Ч. 1 : Мотивы историко-национальные. - 1891. - 522 с.

. - 42 с.

Т. 1. - 360 с.

Ініціатором видання двотомної російськомовної енциклопедії (1914–16 рр.) був М. Грушевський, а її авторами – українські та російські вчені. Перша світова війна перешкодила появі двох наступних томів. Головні статті написали: з географії України – С. Рудницький, зі статистики населення – О. Русов, В. Охримович і С. Томашівський, про антропологічні та етнографічні особливості українського народу – Ф. Вовк, з історії української мови – О. Шахматов. Книгу прикрашено численними ілюстраціями.

Книга посвящена истории общественного движения евреев в России и на Украине в начале XX в.

Представлений матеріал описує роботу єврейських друкарень в Україні у XIX ст. Зокрема розглядається зменшення їх кількості, відмова друкувати тексти, що порушують канони іудаїзму. В той же час збільшилася цензура над єврейськими книгами, їх переслідування. Розповідається про заборону ввезення єврейських книг з-за кордону, поширення тільки матеріалів російського виробництва, надрукованих під чітким наглядом т. зв. Сендарину — вищого органу, що складався з євреїв.

Потреба на російсько-український словник сталих виразів зайшла в нас давно та й давно. Певне, ще тоді, як уперше твори російської літератури перекладалися українською мовою. Вкрай гостро, й дедалі все гостріше, цю потребу відчувають не тільки перекладачі, а й працівники газет, журналів, видавництв, радіомовлення, телебачення... Та й письменники, особливо молоді. Та й просто аматори українського слова. Маючи на думці бодай частково зарадити лихові, ми й узялися скласти цього словника. Звичайно, ми знали, що перед нами постануть неабиякі труднощі. Адже, як відомо, фразеологічні багатства української мови досі не те що не впорядковані, а й не всі зібрані. Не набагато більше зроблено щодо цього й у російській фразеології. А втім, по тлумачних словниках російської мови, по російсько-українських та українсько- російських загальних, а також у кількох коротеньких фразеологічних словниках, що виходили за різних часів, фразеологічного матеріалу є чимало. Чималенько такого матеріалу (з письмових та усних джерел) назбиралося за довгі роки й у нас.

Словник містисть більше шестисот найпопулярніших прислів'їв та приказок. До кожної з них дано кілька українських відповідників.

Автор досліджує діяльність української інтелігенції з Закарпаття на території Російської імперії у першій половині 19 ст: М. Балуг'янського, Ю. Венеліна, В. Кукольника, П. Лодія та І. Орлая. Визначаються причини переселення інтелігенції з Закарпаття до Росії, значення цього процесу для розвитку освіти, історії, медицини в Росії і Російській Україні.

Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу - протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля».

Авторка описує життя та творчість визначного українського педагога 1-ої половини ХІХ ст., що народився на Закарпатті, а більшу частину життя прожив в Російській Україні.

Монографія присвячена порівняльному вивченню синонімії в окремих випадках в українській і російській мовах. Наводяться приклади художнього, наукового та ділового мовлення.

Грунтовне дослідження автора про значення та походження назви "Україна". Автор аналізує старі українські тексти, починаючи від Пересопницького Євангелія, козацькі пісні та думи, російські джерела, а також старі географічні карти.

«Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки в першим у лексикографічній практиці полінауковим словником тісно взаємопов'язаних терміносистем суспільних наук. Він охоплює уживані в сучасних російській та українській мовах терміни і найважливіші номени політології, економіки, соціології, юриспруденції, філософії, логіки, психології, етнонімії, історії, археології, педагогіки, етнографії, дипломатії, різних галузей мистецтва та філологи, а також термінологію і широковживані номенклатурні найменування, стосовні релігієзнавства, міфології, фінансової, бухгалтерської, бібліотечної, бібліографічної, канцелярської і т. ін. справи.

Зречення царя означало для українського народу ліквідацію правових обов'язків між Україною та Росією, тобто звільнення його від присяги підданства і відновлення прав і свобод перед тим узурпованих царем. Тому й український, і російський народи стали абсолютно вільними, суверенними, самостійними і незалежними один від одного. Тому, з позиції самостійників, II Універсал позбавив український народ свободи і незалежного права й поставив його під загрозу бути репресованим за сепаратизм. Хоча з'їзд цей і не мав великого реального значення в дальшому розвиткові загальноросійської й української революцій, проте він яскраво продемонстрував спроби соціалістів приспати пробуджену національну свідомість українського народу й зв'язати її з московською "революційною демократією". На з'їзд, який проходив у приміщенні Педагогічного музею, прибули представники татар, грузинів, латишів, литовців, поляків, євреїв, білорусів, естонців, молдаван, донських козаків і союзу козацьких військ та бурятів — всього 93 особи1. Представників від великоросів на ньому не було.