Словник містить найбільш поширені на території України власні імена людей. Він повинен сприяти встановленню й закріпленню певних норм у написанні власних імен людей в офіційному та розмовно-побутовому вжитку.

Словник складається з двох частин — власне Російсько-українського словника та українського покажчика. Загальний обсяг — понад 30 тисяч термінів з різних розділів інформатики, кібернетики, обчислювальної техніки та програмування. У першій частині Словника вміщено пронумеровані в алфавітному порядку російські терміни та їхні українські відповідники. У другій частині вміщено в алфавітному порядку українські терміни з посиланням на номери їхніх російських відповідників, а це дає змогу використовувати Словник і як українсько-російський. До Словника входять слова-терміни і складені терміни, які являють собою сполучення двох, а інколи і більше слів. На всіх термінах проставлено наголос. Дається граматична характеристика слів. З масиву українських термінів вилучено мовні покручі та кальковані або транслітеровані російські терміни, повернено багато суто українських репресованих термінів. Словник зорієнтовано на широке коло користувачів — учнів старших класів, студентів, аспірантів, викладачів та науковців. Його можна використовувати і як посібник для учнів, які поглиблено вивчають інформатику, кібернетику, математику, обчислювальну техніку та програмування.

Словник містить близько 42 тисяч слів. У ньому розкрито процес словотворення найбільш уживаних слів української мови порівняно з російською, показано спільність словотворчих процесів близькоспоріднених мов. Словник прислужиться у вивченні словотворення, складу слова, також як довідковий посібник. Для вчителів-словесників, студентів-філологів.

Т. 1 : А - Жюри. - 1953. - 506 с.

У словнику подано терміни, які вживаються в основних галузях науки і техніки, а також службові слова і фразеологічні звороти, притаманні науковій і технічній літературі. Для школярів старшого віку, студентів вищих навчальних закладів, викладачів, науковців.

Цей словник є спробою лексикографічно зафіксувати швидкозмінний та плинний за своєю природою сленґовий шар української мови - той його складник, якого, на переконання користувачів російської фєні, не існує (як, утім, і самої мови), а на переконання користувачів правдиво народної, джерельної, солов'їно-калинової мови, і не повинно існувати. Тим часом доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька, взявши за джерельну базу тексти художньої літератури, засобів масової інформації, наукових видань, або й просто зразки розмовної мови, уклала словник, який містить сучасну жарґонну лексику різнотипного соціяльного походження, а також лексику розширеного вживання, що поповнила жарґонізовану розмовну мову. "У професійного філолога і пересічного мовця, - пише авторка в передмові, - почасти складається уявлення про суто російський характер жарґонного слововживання, неконкурентноспроможність української мови у розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати сучасні іронічні стилі спілкування. Варто вчитатись у зібрані тут репліки, діялоги, тексти, щоби пересвідчитись в українськості того жарґоновживання, яке, на перший погляд, може здатися прероґативою російських розмовних моделей. Крім того, суржикове слово у суто комунікативному аспекті не завжди свідчить про брак мовної культури чи незнання українського лексичного відповідника: нерідко, особливо в інтеліґентських дискурсах, чужомовність підсилює іронічне, сміхове начало, закладене у цій лексиці". Від того, наскільки присутній у свідомості українських мовців національний сміховий вербальний простір, великою мірою залежить виживання та зміцнення комунікативної потужности української мови. Словник містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень. Він розкриває значення кожного з них, подає його соціяльну та стилістичну характеристику, а часом також наводить короткий етимологічний коментар.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

"Острозька Біблія 1581 р." (далі скорочено О. Б.) – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою. Повна назва книжки – «Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску» . Надрукована О. Б. впродовж 1580–1581 р. у власному маєтку відомого українського магната та політичного діяча князя Василя Костянтина Острозького Острозі (тепер м. Острог Рівненської обл.) у спеціально організованій для випуску Біблії друкарні. Для друкування Біблії був запрошений український та російський першодрукар Іван Федоров (Федорович) (р. н. н.–1583). Це останнє відоме видання славетного друкаря.

У книзі аналізуються дії трьох основних політичних сил у Російській революції – ліберально-соціалістичного партійного блоку, рад робітничих і солдатських депутатів, партії більшовиків. Революційний процес оцінюється як цілісний, без поділу на Лютневу і Жовтневу революції. Автор наголошує, що у боротьбі політичних сил завжди перемагали ради, спочатку – в союзі з ліберально-соціалістичними партіями, а потім (на етапі жовтневого перевороту) – з більшовиками. Доводиться, що головною причиною завоювання влади більшовиками стало перехоплення В. Леніним радянських гасел революції. Після утвердження при владі більшовики повернулися до власних програмних гасел, і в завойованій ними країні почалася революція, яка не мала нічого спільного з попередньою. Комуністична революція, як зазначає автор, була втіленням у життя уявлень вождя партії більшовиків про державу-комуну, які склалися під впливом ідей раннього марксизму.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

До словника входить понад 3 тис. англійських усталених виразів з їх українськими та російськими відповідниками. Це такі, що означають подяку, вибачення, поздоровлення, привітання, відмову, згоду,прохання тощо, специфічні допоміжні словосполучення, без яких не обійтись при формуванні висловлювань. Наводяться приклади їх вживання і використання при перекладі та живому спілкуванні. Словник допоможе в перекладі текстів, спілкуванні з англомовними партнерами, представниками зарубіжних фірм.

Т. 1 : Трактаты и статьи (1784—1796). - 1993. - 586 с.

Фигура Троцкого – неистового революционера, соратника Ленина, создателя Красной Армии, оппозиционера и противника Сталина – до сих пор вызывала и вызывает много споров как среди его политических приверженцев и противников, так и среди историков. Для одних это великий практик марксизма, для других – зловещая фигура мировой закулисы. Однако, несомненно, одно – перед нами незаурядная, яркая личность, повлиявшая на ход мировой истории. Новая книга историка Ю.В.Емельянова, известного своей непредвзятостью и редкой объективностью в исследованиях, особенно ценна тем, что знаменитый «перманентный революционер» предстает в своем подлинном облике.

Один из первых русских марксистов, друг Ленина и Крупской, Виктор Курнатовский более полжизни провел в тюрьмах и на каторге, в ссылке и в изгнании. Сломленный тяжелой болезнью, он не дожил до торжества рабочего дела, которому отдал все силы, знания, жизнь. Книга Г. Волчека и В. Войнова - первая художественно-документальная биография замечательного революционера-большевика

В настоящий том вошли сборники статей «Судьба России», «Кризис искусства» и публицистические статьи Н.А. Бердяева, опубликованные в годы Первой мировой войны и Русской революции в различных периодических изданиях того времени. Хронологические рамки этих произведений - 1914-1922 гг. (до высылки Н.А. Бердяева из Советской России). В состав тома включен также сборник четырех авторов «Освальд Шпенглер и закат Европы» (1922), послуживший одной из причин депортации большой группы русской интеллигенции из страны. В Приложениях печатаются критические отзывы на статьи Н.А. Бердяева и сборник «Освальд Шпенглер и закат Европы». Для студентов и аспирантов философских и социологических факультетов, для всех, кто интересуется историей России и творчеством Н.А. Бердяева.

Т. 1. - 432 с.

Из труда Юрия Дойкова можно воочию убедиться, что "судьба Питирима Сорокина фантастична. Вероятно, ни один из великих социологов не сидел шесть раз в тюрьме (три раза - при царе, три раза - при советской власти), не приговаривался к смертной казни, как он". И при этом Сорокин - не профессиональный революционер, а прежде всего учёный, мыслитель - "создатель гигантской антитезы марксизму", как сказал в некрологе на смерть Сорокина русский философ В.Н.Ильин; обществовед, заложивший основы теории конвергенции - слияния двух форм общественного устройства, капиталистического и социалистического, на наших глазах всё больше претворяемого в жизнь в первую очередь в странах Европы, в коммунистическом некогда Китае... Питирим Сорокин занимался разработкой центрального вопроса всей пенитенциарной системы - вопроса о соотношении преступления и наказания за него.