Наведено комплексний теоретичний підхід, що дозволяє, аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз). Обгрунтовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної й економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Запропоновано нову типологію імперій. Визначено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття. Виокремлено інтеграційні форми та типи інтеграції головної функції імперії. Проведено "деконструювання" імперських типів і визначено напрямки еволюції імперій. Досліджено перспективи "відродження" імперських структур у XXI ст. Запропоновано варіанти майбутнього України в контексті глобалізаційних процесів.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З'ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією. Ключові слова: філософія культури, інтонація, артикуляція, детонація, філософський текст, філософія мови, деконструкція, філософська антропологія, фоноцентризм.^UThe relevance of the dissertation research topic is due to the linguistic and speech turns in philosophy (according to M. Popovych), which caused separation of a special area for study of philosophical language and the study of intonation resources of philosophical texts on the borders of epochs became especially relevant.The research has identified the essential features of a philosophical text and the peculiarities of cooperation of intonation, articulation, detonation in it as the “agents” of the triple essence of man (antropos, merops, brotos according to Heraclitus). The dissertation presents a comparative study of the role of intonation in the philosophical text of the “auditory” (“Essays on the Origin of Languages...” by J. J. Rousseau) and the “visual” (“Of Grammatology” by J. Derrida) cultures.The study is based on the conceptual and methodological foundations of postmodern philosophy and on the next ideas: D. Bolinger's idea about intonation as universalia; B. Asafiev's idea about “intonation epochs”, “intonation crisis” between epochs and regular revision and updating of “intonation dictionary”; М. Bachtin's idea about human communities' “intonation funds”; J.-J. Rousseau's idea about the trend of “articulation increasing” in philosophy, music and culture; Heraclitus's idea about the triple essence of human; T. Adorno's ideas about the philosophy of punctuation, and etc. The study is interdisciplinary because it involves data from general linguistics, musicology, neurophysiology and cosmology in addition to philosophy.The dissertation tasks are solved with the help of the following research methods: comparative analysis and critical reflection of research of the philosophical text, philosophical language, intonation of writing; structural analysis of the text and its deconstruction; hermeneutic, linguistic, semantic and etymological analysis; tonal diagnostics of the text and frequency analysis of words.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that the presented work substantiates the key role of intonation in philosophical texts of both “auditory” and “visual” cultures with a tendency to increase articulation and complicate the expression and perception of intonation. The comprehension of each intonation is based on the degree of recognition of its detonation plume.The intonation-articulation conflict in Derrida's grammatological theory of writing and the epistemological contribution of this conflict to the understanding of the philosophical text are thoroughly studied. The study has revealed “the third force” identified as detonation (managed and unmanaged kinds of it).A new philosophical concept of “detonation” is proposed to express both centrifugal intentions of deconstruction in shifting accents, overcoming binary oppositions, or revising cultural conventions and its program tuning on “explosions”. In the mechanistic paradigm of the XVIII century J.-J. Rousseau interprets the intonation crisis of a philosophical text as an “energetic” one, looking for ways to solve it in an extensive way (punctuation), which allows us to understand intonation as some energy stored in the “sarcophagus” of a text. Instead, in the textological paradigm of postmodern culture, centrifugal tendencies intensified, which made it possible to comprehend the inseparable cooperation of intonation with articulation and detonation in a text as a “centrifuge”.The preconditions for the emergence of philosophy in the Greek culture and the special cultural mission of philosophers in it are specified; as well as the correlation of the concepts “philosophical text” is defined, “intonation”, “articulation”, “langage-langue-parole” with the concept of “writing”. The structure of “Essay on the Origin of Languages...” and “Of Grammatology” is detailed, and the tonalities of both texts are specified.Intonation has been found as constitutive for the philosophy and ethos of a cultural person. The text “Essays on the Origin of Languages...” during Derrida's reading confirms Rousseau's hopes for a conservative function of writing, while the text “Of Grammatology” confirms Rousseau's prediction about the tendency of increasing articulation.The theoretical and practical significance of the obtained results of the research lies in the possibility of their application for further study of the problem of intonation in the philosophical text. The most promising reading strategy of philosophical text, as we consider, is the triple strategy: intonating, detonating and articulating in order to provide not only the author's, and cultural resources of the text, but also the reader's investment. Key words: philosophy of culture, intonation, articulation, detonation, philosophical text, philosophy of language, deconstruction, philosophical anthropology, phonocentrism.

З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію вихідного поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

  Скачати повний текст

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протипокладеного душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в чому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність "емоційних якостей" музичного твору, а також ідеї Ж.Дельоза і Ф.Гватарі про "перцепт і афект" як "Форми думки" мистецтва.

  Скачати повний текст

Проаналізовано системи антропологічних поглядів мислителів східної патристики. Показано, що антропологія східної патристики розроблена на основі єдиної системи філософських категорій і є вченням про людську природу та два способи її існування. Людина осмислюється представниками східної патристики як створена Богом нерозривна єдність розумної, вольової, афективно-чуттєвої душі та живого тіла. Довершеність людини тлумачиться ними як богоподібність доброчесної та мудрої особистості. Відхилення від шляху духовного самовдосконалення спричиняє дезінтеграцію душі в пристрастях. Процес реінтеграції включає доброчесний праксис, природне споглядання Бога і створеного світу та містичне єднання з Абсолютом.

  Скачати повний текст

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Монографію присвячено українській прозі першої половини XIX століття в антропологічному вимірі. Її осмислення з позиції культурного вибуху, мінливості канону, перехідності художньої системи спонукало автора до виходу за межі власне літературознавчої методології. Історико-міфологічні проєкції, міжнаціональні аналогії, мовно-етнічні екскурси потребують опертя на синергетичну концепцію культури. Застосування теорії культурного трансферу і тезаурусного підходу сприяє вивільненнюукраїнської літератури зі завузьких меж етнографічного прочитання, з лабет старомодності, локальності, надмірної соціологізації, народницького пафосу. Сучасні підходи створили підґрунтя для нівеляції затертих уявлень про її відрубність, хуторянство, відсталість, як і, буцімто, властиву їй провінційність і маргінальність, які насправді були творчо продуктивними стратегіями модерного письма. Системно вивчено поступ новочасної літератури від її народження, досвітків до усталення канону, заґрунтованого на багатоманітному наповненні слова, палімпсестності його історичних сенсів, відкритості до діалогу традицій з новаторством. Принципово новий погляд на першопочаток українського письменства в контексті культурної історії літератури проливає світло на його модерність, зв’язок із процесами націєтворення в умовах гібридизації, розколотої ідентичності і «заблокованої культури».Проаналізовано антропологічні коди національного простору як гетерогенної і надзвичайно рухливої категоріїновоїукраїнської прози. Простежено щільний зв’язок утілених у текстових структурах культурних універсалій з художніми просторовими моделями означеної доби. Співвіднесену з ними сферу емоцій висвітлено в контексті нового історизму, що уможливлює висновок про їх багатошаровий палімпсестний характер і роль у транс- і міжтекстовій взаємодії. Продемонстровано можливості крос-культурного аналізу української прози першої половини XIX століття, зокрема на рівні вивчення жанрів, мистецької урбаністики, мовних кодів тощо. Зроблено висновок про творчу здатність українського літературного канону до самооновлення в складних діалогічних взаєминах культурного трансферу.^UThe dissertation is devoted to Ukrainian prose of the first half of the 19th century in an anthropological dimension. Its interpretation from the point of view of the "cultural" explosion, the variability of the canon, the transience of the artistic system prompted the author to go beyond the literary methodology itself. Historical-mythological projections, international analogies, language-ethnic excursions need to be based on a synergistic concept of culture. The application of the theory of cultural transfer and the thesaurus approach contributes to the liberation of Ukrainian literature from the narrow framework of ethnographic reading, from the shackles of old-fashionedness, locality, excessive sociologization, and populist pathos.Modern approaches make it possible to avoid worn-out ideas about its remoteness, rurality, and backwardness, to remove from it the robes of provincialism and marginality and turn them into creatively productive properties of modern writing. The progress of modern literature from its birth, dawn to the establishment of a canon based on the multilevel of the word, the palimpsest of its historical meanings, openness to the dialogue of traditions is reproduced. A fundamentally new look at the origins of Ukrainian writing in the context of the cultural history of literature sheds light on its modernity, the connection with the processes of nation-building in the conditions of hybridization, split identity and "blocked culture".It is proven that the anthropological factors of the national space contribute to the understanding of the text as a kind of experiment, a dialogue with the world within the limits of the author's concepts of reality, a modern reinterpretation of the cultural archaic, the translation of the tradition in a new literary and artistic consciousness. The analysis of the works of Ukrainian novelists of the first half of the 19th century proves that most often the exchange of human experience and the meeting of worldviews takes place in a ritual, in the field of intersection, borderland, the embodiment of the "psychology of nations" and initiation, the birth of a new identity. The texts selected for analysis demonstrate this topic in a concentrated manner, at the level of story-creating, genre factors, the special substance of the word, the texture of artistic writing. These characteristics shed light on the inherent works of H. Kvitky-Osnovyanenko's encyclopedic lapidary and complete immersion in the element of custom and ethnography as indispensable components of the recreated ritual of Ukrainian hospitality. The text is included in the mechanism of coding by tradition, which is manifested in the relevant norms and rules, precedents and canons. They illustrate the clash of old-world and modern culture, Cossack autonomy and imperial assimilation, fusion, false Europeanization, etc. Comparing the distorted models of cultural behavior in H. Kvitka-Osnovyanenko and M. Gogol allows us to see in the ritual also an inversion, the destruction of the horizon of the reader's expectations with the help of the poetics of the absurd, the successive debunking and nullification of the previous events. From the point of view of transfer, the fair is indicative as the embodiment of the intersection of folk archaism and cultural innovations.The prospects of applying the methodology of cultural transfer are related to the development of an anthropological history of Ukrainian literature of the first half of the 19th century in the range of intercultural and interdisciplinary relations. The study of anthropology of space, literary urbanism will contribute to the creation of a complex history of ethological genres, their reading in a cultural and civilizational context. Meanwhile, the analysis of sensitivity in the future can become the basis for a complete psychohistory of Ukrainian classics, and the category of national narrative will allow deepening the mutual influences of language and nation in the study of the history of speech genres of a specific literary period.

Дисертацію присвячено базоваму поняттю європейського лексикону, фундаментально важливому для людини духовної реалізації, необхідною складовою якої є аскетика. Метою дисертаційного дослідження є виявлення методологічних аспектів аскетики в контексті переходу від релігійно-богословського до філософсько-антропологічного тлумачення.Дисертаційне дослідження пропонує нову оптику розгляду аскетики в сучасному гуманітарному знанні. Розроблено новий підхід до аскетики в світлі постсекулярного діалогу між світським і релігійним. Представлений комплексний аналіз існуючих підходів до вивчення аскетики, методологічні розробки, діючі в гуманітарному і загальнонауковому просторі, їх термінологічний, понятійний і концептуальний потенціал. Шляхом порівняння богословського і філософського аскетичного дискурсу виявляються точки їх розбіжності, що задають проблемні імпульси сучасних методологічних досліджень. На підставі побудованої проблемної перспективи проводиться пошук примирення методологічних інструментів.Аскетика – це практика, точніше, рефлексивна практика. У контексті цієї практики людський суб'єкт розташовується в полі рефлексивної активності, здійснює свідому, цілеспрямовану трансформацію себе, прагне до конституювання своєї ідентичності. Виділено широту і універсальність аскетики. На підставі того, що аскетика існує повсюдно, і немає випадків спостережень аскетики за межами людських істот; можна зробити висновок, що аскетика – риса, притаманна людському суспільству. аскетика – «зв'язна ознака» людського суспільства. Аскетику можна вважати культурною універсалією і невід'ємною рисою людини.На рівні спільності аскетичних практик можна говорити про методологічність їхнього характеру. Всі вони спрямовані на досягнення іншого, ніж початковий, стану. Він розуміється як більш досконалий.Методологічні та онтологічні аспекти аскетики збігаються. Хоча аскетика відноситься до сфери методології, в даному випадку метод передбачає зміну сутності. Метод виводить нас на онтологію. Засоби досягнення мети в процесі аскетичного досвіду можуть задати новий рівень реальності для практикуючого суб'єкта. Аскетизм в будь-якому втіленні є сам по собі методом, тому що він припускає спрямованість, рух до чогось і, отже, пов'язаний з метою.Системний розгляд аскетики дозволив по-новому представити антропологію і її значення для дискурсу аскези. Тільки в рамках докладно розробленої антропології може ефективно осмислюватися проблема аскетики. На цьому когнітивному полі сходяться богослов'я та філософія. Спостереження за людиною у межах аскетичних практик («практична антропологія») стали основою для зміни сенсу антропології: із вчення про фізичну природу і конституцію людини, його незмінність вона трансформується у вчення про зміну людини, що спирається на тезу про невизначеність її природи, про важливість динаміки, руху, шляху для буття людини («буття в проекті»), здійснення себе, становлення собою. Дослідження трансформацій терміну у філософській традиції дозволяє констатувати єдність смислів при розбіжності термінології.У сучасній філософії ХХ-ХХІ ст. відбувається своєрідна реабілітація аскетики (М.Вебер, Ф.Юнгер, М.Фуко). Аскетизм розглядається як головний двигун процесу раціоналізації як нового відношення до світу і формування сучасних структур свідомості. Релігійні традиції інтерпретуються як способи породження значень, які впливають на способи здійснення соціальної дії. Релігії виявляються як системи духовних вправ, антропотехнік, інтерпретувати і «перекладати» які пропонується не релігієзнавству або етиці, а антропології («теорія присутності, що вправляється» П.Слотердайка). Ключові слова: антропологія, аскетика, дискурс аскези, структура аскетичного діяння, конструювання суб'єктності, православний персоналізм, практики турботи про себе, рефлексія.^UThe thesis is devoted to the basic concept of the European lexicon, which is fundamentally important for a person of spiritual realization, of which asceticism is a necessary component. The purpose of the dissertation research is the explication of the philosophical meanings of asceticism from its various definitions. Our goal was to consider the philosophical or methodological aspect of asceticism. We saw that asceticism exists as meaningful self-restraint and, accordingly, sets a new level of reality and, therefore, goal-setting as the possibility of achieving it. The breadth and universality of asceticism are highlighted. Asceticism can be considered a cultural universal and an integral feature of human society. And accordingly, it can be assumed that it is rooted in the nature of man as a social being. We can talk about methodological of ascetic practices at the level of ascetical community All of them are aimed at achieving a state other than the initial one. It is understood as more perfect. Methodological and ontological aspects of asceticism coincide. Although asceticism belongs to the field of methodology, in this case, the method involves a change in essence. The method takes us to ontology. Asceticism is not just an exercise or practice, it allows someone to become an author-builder of your personality and move on to the ontological foundations of own existence. The inclusion of asceticism in synergetic concepts would enable to see it as a method of scientific search for a new subjectivity. In the context of humanitarian synergetics, asceticism is part of the process of individual self-organization. In our opinion, asceticism is intended to demonstrate synergetic models on it. Synergetics just undertakes to describe this state of transition and transformation of a person in ascetic practices. Synergetics gives a person the opportunity to destroy all subjectivity that is familiar to him and again appear before the world as an open problem and opportunity to be. The features of the conceptualization of asceticism in classical and nonclassical thinking are highlighted. The structure of ascetic doing is described, which is broader than just practice, since it implies a systematic approach and a complex of all practices. The systematic consideration of asceticism made it possible to present anthropology in a new way and its significance for ascetic discourse. New meanings of anthropology were discovered under the influence of non-classical approaches, when the construction of statements, the formation of activities, ways of establishing objects and their relations become the subject of philosophy. Only within the framework of a detailed anthropology can the problem of asceticism be effectively comprehended. Science, theology, and philosophy converge on this cognitive field. The specificity of philosophical and religious dialogue in the analysis of asceticism is revealed on the material of European philosophical reflection of asceticism, presented by the author deeply interwoven into the history of Christian thought. Philosophy and theology of austerity are considered as parts of one whole, consistent with current trends in European thinking. In line with the philosophical and theological dialogue, the author's concept of “Eucharistic Man” was developed, which in turn provides substantial content for “Eucharistic Theology” and includes key anthropological principles. The author is looking for an opportunity to describe the Orthodox world view in a rational language, avoiding evaluative terms. Hence the attention to the categorical apparatus of Orthodox asceticism, the concept of “inner man”, the tendencies of Orthodox modernism. The current state of research on the concept of asceticism in philosophy is characterized by predominant attention to experience and the role of ascetic practices. Reflection of ascetic experience in the philosophy of the second half of the XX - beginning of the XXI century allowed to see asceticism surrounded by “spiritual practices”, “anthropotechnics” (technology of power in relation to a person) “practicing oneself” (taking care of oneself). Asceticism is considered as the main engine of the process of rationalizing attitudes towards the world and the formation of modern structures of consciousness. Asceticism is therefore an important component of many cultural traditions, which is one of the fundamental principles of culture, and is its universal prerequisite. The world of asceticism is the world of human activity, purposeful activity, the exercise of freedom. As a universal cultural practice, asceticism relies on a person's understanding not as a given, but, rather, as a task, fulfills the supertask “to come true”. Keywords: asceticism, ascetic discourse, structure of ascetic doing, anthropology, self-care practices, reflection, constructing subjectivity, Orthodox personalism.

У дисертації розглянуто політичне представництво з точки зору богословської антропології. У дослідженні розкриваються наступні проблеми: (1) питання ролі політичного представництва в антропології; (2) питання ролі політичного представництва в історії європейського врядування; (3) питання ролі політичного представництва в християнській церкві. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю досягнення ясності у визначення демократії в контексті зростання осі автократичних режимів, які позиціонують себе як більш демократичні, ніж ліберальні демократії, оскільки представляють людей більш безпосередньо. З цією метою, в дослідження побудована “антропологія представницької демократії”, що виходить з "ортодоксальній" теорії політики, заснованій на "конститутивній теорії представництва", та протипоставленій "неортодоксальній" теорії політики, заснованій на "інструментальній теорії представництва". Актуальність цієї роботи зумовлена ризиком того, що хвиля популізму на Заході призведе до перетворення ліберальних демократій на "масові" "плебісцитарні" демократії, змодельовані на основі "неортодоксальної" теорії політики, де успіх представництва вимірюється безпосередністю копіювання "волі" народу. Щоб запобігти цьому сценарію, розроблено нюансовану антропологію політичного представництва, яка дозволяє оцінити, чи є "народ" значуще присутнім в діях уряду. Доказано, що сучасна представницька демократія є продуктом вчення і дисципліни християнської Церкви – практичним застосуванням "високого" соборного богослов'я репрезентації, яке стверджує, що незрівнянно різні реальності можуть представляти одна одну, і політичним застосуванням "духовної вправи", яка є конститутивною для Церкви – життя в "ім'я" іншого, за умови, що політики діють в "ім'я" народу, а згідно з народною "волею", оскільки "воля" – це те, що володіє вже наявними благами та бореться проти ворогів, які претендують на ті ж самі блага; тоді як "ім'я" об'єднує різні вольові акти в логічну історію розвитку. Політичне представництво, центральним референтом та субʼєктом якого є "ім'я", варте свого часу, тому що "ім'я" є тією частиною людини, що живе в мові, тобто бере участь в грі з ненульовою сумою, яка творить з нічого, а тому перетворює політику на "будівництво міста словами" ("Держава" 369a); тоді як акцент на народній "волі" сакралізує вже чинні визначення інтересів, унеможливлює переговори, і, таким чином, зводить політику до безпосереднього зіткнення між волями – "друзями" і "ворогами". Загальний висновок дисертації полягає у позиціюванні представницької демократії як системного наслідку вчення і практики християнської церкви. Стверджується, що теологічно грамотна антропологія свідчить про конститутивну теорію представництва. Тобто, вона розглядає політичне представництво не як щось, з чим потрібно покінчити якомога швидше, не кажучи вже про те, щоб обійти його на користь прямої демократії, а як діяльність, яка є абсолютно вартою свого часу, тому що вона є синонімічною з освітою та очищенням – і чим більша відстань, тривалість та різниця між представниками та представленими, тим більше є простору для мислення та любові, що і є найвищою духовною вправою; а отже, представництво є прекрасним і веселим - адже представництво не є засобом зробити так, щоб наші бажання були почуті, це процес виховання наших бажань, кінцем якого є усвідомлення, що саме представництво і є наше кінцеве бажання – вчитися пізнавати і любити те, що є іншим, знаходити місце (χώρα) для іншого всередині нас та для нас всередині іншого, дисципліна "взаємопроникнення" (περιχώρησις). Представницька демократія просто робить це взаємопроникнення сувереном. Таким чином, якщо Церква конституюється актом представництва – життям-в-іншому, то політика, яке природно з нього випливає, розуміється не як визначення та нейтралізація ворога, але як божественний акт впізнавання-себе-в-іншому, навіть у ворогові, акт солідарізації задля благ, які можна здобути лише в координації та скуштувати лише в спільноті.^UThis dissertation is a critical study of the concept of political representation from the vantage point of theological anthropology. The following problems are treated in the study: I. The question of the role of political representation in anthropology; II. The question of the role of political representation in the European history of governance; III. The question of the role of political representation in the Orthodox Church. The relevance of the research topic is determined by the need for clarity in the definition of democracy in the time of the rise of the axis of the autocracies across the world which present themselves as more democratic than the liberal democracies by virtue of representing people in a more immediate fashion. For this purpose, a dichotomy is developed between the “orthodox” theory of politics, based on the “constitutive theory of representation” and the “unorthodox” theory, based on the “instrumental theory of representation”. The urgency of this research is the looming risk that the rise of populism within in West will reduce liberal democracies to mass “plebiscitary” democracies, thereby causing the demise of the democratic world from within. The scientific novelty of this study consists of (1) a nuanced anthropology of political representation which delineates the criteria that allows scholars to assess whether a “people” is substantially present in the acts of their government; (2) a theory of modern representative democracy as a legitimate “learning outcome” of the orthodoxy and orthopraxy of the Christian Church; and (3) an “orthodox” theory of politics based on the practical application of what can be called the “high” conciliar theology of representation that posits that irreducibly different realities can “stand for” each other and the “spiritual exercise” that constitutes the Church – the practice of living in another’s “name”. Political representation whose cornerstone is the “name”, a democracy where politicians act in the “name” of the people and not according to the popular “will”, since the “will” is that which possesses extant goods and coercers rival claimants of selfsame goods, whereas the “name” unites various acts of volition into an intelligible developmental timeline, is worthwhile because the “name” is a part of language, a non-zero-sum game that creates from nothing, attunement to which turns politics into “building a city with words” (Republic 369a), whereas the emphasis on the “will” of the people makes negotiation impossible by sacralising the popular definitions of rival interests and therefore reducing politics to the immediate clash of the warring wills. The overall outcome of the dissertation is a theory of representative democracy as a “learning outcome” of the teaching and practice of the Christian Church. It is claimed that the theologically literate anthropology organically endorses the constitutive theory of representation. That is to say, it treats political representation not as something to be done with as quickly as possible, let alone circumvented in favour of ostensibly preferable direct democracy, but as the activity which is ultimately worthwhile because it is coextensive with education and redemption – and the farther the distance, the longer the duration, and the bigger the difference between the constituent and constituted powers, the more there is learning and loving to do – which is the ultimate spiritual exercise; and hence it is beautiful and fun – for representation is not a means to make our desires heard, it is the process by which we learn to desire better until we recognise that our ultimate desire is representation itself – knowing and loving what is other as other without end, finding a place (χώρα) within us for the weirdo, queer, and stanger – and within them for us; the discipline of “interpenetration” (περιχώρησις). By turning this interpenetration into the law of the land, representative democracy makes language sovereign over the whole of human life. Thus, if the Church is constituted by the act of representation – by the act of being-in-the-other, then the politics that naturally emerges from it ought to begin not with defining and neutralising the enemy but with the divine act of recognising oneself in the stranger, even in the enemy; the act of solidarisation for the sake of the good which is impossible to attain without coordination and enjoy without company.

Визначено, що влада в політико-антропологічному дискурсі - це неформальні відносини домінування, що виявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов'язковим урахуванням психофізіологічних, психологічних, символічних і світоглядних ресурсів влади, завдяки яким забезпечується підкорення об'єктів влади суб'єкту. З'ясовано, що в політичній антропології влада не зводиться лише до політичної, а розглядається як взаємовідносини між індивідами та групами в різних сферах життєдіяльності, включаючи міжіндивідуальну взаємодію. Визначено, що антропологія влади - це самостійний напрям наукових досліджень в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу, який вивчає владу з точки зору людини як суб'єкта й об'єкта владних відносин. Запропоновано розглядати нові напрями політико-антропологічних досліджень - антропологію влади, антропологію конфлікту та антропологію менеджменту як самостійні субдисципліни в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням виникнення та становлення християнського віровчення, зокрема, такого його аспекту як християнська антропологія. Розроблено новий підхід до з'ясування механізму зародження віровчення християнської релігії, згідно з яким процес зародження і оформлення її віровчення відбувався переважно під впливом філософії Платона. Так, розкриваючи зміст релігійно-філософської концепції віровчення раннього християнства і встановлюючи спільні риси Платонової філософії і головних християнських віроповчальних положень, платонізм визначається за головне ідейне підгрунтя становлення християнської релігії. Атмосферою і географічним місцем, що слугувало за праматірне підгрунтя появи християнства, як релігійної системи, постала іудео-олександрійська діаспора Єгипту.

  Скачати повний текст

Проаналізовано феномен читання у світогляді В.В.Набокова, виявлено сутнісні характеристики, які дозволяють говорити про його безсумнівну значущість для сучасного філософського дискурсу. Обгрунтовано, що у розумінні письменника ставлення до світу літератури ілюструє якість життя людини. Призмою антропологічного аналізу для нього є феномен читання, який розуміється як модус людського буття, що забезпечує людині істинність існування. Доведено, що особливість творчості письменника, яка визначається критиками як "авторський соліпсизм", фактично забезпечує його творам художню полісемію та багатовимірність. З'ясовано, що читання, яке розуміється В.В.Набоковим як творчість, передбачає метафізичний зв'язок, який поєднує "уважних читачів" і відокремлює їх таким чином від світу удаваностей та симулякрів. Установлено, що категорії "творчість", "пам'ять", "потойбічність", "випадковість" і "пошлість" "прочитуються" письменником у тісному зв'язку з процесом читання. Обгрунтовано, що для В.В.Набокова читання є не стільки засобом підвищення освіченості або розвитку інтелекту, скільки способом самореалізації людини. Проаналізовано художні, та есеїстичні твори В.В.Набокова з точки зору даної проблеми. Визначено напрямок трансформації розуміння даного феномену в сучасну епоху панування аудіо, відео та мас-медіа.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена проєкту метафізики по той бік Абсолюту Юрія Мамлєєва як ідеологічному виправданню рашизму і трансгресивним стратегіям Безодні як способам виходу за межі людського. ?Мамлєєвська біографія та творчий корпус постають яскравим прикладом ідеологічно-філософського міту, що має на меті формування дискурсу виключності Росії та її історичного месіанства. Імперські наративи набувають у творчості Мамлєєва як художнього, так і філософського виразу, їх осердям стає те, що визначається як метафізика по той бік Абсолюту — уявлення про існування Безодні, що пропонує трансгресивні стратегії виходу до сфери не-людського поза божественною компетенцією. ?Метою дисертаційної роботи є осмислення мамлєєвського міту та трансгресивних стратегій Безодні як метафізики по той бік Абсолюту, а також визначення дієвих шляхів їх демітологізації та нейтралізації. В роботі відповідно до поставленої мети визначено п’ять завдань:— дослідити біографію Юрія Мамлєєва та систематизувати корпус його творів у контексті демітологізації; — визначити ключові особливості мамлєєвської метафізики по той бік Абсолюту й віднайти приховані впливи європейської метафізики на її формування;— провести порівняльний аналіз Безодні Юрія Мамлєєва, світу-без-нас спекулятивного реалізму, Ніщо Мартіна Гайдеґґера та внутрішнього досвіду Жоржа Батая; — означити ключові особливості трансгресивних стратегій Безодні;— визначити основні загрози метафізики по той бік Абсолюту та встановити шляхи їх усунення.Мамлєєвський міт спирається на три більш загальні міти: «русскій мір», «русскую ідєю» і «заґадочную русскую душу», які постають фундаментом рашизму як політичної релігії. Основою загальної систематизації мамлєєвського корпусу запропоновано п’ять стрижневих метатем: Безодня, утризм, Росія, Таємниця та смерть. Застосування поняття «метатеми» як інструменту систематизації дозволяє гармонійно поєднати літературний та філософський аспекти творчості Мамлєєва. Для упорядкування філософії Юрія Мамлєєва запропоновано використовувати поняття «анти-тріади деструкції» («утризм» — «Безодня» — «Росія»), котре демонструє неузгодженість та непослідовність мамлєєвських філософських ідей. Тотальне нарцисичне Я утризму заперечує фігуру Іншого та унеможливлює функціонування інших складових мамлєєвської філософії.Коріння ідеї Безодні чітко простежується в традиції негативної теології. Метафізичні координати, які визначають підвалини Безодні — Абсолют та Ніщо. «Принцип ночі» Безодні запропонований Мамлєєвим не є унікальним, він посилається на уявлення про божественний морок, Божество (Gottheit) та сферу принципового незнання. Поняття «Безодні» (Ungrund) як темної безосновності Мамлєєв запозичує в Якоба Беме, а потім виносить його за межі Абсолюту, як це робить Бердяєв із трансцендентною свободою. Антропологія Безодні містить у собі принципове протиріччя: з одного боку, Мамлєєв наголошує на тому, що богореалізація є необхідним етапом руху до Безодні, а з іншого, полишає можливі манівці, котрі здатні Абсолют ігнорувати. Три такі манівці означені Мамлєєвим дискурсивно в роботах «Доля буття» та «Росія Вічна» — негації, безпредметна позаонтологічна туга та Росія. І один неодноразово зображується в художній прозі — випадок.Демітологізовано вчення Мамлєєва про сім основних метафізичних якостей (концентр) Росії. Встановлено тотожність мислення російського суспільства та його влади, що обумовлює неможливість їх розмежування в сучасній політичній ситуації. Українськими поточними завданнями постають: захист загальнолюдського як сокровенного та культивація уваги до тендітних речей. Окреслено проблемне поле радикальної трансгресивності як нескінченність процесу відсування меж. Порівняно мамлєєвську метафізику по той бік Абсолюту та внутрішній досвід Жоржа Батая: визначено аспекти конверсії, комунікації та відповідальності як присутні в інтерпретації трансгресивності Батая та відсутні в Мамлєєва. Запропоновано в якості топологічних альтернатив до Безодні концепцію інших та проміжних просторів.^UThe dissertation is devoted to the Yuri Mamleyev`s project of metaphysics beyond the Absolute as an ideological justification of ruscism and also to the transgressive strategies of the Abyss as ways to transcend human boundaries. The Mamleyev`s biography and artistic body of work serve as a vivid example of an ideological-philosophical myth aimed at shaping a discourse of Russia's exclusivity and historical messianism. Within Mamleyev's body of work, imperial narratives find expression in both artistic and philosophical forms with their core being what is defined as a metaphysics beyond the Absolute — conception of the existence of the Abyss, suggesting transgressive strategies for venturing into the realm of non-human beyond the divine competence.The dissertation aim is to comprehend the Mamleyev`s myth and the transgressive strategies of the Abyss as a metaphysics beyond the Absolute, as well as to identify effective paths for their demythologization and neutralization. In accordance with the goal, the work identifies five tasks:— to explore Yuri Mamleyev's biography and systematically categorize his body of work within the context of demythologization;— to identify the key characteristics of Mamleyev's metaphysics beyond the Absolute and uncover hidden influences of European metaphysics on its formation;— to conduct a comparative analysis of Mamleyev's Abyss, speculative realism philosophy, Martin Heidegger`s Nothingness and Georges Bataille's inner experience;— to delineate the key features of the transgressive strategies of the Abyss;— to determine the primary threats of the metaphysics beyond the Absolute and establish strategies for their elimination;The mamleyevian myth is rooted in three more overarching ideological constructs: "russkij mir", "russkaya ideya" and "zagadochnaya russkaya dusha", which underpin ruscism as a political religion.We propose to base the overarching systematization of Mamleyev's corpus on a set of five central metathemes: Abyss, utrism, Russia, Mystery and Death. Using the concept of “metathemes” as an organizational tool allows us to connect both the literary and philosophical dimensions within Mamleyev's body of work harmoniously. To organize Yuri Mamleyev's philosophy, we suggest using the idea of “the anti-triad of destruction” (“utrism” — “Abyss” — “Russia”), which highlights the inconsistency and lack of coherence in Mamleyev's philosophical ideas. The total narcissistic Self of utrism negates the figure of the Other and impedes the functioning of other components of Mamleyev's philosophy.The concept of the Abyss finds its clear origins in the tradition of negative theology. Metaphysical coordinates, which determine the foundations of Abyss — Absolute and Nothingness. The “principle of night” of Abyss, proposed by Mamleyev, is not unique — it refers to conceptions of divine obscurity, the Godhead (Gottheit) and the realm of fundamental unknowability. Mamleyev derives the concept of “Abyss” (Ungrund) as a dark groundlessness from Jakob Böhme and later he transcends it beyond the Absolute, as Berdyaev does with transcendent freedom. The anthropology of the Abyss contains a fundamental contradiction: on one hand, Mamleyev emphasizes that God-realization is a necessary stage in the movement towards the Abyss, while on the other hand, he leaves open maneuvers capable of bypassing the Absolute. Three such maneuvers are outlined by Mamleyev discursively in works such as “The Fate of Being” and “Eternal Russia” — negations, non-objective beyond-ontological yearning and Russia. One is repeatedly portrayed in his fiction — the accident.In the research, we have conducted a demythologization of Mamleyev's doctrine on the seven core metaphysical qualities (concentre) of Russia, exposing their purely ideological nature. We also have established the congruence between the thinking of Russian society and its authorities, which makes it difficult to distinguish between them within the context of the contemporary political situation. Current Ukrainian objectives include safeguarding the universal as the meaningful and cultivating attention to delicate matters. The problematic realm of radical transgressiveness is delineated as the infinite process of boundary displacement. A comparison between Mamleyev's metaphysics beyond the Absolute and Georges Bataille's inner experience has been conducted: aspects of conversion, communication, and responsibility have been defined as present in Bataille's interpretation of transgressiveness but absent in Mamleyev's thought. As a topological alternative to the Abyss, we proposed the concept of other spaces and liminal spaces.

Досліджено життя та діяльність видатного українського вченого й організатора науки в галузі антропології, етнології й агрономії О. Г. Алеші (1890 - 1922 рр.). Відображено основні етапи життя, науково-організаційної творчості вченого у контексті діяльності Українського наукового товариства у Києві, Української академії наук, Українського народного університету, Сільськогосподарського наукового комітету України. Здійснено періодизацію творчого шляху вченого, виявлено основні етапи його становлення, досліджено наукові праці та проаналізовано багатогранну організаційну діяльність О. Г. Алеші, що дозволяє зробити висновок про вагомий внесок вченого в розвиток таких галузей української науки, як антропологія, етнологія та сільське господарство.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації діалогічного навчання учнів. Виокремлено методологічні засади дослідження окресленої проблеми: філософсько-педагогічна антропологія, філософсько-педагогічна герменевтика та філософсько-педагогічна синергетика. Конкретизовано принципи організації діалогічного навчання учнів початкової школи. Визначено структуру, показники та рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до діяльності у визначеному контексті. Теоретично обґрунтовано та побудовано модель підготовки вчителя Нової української школи до організації діалогічного навчання здобувачів початкової освіти та виокремлено педагогічні умови її ефективної реалізації. Удосконалено змістове наповнення і методичний супровід процесу підготовки вчителя школи І-го ступеня до організації діалогічного навчання учнів. Аналіз результатів експериментальної роботи засвідчив ефективність авторської моделі. Результати проведеного наукового пошуку можуть бути використані викладачами у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів до роботи в закладах освіти різного типу, а також у системі післядипломної педагогічної освіти^UThe thesis focuses on theoretical and experimental research of the problem of training future elementary school teachers to organize dialogic teaching of students. The methodological foundations of the study of the outlined problem are singled out: philosophical and pedagogical anthropology, philosophical and pedagogical hermeneutics, and philosophical and pedagogical synergetic. The study of scientific sources made us to state that the training of future primary school teachers for the outlined type of professional activity provides efficiency in the conditions of implementation as an integrated educational system that includes: pedagogical goal-setting, tasks, content, methods, techniques, forms of organization of teacher's and students' work and in dialogic teaching, means of pedagogical communication, evaluation of the results of educational and cognitive activity, etc.The essence of the basic concepts of the study are clarified, which are: «dialogic communication», «educational dialogue», «dialogic teaching», «teacher's communicative culture», «training of a future primary school teacher for the organization of dialogic education», «ethics of pedagogical communication», «designing the educational environment of the institution of higher education» and others.The principles of organization of dialogic education for elementary school students are specified as follows: humanism; feedback in educational engagement; nature compliance; scientific organization of educational dialogue; communicative orientation; modeling of problem situations in training; the relationship between theoretical knowledge and practice; communication ethics; pedagogical partnership; pedagogical optimism in teaching.The structure of future teachers' readiness for dialogic teaching of primary school students has been determined, which includes the following components: motivational, cognitive, communicative, reflexive and activity. Criteria (need-motivational, cognitive, social-communicative, reflexive-valuable and operational-activity), indicators and levels of future primary school teachers' readiness for activity in a certain context (high, middle and low) are formulated.The author's model of training of the New Ukrainian school teacher for the organization of dialogic teaching of primary students containing four conditional blocks (methodological-targeted, content-methodical , organizational-procedural and diagnostic-effective) is theoretically substantiated, and the ways of its implementation in the holistic process of professional training of future teachers in higher education are outlined. The substantive content and methodological basis of the process of primary school teachers' training for the organization of dialogic education of students in higher educational institutions have been improved.As a result of theoretical analysis of the outlined problem and research of the experience of teacher-practitioners, the following pedagogical conditions for improving the effectiveness of training of future teachers in the investigated aspect are specified: integrity, systematic vocational training of future elementary school teachers to organize dialogic teaching; the gradual orientation of the content of education in higher education in the direction of formation and development of pedagogical communication skills, elements of communicative and reflexive-activity components 20of professional readiness by introduction of methods of dialogic teaching in the process of teaching of pedagogical and professional-methodical disciplines; adjusting the subject-subject interaction of participants in the educational process, creating the atmosphere of creativity; designing an educational dialogic environment in a higher education institution; a practically oriented approach to the study of disciplines from the sphere of professional training of a future specialist.The practical importance of the study is to gradually introduce into the educational process of institutions of higher education the model of training of future primary school teachers for dialogic teaching, which involves dialogism: of the content of education, forms and methods of organizing training; communication in groups on the basis of partnership pedagogy; critical reflection of the participants of the interaction. Dialogic orientation of the content of education (at the level of bachelor's and master's degree) was carried out in the process of teaching pedagogical and professional-methodical disciplines of elementary education, as well as special course “Communicative Pedagogy».The analysis of the results of the experimental work has proved the effectiveness of the author's model. The results of the scientific search can be used by teachers in the process of professional training of future teachers to work in educational institutions of different types, as well as in the system of postgraduate pedagogical education.

Проведено соціально-філософський аналіз педагогічної антропології як комплексної науки про формування людини, що базується на досягненнях досліджень соціальної філософії, соціології, фізіології, психології, антропології, етнології, етнографії та інших дисциплін. Наведено характеристику особистості як об'єкта соціально-філософського та педагогічно-антропологічного осмислення. Простежено взаємозв'язки педагогічної антропології з соціально-психологічною, культурною та іншими різновидами антропології як науки. Висвітлено роль К.Ушинського, К.Вентцеля, М.Пирогова, а також В.Сухомлинського, Ш.Амонашвілі та інших відомих українських і російських педагогів у розвитку педагогічної антропології. Проаналізовано соціальні ідеали особистості у контексті педагогічної антропології. Досліджено їх вплив на світогляд і поведінку молоді, проявом якого є її активна участь у політичних протестах і боротьбі за соціальні права та свободи, які часто наближаються до тероризму та жорстокості. Акцентовано увагу на значенні науково-інформаційних і мотиваційних ресурсів у структурі антропологічних чинників формування особистості за сучасних умов науково-технічного прогресу. Відзначено, що у сучасній українській науці педагогічна антропологія поки що не досягла належного рівня свого розвитку як окрема галузь педагогічних знань про формування особистості.

  Скачати повний текст

Дисертаційне дослідження присвячене порівнянню окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології, вивченню засад їхньої диференціації (відмінних рис) та передумов теоретико-методологічної інтеграції (спільних рис). У роботі досліджуються підвалини конституювання політичної антропології як самостійної наукової дисципліни, аналізуються процеси формування окцидентального та орієнтального вимірів, уточнюється періодизація історико-організаційних етапів її становлення, класифікуються дослідницькі групи та наукові школи сучасних політантропологів. Визначаються ключові маркери та концепти, що виступають критеріями розрізнення окцидентального та орієнтального вимірів. Пропонується авторська модель класифікації, що дозволяє виокремити сімнадцять наукових шкіл окцидентального виміру та вісім наукових шкіл орієнтального виміру. Виокремлення наукових шкіл здійснюється на засадах теоретико-методологічного інтересу вчених співтовариств, тоді як конкретизація поняття «дослідницька група» здійснюється за допомогою використання критерію територіальної і академічної приналежності політичних антропологів. Доведено, що інтеграція обох вимірів політантропології, хоча має сформовані концептуальні засади, але не має достатньої кількості прихильників.^UThe dissertation is devoted to comparing the occidental and oriental dimensions of political anthropology, studying the foundations of their differentiation (establishing distinctive features) and the prerequisites of theoretical and methodological integration (establishing common features). The work examines the foundations of the constitution of political anthropology as an independent scientific discipline, analyzes the processes of formation of the occidental and oriental theoretical and methodological measurements, clarifies the periodization of the historical and organizational stages of its formation, classifies research groups and scientific schools of modern political anthropologists. Political anthropology, as a discipline that explores the traditional features of the political organization of the peoples of the world in historical dynamics, was formed during the XVII-XX centuries. The historical approach has allowed us to distinguish three stages of its formation: physico-anthropological, socio-anthropological, political science stage. The feasibility of differentiating contemporary political science into two major directions (western-occidental and eastern-oriental) is envisaged by the doctrine of «inclusivity and diversity» adopted by the Executive Committee of the International Political Science Association (IPSA) in 2016.The key markers and concepts that serve as criteria for distinguishing between occidental and oriental measurements are determined. An author's classification model is proposed, which makes it possible to distinguish seventeen scientific schools of the occidental dimension and eight scientific schools of the oriental dimension.

Створено філософську концепцію модернізації професійної підготовки педагога на підставі антропологічної реконструкції української філософської думки як освітньо-культурної матриці педагогічної освіти. Розкрито сутність філософської методології як сукупності принципів цільової причинності, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, що уможливлюють системність дослідження та практичної діяльності. Доведено, що методологія сучасних педагогічних пізнавальних і перетворювальних конструкцій є багаторівневою, поліфункціональною, складноструктурною та багатовимірною. З'ясовано, що методологія як системотвірний чинник діяльності орієнтує суб'єктів науково-освітнього процесу на поглиблення його філософсько-світоглядного осягнення. Проаналізовано зміст української філосфоської думки як сукупності антропологем світоглядного, метатеоретичного та праксеологічного рівнів забезпечення професійної педагогічної освіти. На підставі вивчення гуманістичного змісту "філософії серця", яку практикували Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Гоголь розкрито сутність антропологеми світоглядного рівня, що полягає у визнанні як родової ознаки Homo sapiens природного прагнення людини до гармонії з природою, соціальності, культурності та духовності. З'ясовано, що розвиток особистості є результатом дії зовнішніх впливів (навіть цілеспрямованих) та розкриття внутрішніх механізмів мотивації та цілепокладання. На підставі аналізу етноантропологічних експлікацій філософії М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, І.Франка сформульовано антроплогему метатеоретичного рівня, зміст якої полягає у визнанні ідеалу науки про людину як відображення сенсу буття особистості. Встановлено значення антропологем праксеологічного рівня, що грунтуються на визнанні багатовимірності людського буття та усвідомленні можливості розуміння людиною одвічних проблем та ціннісно зорієнтувати свою діяльність і прийняти певні соціальні настанови як власні прагнення за допомогою філософії. Здійснено аналіз української філософії щодо ставлення людини до природи, виявлено етноментальні чинники його варіативності. Доведено необхідність залучення до морального зростання людини інвайронментальних компонентів духовності народів одного геокультурного простору. Встановлено місце і значення філософської методології як компонента професійної підготовки педагога й системотвірного чинника поєднання ідеї та її реалізації, ефективного способу осягнення істини шляхом міркування та надання реальній (прагматичній) діяльності майбутніх педагогів мотиваційно-духовної спрямованості.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальну, але недостатньо досліджену проблему визначення методологічних засад з метою синтезу різних видів антропологічного знання. Обгрунтовано тезу про філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину. Відокремлено концептуальні засади цього синтезу. Філософську антропологію розглянуто як особливий різновид філософування - атропологізм. Системне представлення антропології у культурі здійснено завдяки послідовному застосуванню атрибутивного та реляційного синтезів, а саме: у межах атрибутивного синтезу ідеї філософської антропології (філософського образу "конкретного суб'єкта") стають системотвірними властивостями наук про людину, у межах реляційного синтезу методологічні принципи філософської антропології одержують поширення у науках про людину.

  Скачати повний текст