Проаналізовано генологічні джерела поезії київських митців-неокласиків О.Бургардта, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Рильського, П.Филиповича. Проведено паралелі між двома феноменами класицистичного типу: українською неокласикою та античним класицизмом. Визначено типологічні сходження в літературно-мистецькому житті Риму "золотого віку" Августа II (I ст. до н.е. - I ст. н.е.) та України 1920-х рр. періоду "розстріляного Відродження", розглянуто основні аспекти естетико-поетологічної спадкоємності. Проаналізовано проблему трансформації в оригінальній поезії неокласиків таких античних жанрів, як елегія, епіграма, ідилія та жанрів панегіричної типології. Визначено та досліджено основні напрямки трансформації жанрів античної лірики: стилізацію (оду); карнавально-сміхову стилізацію та пародію (епітафію, елегію); наслідування (епіталаму, сколій, мім, буколіку); архаїзуючі інновації - суміщення античної жанрової домінанти з "молодшими" жанрами сонета (у випадку елегії) та сонетоїда (епіграми); інтерсеміотичну інтерпретацію жанрів - включення нелітературних дискурсів (архітектурного, скульптурного) у текст літературного твору (екфрасис).

  Скачати повний текст

Розглянуто культурний контекст формування концепту природи у В. Блейка і Ф. Тютчева, еволюції концепції природи в європейській філософській думці та відповідної зміни статусу пейзажу в літературно-художній творчості. Описано та проаналізовано концепт природи у В. Блейка, з'ясовано специфіку інтерпретації поетом гностичної доктрини та зумовленої нею драматичної символіки блейкового преромантичного пейзажу, еволюції способів художнього розв'язання лірики природи у В. Блейка. Досліджено процеси формування та зміни концепту природи і в пейзажній ліриці Ф. Тютчева. Встановлено правомірність застосування до його світогляду поняття "пантеїзм", простежено еволюцію поета від наївно-гедоністичного оспівування природи до християнського відчуття її "тимчасовості" й уразливості. Визначено специфіку авторського бачення природи та зміни суб'єктивно-романтичної інтерпретації природи, забезпечення останньої як з арсеналу традиційної культури в процесі подолання класицизму, так і з політично злободенного пошуку сучасності.

  Скачати повний текст

Висвітлено питання мандолінного мистецтва, визначено етапи еволюції наукових уявлень про мандоліну. Виявлено закономірності еволюції інструмента та розроблено періодизацію історії розвитку різновидів мандоліни (кінець XVI - XXI ст.). Наведено класифікацію інструмента на підставі систематизації історичних підходів до диференціації різновидів мандоліни. Проаналізовано оригінальні твори для мандоліни епохи бароко та класицизму в історико-стильовому аспекті. Висвітлено шляхи розвитку історії та теорії мандолінного мистецтва як окремого напряму вітчизняного музикознавства.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості поетичного дискурсу найрепрезентативніших представників поетів-"кавалерів". Запропоновано цілісне уявлення про життєвий шлях і літературний доробок Р. Герріка, Т. Кер'ю, Дж. Саклінга, Р. Лавлейса й Е.Воллера. Проаналізовано поетику не перекладених українською мовою творів цих англійських поетів XVII ст. Показано стильову своєрідність поетичних творів "кавалерів" і специфіку поєднання барокових, класицистичних і рокайльних елементів у художньому просторі цієї поезії. Виявлено, що попри наявність у художній палітрі "кавалерів" оригінального поєднання елементів усіх домінуючих стилів XVII ст. - маньєризму, бароко та класицизму, її суголосність рокайльним умонастроям та яскраво виражена присутність рокайльних тенденцій доводить, що саме поети-"кавалери" стояли біля витоків рокайльної традиції в літературі Англії.

  Скачати повний текст

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано місце античної теми у концепції творчості українських неокласиків, російських акмеїстів і польських скамандритів. Висвітлено особливості героїнь античної міфології, літератури, історії та їх вплив на формування неокласицистського світогляду й естетики. З використанням античних сюжетів й образів порівняно неокласицистську та неоромантичну концепцію творчості, яка є опозицією в літературному процесі XX ст. та на новому етапі відтворює протистояння класицистів і романтиків наприкінці XVIII ст. Концепція, яка формується внаслідок осмислення неокласиками, акмеїстами та скамадритами античності, є неокласицистською, тобто містить у собі дискурс класицизму, але водночас є органічною часткою модерністських рухів епохи.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню індивідуального авторського стилю Василя Стефаника, його творчого методу, розглянутого крізь призму генологічного аналізу значущості драматургічних категорій у системі художнього мислення письменника й у контексті культурно-історичного та літературно-мистецького процесів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Зазначений період – надзвичайно насичений і вагомий в аспекті здобутків і рівня розвитку українського красного письменства, відтак роль і місце Василя Стефаника, як «найбільшого артиста» й «абсолютного пана форми», за І. Франком, у національному літературному процесі має значення не лише суто естетичне, а й історичне. Творчість покутянина не тільки еруптувала на поверхню іманентні закони і закономірності, за якими відбувався розвиток світової та національної літератури зазначеного періоду, але й стала своєрідним орієнтиром і зразком індивідуально-авторського налаштування жанрово-стилістичних «опцій» як для сучасників письменника, так і для численних його послідовників, для прихильників сповідуваних ним ідейно-естетичних принципів, прийомів і засобів художнього зображення. Важливим є також з'ясування відповідності Стефаникового тяжіння до драматургізації епосу тенденціям у розвитку світового літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть.У першому розділі дисертації йдеться про те, що проблема дифузії жанрів є однією з найбільш актуальних у сучасній генології. Практично кожен глибокий дослідник у царині генерики змушений був так чи так торкнутися хоча б окремих її аспектів. Йдеться зокрема про праці українських і зарубіжних науковців – І. Денисюка, Н. Копистянської, Т. Бовсунівської, Н. Шумило, Н. Калениченко, Т. Гундорової, С. Хороба, В. Миронюк, Ф. Білецького, А. Ткаченка, М. Кодака, Н. Мафтин, А. Черниш, Н. Бернадської, Р. Сендики, М. Бахтіна, Ц. Тодорова та інших. У сучасній генериці маємо дві, позірно протилежні, але насправді діалектично споріднені тенденції, які й зумовлюють актуальність вивчення явища дифузії жанрів. З одного боку, це створення об'єктивних передумов для розвитку гібридних форм у сучасному літературному процесі; з іншого – це необхідність канонізації, «узаконення» цих форм в оновленому «реєстрі» літературних «ґатунків». Більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм, модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми.Вивчення проблеми драматургічності в літературознавчому й мистецтвознавчому дискурсах вимагає чіткої диференціації та ідентифікації семантичних полів понять «драма», «драматургія», «драматизм», «драматичність», «театральність», «сценічність», «драматургічність». Що ж стосується самого терміну драматургічність, то, відзначаючи його полісемантичність і контекстуальну зумовленість, маємо на увазі передусім його номінативну спрямованість на позначення поетики драматургічного тексту загалом і стилістичної майстерності автора зокрема. Відтак, одне з його універсальних визначень – «це система виражальних засобів драматургії як виду мистецтва» (К. Поліщук). Похідним від такого розуміння драматургічності є розгляд її структурних компонентів, які дослідники вбачають «в особливому розвиткові конфлікту, в побудові інтриги, у специфіці «побудови» сцени і характеристики персонажів, їх появи і дій» (М. Федотова); в образі, характері, сюжеті, мотиві, підтексті, цілісності, гармонійності (Г. Клочек) тощо.^UThe thesis is dedicated to the study of the individual authorial style of Vasyl Stefanyk, his artistic method, as observed through the prism of genologic analysis of the importance of the dramaturgic categories within the system of artistic thinking of the writer and in the context of the cultural and historic, literary and artistic processes of the end of XIX – beginning of the XX centuries. The outlined period is extremely rich and notable in the aspect of Ukrainian writership, therefore the role and place of Vasyl Stefanyk as the "biggest artist" and an "absolute master of form", according to Ivan Franko, in the national literary process has both aesthetic and historic value. The artistic work of the author did not only erupt to the surface the imminent laws and patterns, due to which the development of the world and national literature occurred, but it also became a distinct reference point and example of the individual preference of the genre and stylistic "options", both for the contemporaries and for the followers, for the admirers of the similar ideology and aesthetics, means of artistic depiction. It is also important to find out the correlations of the Stefanyk's inclination towards making epos dramaturgic with the tendencies in development of the world literary process of the end of XIX – beginning of the XX centuries.The first chapter of the thesis tells about the problem of genre diffusion being one of the most relevant in modern genre science. Practically every thorough researcher in the field of generics had to touch upon some of its aspects. In particular, in the works of the Ukrainian and foreign scientists – I.Denysiuk, N.Kopystianska, T.Bovsunivska, N.Shumylo, N.Kalynychenko, T.Gundorova, S.Khorob, V.Myroniuk, F.Biletskiy, A.Tkachenko, M.Kodak, N.Maftyn, A.Chernysh, N.Bernadska, R.Sendyka, M.Bakhtin, T.Todorov and others. In the generics itself there are two opposite but dialectically connected tendencies that determine the relevance of studying the phenomenon of genre diffusion. On the one hand, this is creating the objective prerequisites for developing the hybrid forms in the modern literary process. On the other hand – it is the necessity for canonization, "legalization" of these forms in the refreshed "register" of the literary "grades". The majority of the scientists agree that the typology of genres according to genus was only adhered to in classicism with its requirement for the purity and canonic literary forms, and in such literary streams as romanticism, realism, modernism, the genres emerge on the crossroads of lyric, epos and drama.The study of the problems of dramaturgy in the literary and artistic studies discourse requires clear differentiation and identification of the semantic fields of the notions of "drama", "dramaturgy", "dramatism", "theatrical" and "scene". Concerning the very term dramaturgic, noting its polysemantic and contextual determination, we mainly mean its nominative inclination to depict the poetics of dramaturgic text as a whole and stylistic mastery in particular. Therefore, one of its universal definitions is "a system of expressive means of dramaturgy as a type of art" (K.Polishchuk). A derivative from such understanding of dramaturgic is a view on its structural components, which the researchers see in a "special development of the conflict, in building up the intrigue. in the specificity of "building" the scene and characters' peculiarities, their appearance and actions" (M.Fedotova); in an image, character, plot, motif, implication, unity, harmony (G.Klochek), etc.

Розглянуто музично-театральну культуру Франції останньої третини XVII - першої половини XVIII ст. в аспекті естетичних ідей, стильових процесів і закономірностей жанрового розвитку музичного театру. Вперше в українському мистецтвознавстві проаналізовано в зазначених аспектах оперну творчість двох видатних представників французької оперної школи Ж.-Б. Люллі та Ж.-Ф. Рамо. Показано, що класицистичні риси, що формувалися у їх мистецтві, не вступали у протиріччя із переважанням суто барокового відчуття життя і з бароковим принципом світло-тіні. У синтетичному театрі Ж.-Б. Люллі та Ж.-Ф. Рамо окремі мистецтва сполучаються за принципом поліфонічного багатоголосся. Різкі зміни емоційно-образних планів музики, прийоми розвитку та композиційно-структурна сторона опери обумовлюють принцип монтажної драматургії.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему жанрово-стильової динаміки української камерно-інструментальної сюїти XX ст. Атуалізовано систему світоглядних принципів, які стоять біля витоків формування жанру в добу Відродження й його розвою у межах епох бароко, класицизму, романтизму. Визначено культуротворчий потенціал європейського музичного мистецтва XX ст. в аспекті його впливу на концептуальний стрій та композиційно-драматургічні принципи даного жанру. Розглянуто специфічні риси становлення та розвитку української камерно-інструментальної сюїти, запропоновано його періодизацію. Висвітлено новітні взірці жанру у межах кожної з даних типологічних груп. Констатовано свідоме подолання іманентних ознак композиційно-семантичного інваріанта інструментальної сюїти за рахунок синтезу з елементами інших жанрів.

  Скачати повний текст

Досліджено процес становлення української професійної музики у період XVII - XVIII ст. Проведено загальний огляд музично-теоретичної науки до XVIII ст., зокрема, наведено відомості про церковно-співацьке мистецтво в Україні, появу перших форм хорового багатоголосся. Розглянуто творчі зв'язки між східною та західною музичною культурами. Наведено системну характеристику періоду партесного співу, проаналізовано розвиток партесного концерту у теоретичній і практичній діяльності М. Дилецького. Проаналізовано творчі зв'язки діячів мистецтва Західної та Східної Європи, зокрема, розглянуто проблему музично-культурних взаємодій між Україною та Італією у XVIII ст. Підтверджено значення Болонської Філармонічної академії як музичного центру досліджуваного періоду в історії формування професіоналізму в Україні. Висвітлено діяльність одного з найвідоміших представників академії - падре Дж.Б. Мартіні. Виявлено особливості синтезу народного, професійного та національного у творчості М. Дилецького, Дж.Б. Мартіні, М. Березовського. Проведено історико-теоретичний порівняльний аналіз клавірних творів падре Дж.Б. Мартіні та хорової спадщини М. Березовського. Розкрито суттєве значення феномену взаємодії різних культурних просторів і традицій італійської поліфонічної школи у процесі становлення українського класицизму.

  Скачати повний текст

Розроблено історичну періодизацію німецького флейтового мистецтва XVIII - XIX ст. і визначено роль Й.Й. Кванца, Й.Г. Тромліна, А.Б. Фрюрстенау та Т. Бьома у формуванні німецької флейтової школи у контексті вивчення взаємозв'язку процесів удосконалення інструмента, розвитку флейтової технології та методики навчання грі на флейті. Розкрито творчі здобутки засновника німецької флейтової школи Й.Й. Кванца, послідовного реформатора конструкції інструмента Й.Г. Тромліна, віртуозів епохи класицизму Й.Б. Вендлінга та романтизму - А.Б. Фюрстенау. Досліджено інструментальну реформу Т. Бьома. У хронологічній послідовності розкрито пріоритетність його досягнень щодо удосконалення механіко-акустичної системи флейти. На підставі вивчення флейтових трактатів і шкіл XVIII - XIX ст. всебічно досліджено технологію виконавського процесу на флейті у даний період і виділено основні етапи його розвитку.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості розвитку ландшафтної ахітектури доби класицизму в Україні. Висвітлено сучасний стан вивченості садово-паркового мистецтва. Розглянуто традиційні напрямки дослідження історичних об'єктів даного мистецтва. Відзначено, що специфічною ознакою паркобудування цього періоду є присвоєння ахітектурно-пейзажним формам символічної означеності, асоціативні проекції яких передавали зміст художнього образу парку. Загальна тематика символіки парків відображала тогочасні модні тенденції та духовні пориви і філософсько-естетичні уподобання їх володарів. З відходом від традиційних засад садово-паркового мистецтва, які базувались на зрозумілому для всіх членів культурної спільноти каноні (ціннісному культурологічному орієнтирі, міфопоетичному стереотипі), зникло адекватне розуміння глядачем "мови" парків. З метою розв'язання цієї проблеми запропоновано застосувати метод семіотичних досліджень. Для цього архітектурно-пейзажні форми розглянуто як знаки, а сам парк (як сукупність цих форм) - семіотичним текстом. Комунікативною моделлю парк - адресат пояснено етапи проведення екзегетики образів. На прикладі пам'ятки садово-паркового мистецтва кінця XVIII - початку XIX ст. парку "Олександрія" (м.Біла Церква Київської області) висвітлено його ідейно-художній задум, за яким період Римської імперії розглядався як міст між античністю та християнською ерою.

  Скачати повний текст

Львівські маскарони ХІХ ⎯ першої чверті ХХ ст. становлять вагоме культурне надбання для архітектурного мистецтва Львова, адже вони є одним з аспектів репрезентації архітектурного образу міста, його архітектурних стилів. Ці рельєфні лики не лише збагачують декоративне оформлення фасадів львівської архітектури, а й містять важливе інформаційне навантаження та символіку.Дисертація присвячена комплексному дослідженню маскаронів як одного з видів львівської архітектурно-декоративної пластики ХІХ — першої чверті ХХ ст. У роботі окреслено передумови та закономірності розвитку цього виду скульптурного декору в архітектурі Львова досліджуваного періоду. Проведено класифікацію маскаронів, виділено основні типологічні групи образів, що характерні для архітектури Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст. З’ясовано роль маскаронів у символічному та інформаційному навантаженні фасадів споруд різного призначення. Аналіз основних типологічних груп маскаронів проведено з урахуванням авторства, стилістики та пластичних особливостей конкретного об’єкта дослідження. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у сучасному українському мистецтвознавстві маскарони проаналізовано як систему. Виявлені механізми та тенденції розвитку цього виду пластичного мистецтва, обумовлені фактори, що вплинули на їх трансформацію в часі відповідно до змін стилів у архітектурі Львова. Визначені та проаналізовані типологічні групи львівських маскаронів ХІХ ― першої чверті XX ст. Результати дослідження значно доповнюють відомості про львівську декоративну пластику досліджуваного періоду. Аналіз архітектурних об’єктів з огляду на розшифрування символіки маскаронів може бути включений в проєктні дослідження при реконструкції та реставрації об’єктів архітектурної спадщини.Розроблена в дисертації типологія у комплексі з результатами дослідження створюють універсальну базу для вивчення маскаронів на фасадах міської забудови і можуть бути вихідним пунктом для проведення подальших досліджень цього виду архітектурно-декоративної пластики в містах України та основою для їх координації.Проведений у процесі роботи ґрунтовний аналіз наукової літератури та джерел довів, що обрана тема не досліджувалась комплексно, а обмежувалась лише згадками окремих пам’яток. В українському мистецтвознавстві відсутні дослідження, присвячені маскарону як окремій складовій архітектурно-декоративної пластики Львова досліджуваного періоду. Це підкреслює актуальність і зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження львівських маскаронів ХІХ — першої чверті ХХ ст., їх типології, пластичного та стилістичного вирішення, символічного навантаження. Важливою складовою джерельної бази наукової роботи стали фотоматеріали комплексних натурних обстежень, здійснених дисертанткою впродовж 2014–2019 рр. Проаналізовано понад п’ятсот об’єктів дослідження, що стали основою для структурування львівських маскаронів, сформовано типологію маскаронів.Як показало дослідження, маскарони потребують реставрації, бо поступово зникають, залишаючи по собі зруйновані часом фрагменти фасадів, що зумовлює актуальність вивчення цих елементів декоративного оздоблення та гостру необхідність їх збереження.Оскільки маскарони виконують роль не лише декоративного, а й символічного акценту на фасаді споруди, їх зазвичай кріпили на видному місці. Проведене дослідження засвідчило, що маскарон може вказати на соціальний статус власника дому, його естетичні пріоритети, призначення споруди, нагадати про конкретну особистість або розповісти про особливості історичної епохи, країну й саме місто Львів.Інформаційне навантаження маскаронів часто пов’язане з образами-символами, які здавна закріпились у свідомості людей. Завдяки характерним ознакам і атрибутам маскаронів, цей елемент архітектурно-декоративної пластики зазвичай легко впізнаваний. Надання екстер’єру архітектурного об’єкту символічного, інформаційного значення сприяло «закріпленню» конкретних художніх образів масок за різними функціями споруд.В архітектурі Львова від стилістики ренесансу до ар деко маскарони змінювались, еволюціонували, архітектори застосовували їх на різних етапах розвитку архітектури міста. Їхнє художньо-пластичне вирішення узгоджувалося з естетичними смаками відповідної епохи та стильовими напрямками в архітектурі.У дослідженні простежено, що вперше маскарони з’явились у архітектурі ренесансного Львова, у кінці XVI ⎯ на початку XVII ст. З приходом в архітектуру міста стилістики класицизму доволі обмежений спектр масок ренесансу та бароко урізноманітнюється масками богів античної міфології, образи яких виявилися універсальними для образотворчого мистецтва європейських країн Нового часу та архітектурного декору Львова.^ULviv mascarons of the XIX — first quarter of the XX centuries are an important culturalheritage of the architectural art of Lviv, as they are one of the aspects of thearchitectural image representation of the city and its architectural styles. These relieffaces not only enrich the decorative design of faсades of the Lviv architecture, but alsocarry an important information load and symbols.The present thesis is devoted to the complex study of the issue of mascarons asone of the types of the Lviv architectural and decorative sculpture of the XIX — firstquarter of the XX centuries. The work has outlined the preconditions and patterns ofdevelopment of this type of sculptural decor in the architecture of Lviv during the timeperiod under study. The classification of mascarons has been conducted and the maintypological groups of images that are characteristic of the architecture of Lviv in theXIX — first quarter of the XX centuries have been identified. The role of mascaronsin the symbolic and informational load of the faсade surface of buildings for variouspurposes has been identified. An analysis of the main typological groups of mascaronshas been carried out taking account of the authorship, stylistics and plastic features ofa particular object of study.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that for thefirst time in modern Ukrainian art mascarons are analyzed as a system. Themechanisms and tendencies of development of this kind of decorative art have beenrevealed and the factors have been established, which influenced their transformationin time according to changes of styles in architecture of Lviv. Typological groups ofLviv mascarons of the XIX — first quarter of the XX centuries have been identifiedand analyzed and features of their development have been revealed.12The results of the study significantly complement the information about the Lvivdecorative sculpture of the time period under study. The analysis of architecturalobjects with regard to the interpretation of the symbolism of mascarons can be includedin the project studies when conducting reconstruction and restoration of architecturalheritage sites.The typology developed in the thesis together with the study results creates auniversal basis for studying mascarons on the faсades of urban buildings and can be astarting point for conducting further studies of this type of architectural and decorativesculpture in Ukrainian towns and cities and be the basis for their coordination.A thorough analysis of the scientific literature and sources carried out in thecourse of the work proved that this topic had not been dealt with comprehensively, buthad been limited to mentioning individual monuments. In Ukrainian art history, thereare no studies of mascarons as separate components of architectural and decorativesculpture of Lviv of the period under study. This emphasizes the relevance andnecessity of conducting a thorough study of Lviv mascarons of the XIX — first quarterof the XX centuries, their typology, plastics and stylistic solution and the symbolicload.An important component of the source base of the scientific work were photos ofcomplex field surveys carried out by the author of the thesis in 2014-2019. More thanfive hundred objects under study were analyzed, which became the basis for structuringthe Lviv mascarons. Also, the figurative and stylistic typology of mascarons wasformed.As the study has revealed, the mascarons need to be restored or they disappearwithout a trace, leaving behind the sometimes destroyed fragments of the facadesurface, which underscores the relevance of the study of these elements of decorationand the urgent need to preserve them.As far as mascarons serve not only as a decorative but also a symbolic accent onthe facade of the building, then they were usually placed in a prominent place. Thestudy has revealed that the “language” of mascarons can identify the social status ofthe homeowner, his/her aesthetic priorities, the purpose of the building and remind13about a particular person or tell us about the peculiarities of the historical era, thecountry and the city of Lviv itself.The information load of mascarons is often associated with images-symbols thathave long been ingrained in people’s minds. Due to the characteristic features andattributes of mascarons, this element of architectural and decorative plastics is usuallyeasily recognizable. Imparting symbolic and informational significance to the exteriorof the architectural object contributed to the “fixation” of specific artistic images ofmasks on different functional types of buildings.In the architecture of Lviv, mascarons have been changing and evolving from the

Розглянуто основні художньо-естетичні тенденції європейського літературного Просвітництва у порівняльному висвітленні. На підставі аналізу типологічних закономірностей літературного процесу цієї доби виділено три парадигми художнього мислення - класичну, конвергентну й амальгамну, що дозволяє розглянути історичний розвиток різних національних моделей Просвітництва. Розглянуто основні тенденції просвітницького дискурсу у кожній парадигмі, які розрізняються характером становлення ідейно-художнього комплексу Просвітництва, системою жанрів, стильових ознак, особливостями переходу одних літературних напрямів у інші, тяглістю просвітницького канону. Запропоновано підхід, який дозволяє по-новому оцінити місце української літератури Просвітництва у системі інших європейських літератур, окреслити специфіку розвитку у ній певних художніх напрямів, а саме: рококо, просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і сентименталізм, які внаслідок своєї амальгамності сформували своєрідну систему художнього освоєння світу та людини у XVIII - першій половині XIX ст.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню виразових особливостей французьких впливів рококо на стиль и виразні прийоми Л. Бетховена – композитора й піаніста. Відповідно, приділена увага систематизації відомостей про суть творчих установок віденських класиків в їх просуванні ідей Йозефінівського класицизму і рококо, а також усвідомленню специфіки трансформації «німецької культурної ідеї» в XVIII в. у зв'язку з історичним становленням Віденської школи. В роботі виділена творча концепція бетховенських «двох принципів» в світлі стилістичних реалій опори на Йосифінівський класицизм, який відзначив раціоналістичне театралізоване світосприйняття Віденців. Виділені теоретичні позиції апробовані в аналізі ранніх і «малих» Сонат композитора центрального і пізнього періодів в контексті продовження їх стилістики в сонатній бетховенській спадщині в цілому в руслі зазначеної концепції Віденської школи в її французьких орієнтирах. Простежені органологічна та виконавська лінії віденського стилю в представництві зв'язків з французькою аристократичною культурою XVIII століття, виділені актуальні виконавські настанови інтерпретації Сонат Бетховена в межах поставангардних і пост-поставангардних установок мистецтва останніх десятиліть з опорою на значущість китайської піаністичної школи. Вперше в музикознавстві України та Китаю дана систематизація стильових витоків рококо в рамках уявлень про Йозефінівський класицизм як актуальний для XVIII ст. поворот «німецької культурної ідеі». Також вперше в Україні висунута концепція обумовленості позиціями рококо творчого методу Бетховена, виявленого ним у вигляді формули «двох принципів» і яка традиційно пов'язується тільки з філософською діалектикою прогегелівського типу.^UThe dissertation is devoted to the study of the influence of French Rococo and the expressive features of this direction on the style and expressive techniques of the musical language of the composer and pianist Beethoven. Accordingly, attention is paid to the systematization of information about the essence of the creative attitudes of the Viennese classics and the promotion of the ideas of Josephine classicism and rococo. The specifics of the transformation of the "German cultural idea" in the 18th century in connection with the historical formation of the Vienna School of Composers are outlined. The work highlights the creative concept of two Beethoven principles in the context of the stylistic realities of reliance on Josеphine classicism, which determined the rationalistic theatrical worldview of Viennese composers. The selected theoretical positions were tested by analyzing the early and "small" sonatas of the central and late periods of the composer's work. The analysis was made in the context of considering their stylistic language in Beethoven's sonata heritage, in line with the concept of the Vienna School and its French landmarks. The organological and performing lines of the Viennese style are traced, and connected with the French aristocratic culture of the 18th century. The article highlights the actual performing interpretations of Beethoven's sonatas in the period of post-avant-garde and post-avant-garde installations of art in recent decades, based on the importance of the Chinese pianistic school. For the first time in the musicology of Ukraine and China, the stylistic origins of Rococo have been systematized and determined within the framework of ideas about Josephine classicism through the prism of the "German cultural idea" that is relevant for the 18th century. Also, for the first time in Ukraine, the concept of the conditionality of Beethoven's creative method by the positions of rococo, declared by the composer in the form of a formula of “two principles” and traditionally associated only with philosophical dialectics of the pro-Hegelian type, is put forward.

Досліджено стильові особливості палацових і садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII - першої половини XIX ст. Розглянуто 52 пам'ятки палацового та садибно-паркового будівництва. На підставі проведеного аналізу архітектурно-планувального та декоративного рішення ансамблів подано уточнену періодизацію архітектури класицизму в даному регіоні. Простежено шляхи поширення стилю класицизму в архітектурі краю. Проведено типологізацію об'єктів. Розглянуто основні принципи композиційної побудови ансамблів, їх монументально-декоративного оздоблення. Зауважено щодо значення результатів дослідження у проведенні реставрації та консервації об'єктів, а також для оцінки історико-культурного значення пам'яток з метою їх захисту та збереження.

  Скачати повний текст

Узагальнено відомості про комунікативні ознаки музичного стилю. Виділено "наративну" стильову спрямованість вираження як специфічну ідеалізуючу особливість широти стильових інтересів слухачів. Класифіковано стилі-напрямки за залученістю, зважаючи на їх комунікативні ознаки до утворень "наративного" характеру. Представлено музику рококо в її поєднанні з стилістикою німецького-італійського, слов'янського бароко та класицизму, ампіру, а також зразків бідермайера у взаємодії з романтизмом, реалізмом, імпресіонізмом та іншими напрямками. Вказано на репертуарні можливості фортепіанного мистецтва в різних напрямках музики XX ст. з опорою на символістські та неосимволістські-мінімалістські утворення сучасної художньої сфери.

  Скачати повний текст

У дослідженні доводиться, що сучасна оперна творчість є складним художньо-інституціональним та семантичним явищем, що корегується багатьма мистецькими та соціокультурними чинниками, тобто й з середини, від іманентної природи жанру, й ззовні, від соціоісторичних вимог. Виявляється, що провідною стороною діяльності сучасного оперного театру постає режисерсько-постановочна, яка постає головним способом стильового осучаснення оперного змісту, тому актуалізуються функціональні зв'язки режисерської та музично-виконавської інтерпретації – у контексті цілісної художньої конструкції опери.Відзначається, що основна жанрово-стильова конституція опери передбачає домінування музичної мови, музичного осмислення подієво-персонажного змісту, а це вимагає особливого вивчення творчості вокаліста-виконавця як осередку усіх музичних зусиль, усієї музично-художньої енергії (синергії) оперного твору. Тому важливим завданням музикознавчого дослідження постає доведення стильової парадигматичності вокального інтонування та вокально-виконавської інтерпретації в опері.Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, історією оперного жанру, що охоплює значний часовий період, тобто передбачає певну часову ретроспекцію, з іншого – зосередження уваги на сучасному етапі існування оперної творчості, тобто на кінці ХХ-го – початку XXI століття. Матеріалом дослідження послужили, по-перше, сучасні дослідження оперної творчості, як музикознавчі, так і естетико-культурологічні; оперні твори провідних європейських композиторів (від доби класицизму до ХХ століття) та їх сучасні сценічні постановки, зокрема опер В. Моцарта, М. Глінки, П. Чайковського, Д. Верді, деяких інших.^UThe study proves that modern opera work is a complex artistic, institutional and semantic phenomenon that is corrected by many artistic and socio-cultural factors, it means both from the inside, from the immanent nature of the genre, and from the outside, from socio-historical requirements. It turns out that the leading aspect of modern opera theater is directing, which is the main way of style modernization of opera content, so, in the context of the integral artistic construction of opera, the functional connections of directorial and musical and performing interpretation are actualized.It is noted that the main genre and style constitution of opera provides the dominance of musical language, musical understanding of event and character content, and this requires a special study of the vocalist-performer as the center of all musical efforts, all musical and artistic energy (synergy) of the opera composition. Therefore, an important task of musicological research is to prove the style paradigmaticalness of vocal intonation and vocal and performing interpretation in opera.The chronological boundaries of the study are determined, on the one hand, by the history of the opera genre, covering a significant period of time; it means, it provides a certain time retrospection. On the other hand – focus on the current stage of opera, in the late XX – early XXI century. The material of the research was, first of all, modern studies of opera work, both musicological and aesthetic and cultural; opera compositions by leading European composers (from the era of classicism to the twentieth century) and their modern stage productions, including operas by W. Mozart, M. Glinka, P. Tchaikovsky, G. Verdi, and some others.

Визначено особливості мистецького феномену українських інтер'єрних світильників XVI - XX ст. у порівнянні з аналогічними творами народних майстрів і професійних художників Європи. Уточнено історичні етапи розвитку західно-європейських та українських освітлювальних приладів, визначено їх стилістичні особливості. Розроблено типологію, з'ясовано специфіку синтезу різних матеріалів і засобів виразності, які визначають образну своєрідність світильників у стильових межах Ренесансу, бароко, класицизму та модерну. Проаналізовано твори дизайну українських освітлювальних приладів XX ст. Досліджено та введено до наукового обігу значний обсяг фактологічного матеріалу, що дає можливість застосування мистецької спадщини минуло щодо створення світильників для сучасної дизайнерської практики.

  Скачати повний текст

Вперше створено цілісну картину формування архітектури дерев'яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII - першої половини XX століть. Проведені натуральні обстеження й інвентаризацію виявили на теренах Галичини 246 дерев'яних храмів. Розкрито прийоми застосування архітектурно-декоративних засобів опорядження в екстер'єрі й інтер'єрі досліджених святинь. Встановлено, що особливістю архітектури є те, що вона формувала стилістичні епохи (бароко, рококо, класицизм, історизм, модерн) під впливом місцевих, регіональних та зовнішніх чинників. Виявлено нові об'єкти та здобуті імена творців дерев'яних костелів. Визначено стилістичний аспект архітектурного формотворення та періодизацію розвитку стилістичних напрямів досліджених об'єктів. Проведено порівняльний аналіз архітектури дерев'яних римо-католицьких храмів Галичини з дерев'яними храмами цього ж та інших обрядів у сусідніх регіонах (Волині, Закарпатті) та країнах (Польщі, Швеції).

  Скачати повний текст