Дисертацію присвячено комплексному концептуальному дослідженню міфологічного простору української прозової традиції, пов'язаного із тематикою життя, смерті та відродження / воскресіння героя і людства загалом. У роботі подано розлогу із намаганням вичерпності характеристику історіографії наукового дискурсу від часів античності й до сучасності щодо проблем міфологічного підґрунтя народної прози, танатологічних уявлень, уявлень та вірувань про посмертне існування та безсмертя. Осмислено просторову модель у міфологічній картині світу українства в компаративному висвітленні з культурними традиціями інших народів, що оприявлюється у міфологічній прозі. Проаналізовано результати проведеного опитування щодо побутування сучасних уявлень українців про посмертне існування людства. Висвітлено особливості образотворення казкового (чарівної казки) і неказкового (легенди, билиці) епосу. Запропоновано класифікацію із детальною характеристикою образів, пов'язаних із сюжетними конструктами мортальної тематики та подолання смерті. Проведено розгорнутий аналіз парадигми мотивів смерті та відродження / воскресіння героїв чи людства загалом в українській казковій і неказковій прозі. Зокрема, на матеріалі текстів українських народних чарівних казок схарактеризовано експліцитний та імпліцитний рівні вираження мотивів загибелі / смерті протагоністів та виокремлено мотивеми подолання смерті через подорож героя до потойбіччя і повернення до профанного світу: катабасису (спуску героя вниз до потойбіччя) та анабасису (сходження героя вгору за вертикаллю). Детерміновано поняття «кладогенез» та «анагенез» у неказковій народній прозі на позначення мотивем колективної загибелі й відродження людства.^UThe dissertation is devoted to a complex conceptual study of the mythological space of the Ukrainian prose tradition, related to the themes of life, death and rebirth / resurrection of the hero and humanity in general. The dissertation presents a comprehensive description of the historiography of scientific discourse from antiquity to the present on the issues of the mythological basis of folk prose, thanatological ideas, beliefs and ideas about afterlife and immortality. The spatial model in the mythological worldview of Ukrainians in a comparative light with the cultural traditions of other peoples, which is manifested in mythological prose, is comprehended. The analysis of the texts confirms the presence of both vertical and horizontal planes with the semantics of the space of death. The horizontal plane does not have any vector (the folk prose does not emphasize the eastern, western, southern or northern directions of the hero's movement to the otherworld), but these planes always belong to the boundary space. The vertical plane of the death locus is located in the underground (lower projection of the vertical vector ) and the celestial (upper projection of the vertical vector ) worlds with the domination of the lower projection (). A survey was conducted on Ukrainians' perceptions of theafterlife of mankind and its results are analyzed. The concept of «death» in folk prose texts is analyzed at three levels: 1) as an object (embodied in a concrete character); 2) as a 42 process (implemented through a motive); 3) as a spatial concept (expressed through the locus). The peculiarities of the formation of a fairy tale (magic tale) and a non-fairy tale (legend, bylytsia) epic are highlighted.

Доведено онтичний та онтологічний пріоритет людського буття перед усім іншим сущим, на конкретному кіноматеріалі засвідчено примат екзистенції перед есенцією. Описано основоположні екзистенціали людського існування - тривогу, нудьгу, страх, смерть. В процесі аналізу окремих фільмів з'ясовано, що успішний розвиток інтелекту у людини не супроводжується таким самим прогресом у моральній царині. Проблема співвідношення розуму та віри, поставлена в епіцентр мистецької рефлексії, дозволила встановити внутрішні суперечності всередині екзистенціалізму. Простежено тлумачення проблеми людського співіснування й екзистенціальної комунікації у філософії, з'ясовано чинники переформування суспільством буття індивіда. Наголошено на зв'язку свободи з відповідальністю та екзистенційним вибором у філософії та кіномистецтві. Обгрунтовано логіку звернення екзистенціалізму до проблеми історичного процесу та встановлено, що у перемозі демократичних інституцій екзистенціоналістська філософія вбачає загрозу нівелювання особистості.

  Скачати повний текст

Системно досліджено імпресіонізм в українській літературі як повноцінну стильову течію, що виникла в кінці XIX ст. та розвивалась на початку XX ст. Уперше обгрунтовано показано якісну відмінність між літературним імпресіонізмом і живописом, доведено існування в українській літературі на межі даних століть психологічного імпресіонізму. Запропоновано нове поняття "актуальний хронотоп", який є головною категорією історичної поетики, що характеризує естетичний феномен імпресіонізму в мистецтві. Висвітлено розвиток та особливості категорії історичної поетики - кута зору автора, що є обов'язковою ознакою української імпресіоністської прози. Уперше послідовно досліджено особливості зображально-виражальних засобів імпресіонізму: предметність зображення, "психологічність" вираження, адже предмети та зовнішні явища світу в імпресіонізмі найчастіше символізують явища внутрішнього світу. Показано взаємозв'язок між змінами форм художнього письма та проблематикою - увага до внутрішнього як самоцінного, індивідуальності й неповторності людини, її духовного всесвіту. Показано, що для розуміння українського психологічного імпресіонізму, який становить специфіку національної літератури, визначальними є "філософія переживання" В.Дільтея, теорія М.Бахтіна про "вирішальні питання буття" та теорія В.Франкла про "трагедію внутрішнього життя".

  Скачати повний текст

Доведено тезу про те, що як філософсько-світоглядні засади дослідження релігійної освіти має виступати філософія освіти. Розкрито інституційні засади релігійної освіти як специфічного різновиду освіти, який спирається не лише на авторитет науки, але й церкви, хоча за змістом переважна більшість інституційних засад релігійної освіти збігається з відповідними засадами інших різновидів освіти - державно-політичні, економічні, моральні, правові тощо. Визначено перспективи інституційного забезпечення релігійної освіти за сучасних умов модернізації освіти в Україні, як залежні передусім від потенціалу розвитку наявних духовних ВНЗ (більшість яких функціонує в структурі православної церкви), а також від розвитку релігійної освіти в межах світських ВНЗ. Зазначено, що релігійна освіта має тенденцію стати обов'язковою складовою в усіх ВНЗ системи вищої освіти України.

  Скачати повний текст

Штефюк В. Д. Інтеркультурність акторського тренінгу в сучасному театральному мистецтві. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури». – Київський національний університет культури і мистецтв, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2022.Дисертацію присвячено дослідженню інтеркультурності акторського тренінгу в сучасному театральному мистецтві як інтеркультурного синтезу театральних тілесних і ментальних практик. У роботі виявлено специфіку інтерпретації традиційних східних практик в європейських акторських тренінгах, розкрито вплив західного театру на розвиток східного акторського тренінгу, охарактеризовано сучасні інтеркультурні методи підготовки актора, розглянуто інтеркультурний полілог акторського тренінгу у світовому театрі кінця ХХ – перших десятиліть ХХІ століть, визначено перспективи впровадження сучасних методик акторського тренінгу у вищих мистецьких навчальних закладах освіти в Україні. У дисертації вперше в українському мистецтвознавстві досліджено інтеркультурні джерела і шляхи збагачення акторського тренінгу у взаємозв’язку акторського мистецтва і наук про людину, тілесних і духовних практик, нові методи, моделі та програми підготовки сучасного актора, виявлено їх відмінності від традиційних моделей західної та української театральної школи.Ключові слова: інтеркультурність, акторський тренінг, театральне мистецтво, глобалізація, актор, режисер, театр, західна філософія, східний театр, психофізика, тілесні та ментальні практики.^UShtefyuk V.D. Interculturality of acting training in modern theatrical art. – Qualification scientific work on the rights of a manuscript.The methodology of the dissertation study of the interculturality of actor training is based on the application of interdisciplinary, art history, cultural and intercultural approaches, conceptual, cognitive and systemic types of analysis. The thesis formulates the basic concepts of the research topic. Thanks to the processing of theoretical and historical sources, the definition of acting training was formulated as a set of exercises aimed at forming the skills and abilities of the elements of acting, as a process of acquiring and recombining skills that takes place in an intercultural environment.Based on the theories of leading philosophers and psychologists, the concept of intercultural actor training as a specific method of training an actor through an organic combination of traditional national techniques of actor education, various Eastern physical and spiritual practices has been updated and supplemented.Based on the analysis of modern intercultural methods of actor training, the conclusion was formulated that actor training is by its nature an intercultural phenomenon, as it covers a significant number of elements from various fields of human activity, different cultures, and all modern intercultural actor trainings include the human body and human voice in the system of cultural encoded means of expression.It was revealed that the problem of interculturalization in theater art in general and the actor's training process in particular is being actualized in Ukraine. The prospects of interculturalization of modern acting trainings in Ukrainian theater culture are outlined.It is emphasized the need to introduce intercultural acting training into the educational process of actor training by updating training programs for private theater studios, as well as widely use the Internet (viewing acting trainings and techniques that are held online in social networks, their videos), learn the experience disseminated with the help of master classes demonstrated by leading trainers and directors during theater festivals or conferences, etc. In addition, it is advisable to popularize intercultural trainings and acting techniques of traditional theaters of the world in higher art educational institutions as special courses ("Modern intercultural acting training", "Traditional Chinese theater actor training techniques", etc.), to develop original author's intercultural acting trainings, resorting to the correct combination techniques of traditional national theaters, physical and spiritual practices with the traditions of the national theater school.Key words: interculturality, acting training, theatrical art, globalization, actor, director, theater, western philosophy, eastern theater, psychophysics, physical and mental practices.

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З'ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією. Ключові слова: філософія культури, інтонація, артикуляція, детонація, філософський текст, філософія мови, деконструкція, філософська антропологія, фоноцентризм.^UThe relevance of the dissertation research topic is due to the linguistic and speech turns in philosophy (according to M. Popovych), which caused separation of a special area for study of philosophical language and the study of intonation resources of philosophical texts on the borders of epochs became especially relevant.The research has identified the essential features of a philosophical text and the peculiarities of cooperation of intonation, articulation, detonation in it as the “agents” of the triple essence of man (antropos, merops, brotos according to Heraclitus). The dissertation presents a comparative study of the role of intonation in the philosophical text of the “auditory” (“Essays on the Origin of Languages...” by J. J. Rousseau) and the “visual” (“Of Grammatology” by J. Derrida) cultures.The study is based on the conceptual and methodological foundations of postmodern philosophy and on the next ideas: D. Bolinger's idea about intonation as universalia; B. Asafiev's idea about “intonation epochs”, “intonation crisis” between epochs and regular revision and updating of “intonation dictionary”; М. Bachtin's idea about human communities' “intonation funds”; J.-J. Rousseau's idea about the trend of “articulation increasing” in philosophy, music and culture; Heraclitus's idea about the triple essence of human; T. Adorno's ideas about the philosophy of punctuation, and etc. The study is interdisciplinary because it involves data from general linguistics, musicology, neurophysiology and cosmology in addition to philosophy.The dissertation tasks are solved with the help of the following research methods: comparative analysis and critical reflection of research of the philosophical text, philosophical language, intonation of writing; structural analysis of the text and its deconstruction; hermeneutic, linguistic, semantic and etymological analysis; tonal diagnostics of the text and frequency analysis of words.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that the presented work substantiates the key role of intonation in philosophical texts of both “auditory” and “visual” cultures with a tendency to increase articulation and complicate the expression and perception of intonation. The comprehension of each intonation is based on the degree of recognition of its detonation plume.The intonation-articulation conflict in Derrida's grammatological theory of writing and the epistemological contribution of this conflict to the understanding of the philosophical text are thoroughly studied. The study has revealed “the third force” identified as detonation (managed and unmanaged kinds of it).A new philosophical concept of “detonation” is proposed to express both centrifugal intentions of deconstruction in shifting accents, overcoming binary oppositions, or revising cultural conventions and its program tuning on “explosions”. In the mechanistic paradigm of the XVIII century J.-J. Rousseau interprets the intonation crisis of a philosophical text as an “energetic” one, looking for ways to solve it in an extensive way (punctuation), which allows us to understand intonation as some energy stored in the “sarcophagus” of a text. Instead, in the textological paradigm of postmodern culture, centrifugal tendencies intensified, which made it possible to comprehend the inseparable cooperation of intonation with articulation and detonation in a text as a “centrifuge”.The preconditions for the emergence of philosophy in the Greek culture and the special cultural mission of philosophers in it are specified; as well as the correlation of the concepts “philosophical text” is defined, “intonation”, “articulation”, “langage-langue-parole” with the concept of “writing”. The structure of “Essay on the Origin of Languages...” and “Of Grammatology” is detailed, and the tonalities of both texts are specified.Intonation has been found as constitutive for the philosophy and ethos of a cultural person. The text “Essays on the Origin of Languages...” during Derrida's reading confirms Rousseau's hopes for a conservative function of writing, while the text “Of Grammatology” confirms Rousseau's prediction about the tendency of increasing articulation.The theoretical and practical significance of the obtained results of the research lies in the possibility of their application for further study of the problem of intonation in the philosophical text. The most promising reading strategy of philosophical text, as we consider, is the triple strategy: intonating, detonating and articulating in order to provide not only the author's, and cultural resources of the text, but also the reader's investment. Key words: philosophy of culture, intonation, articulation, detonation, philosophical text, philosophy of language, deconstruction, philosophical anthropology, phonocentrism.

Дисертацію присвячено базоваму поняттю європейського лексикону, фундаментально важливому для людини духовної реалізації, необхідною складовою якої є аскетика. Метою дисертаційного дослідження є виявлення методологічних аспектів аскетики в контексті переходу від релігійно-богословського до філософсько-антропологічного тлумачення.Дисертаційне дослідження пропонує нову оптику розгляду аскетики в сучасному гуманітарному знанні. Розроблено новий підхід до аскетики в світлі постсекулярного діалогу між світським і релігійним. Представлений комплексний аналіз існуючих підходів до вивчення аскетики, методологічні розробки, діючі в гуманітарному і загальнонауковому просторі, їх термінологічний, понятійний і концептуальний потенціал. Шляхом порівняння богословського і філософського аскетичного дискурсу виявляються точки їх розбіжності, що задають проблемні імпульси сучасних методологічних досліджень. На підставі побудованої проблемної перспективи проводиться пошук примирення методологічних інструментів.Аскетика – це практика, точніше, рефлексивна практика. У контексті цієї практики людський суб'єкт розташовується в полі рефлексивної активності, здійснює свідому, цілеспрямовану трансформацію себе, прагне до конституювання своєї ідентичності. Виділено широту і універсальність аскетики. На підставі того, що аскетика існує повсюдно, і немає випадків спостережень аскетики за межами людських істот; можна зробити висновок, що аскетика – риса, притаманна людському суспільству. аскетика – «зв'язна ознака» людського суспільства. Аскетику можна вважати культурною універсалією і невід'ємною рисою людини.На рівні спільності аскетичних практик можна говорити про методологічність їхнього характеру. Всі вони спрямовані на досягнення іншого, ніж початковий, стану. Він розуміється як більш досконалий.Методологічні та онтологічні аспекти аскетики збігаються. Хоча аскетика відноситься до сфери методології, в даному випадку метод передбачає зміну сутності. Метод виводить нас на онтологію. Засоби досягнення мети в процесі аскетичного досвіду можуть задати новий рівень реальності для практикуючого суб'єкта. Аскетизм в будь-якому втіленні є сам по собі методом, тому що він припускає спрямованість, рух до чогось і, отже, пов'язаний з метою.Системний розгляд аскетики дозволив по-новому представити антропологію і її значення для дискурсу аскези. Тільки в рамках докладно розробленої антропології може ефективно осмислюватися проблема аскетики. На цьому когнітивному полі сходяться богослов'я та філософія. Спостереження за людиною у межах аскетичних практик («практична антропологія») стали основою для зміни сенсу антропології: із вчення про фізичну природу і конституцію людини, його незмінність вона трансформується у вчення про зміну людини, що спирається на тезу про невизначеність її природи, про важливість динаміки, руху, шляху для буття людини («буття в проекті»), здійснення себе, становлення собою. Дослідження трансформацій терміну у філософській традиції дозволяє констатувати єдність смислів при розбіжності термінології.У сучасній філософії ХХ-ХХІ ст. відбувається своєрідна реабілітація аскетики (М.Вебер, Ф.Юнгер, М.Фуко). Аскетизм розглядається як головний двигун процесу раціоналізації як нового відношення до світу і формування сучасних структур свідомості. Релігійні традиції інтерпретуються як способи породження значень, які впливають на способи здійснення соціальної дії. Релігії виявляються як системи духовних вправ, антропотехнік, інтерпретувати і «перекладати» які пропонується не релігієзнавству або етиці, а антропології («теорія присутності, що вправляється» П.Слотердайка). Ключові слова: антропологія, аскетика, дискурс аскези, структура аскетичного діяння, конструювання суб'єктності, православний персоналізм, практики турботи про себе, рефлексія.^UThe thesis is devoted to the basic concept of the European lexicon, which is fundamentally important for a person of spiritual realization, of which asceticism is a necessary component. The purpose of the dissertation research is the explication of the philosophical meanings of asceticism from its various definitions. Our goal was to consider the philosophical or methodological aspect of asceticism. We saw that asceticism exists as meaningful self-restraint and, accordingly, sets a new level of reality and, therefore, goal-setting as the possibility of achieving it. The breadth and universality of asceticism are highlighted. Asceticism can be considered a cultural universal and an integral feature of human society. And accordingly, it can be assumed that it is rooted in the nature of man as a social being. We can talk about methodological of ascetic practices at the level of ascetical community All of them are aimed at achieving a state other than the initial one. It is understood as more perfect. Methodological and ontological aspects of asceticism coincide. Although asceticism belongs to the field of methodology, in this case, the method involves a change in essence. The method takes us to ontology. Asceticism is not just an exercise or practice, it allows someone to become an author-builder of your personality and move on to the ontological foundations of own existence. The inclusion of asceticism in synergetic concepts would enable to see it as a method of scientific search for a new subjectivity. In the context of humanitarian synergetics, asceticism is part of the process of individual self-organization. In our opinion, asceticism is intended to demonstrate synergetic models on it. Synergetics just undertakes to describe this state of transition and transformation of a person in ascetic practices. Synergetics gives a person the opportunity to destroy all subjectivity that is familiar to him and again appear before the world as an open problem and opportunity to be. The features of the conceptualization of asceticism in classical and nonclassical thinking are highlighted. The structure of ascetic doing is described, which is broader than just practice, since it implies a systematic approach and a complex of all practices. The systematic consideration of asceticism made it possible to present anthropology in a new way and its significance for ascetic discourse. New meanings of anthropology were discovered under the influence of non-classical approaches, when the construction of statements, the formation of activities, ways of establishing objects and their relations become the subject of philosophy. Only within the framework of a detailed anthropology can the problem of asceticism be effectively comprehended. Science, theology, and philosophy converge on this cognitive field. The specificity of philosophical and religious dialogue in the analysis of asceticism is revealed on the material of European philosophical reflection of asceticism, presented by the author deeply interwoven into the history of Christian thought. Philosophy and theology of austerity are considered as parts of one whole, consistent with current trends in European thinking. In line with the philosophical and theological dialogue, the author's concept of “Eucharistic Man” was developed, which in turn provides substantial content for “Eucharistic Theology” and includes key anthropological principles. The author is looking for an opportunity to describe the Orthodox world view in a rational language, avoiding evaluative terms. Hence the attention to the categorical apparatus of Orthodox asceticism, the concept of “inner man”, the tendencies of Orthodox modernism. The current state of research on the concept of asceticism in philosophy is characterized by predominant attention to experience and the role of ascetic practices. Reflection of ascetic experience in the philosophy of the second half of the XX - beginning of the XXI century allowed to see asceticism surrounded by “spiritual practices”, “anthropotechnics” (technology of power in relation to a person) “practicing oneself” (taking care of oneself). Asceticism is considered as the main engine of the process of rationalizing attitudes towards the world and the formation of modern structures of consciousness. Asceticism is therefore an important component of many cultural traditions, which is one of the fundamental principles of culture, and is its universal prerequisite. The world of asceticism is the world of human activity, purposeful activity, the exercise of freedom. As a universal cultural practice, asceticism relies on a person's understanding not as a given, but, rather, as a task, fulfills the supertask “to come true”. Keywords: asceticism, ascetic discourse, structure of ascetic doing, anthropology, self-care practices, reflection, constructing subjectivity, Orthodox personalism.

Введено до наукового обігу теоретичну модель порівняльно-типологічного аналізу творчості Б. Лятошинського та Д. Шостаковича. Простежено взаємозв'язок соціально-політичного чинника з життям і творчістю композиторів у ракурсі проблеми "митець і влада". З урахуванням індивідуальних якостей кожного з композиторів проаналізовано позиції обох митців стосовно таких загально-людських проблем, як добро та зло, життя, смерть, безсмертя, митець і епоха, національне та інонаціональне. Проведено безпосередню порівняльну характеристику практично всіх відомих творів музичної спадщини Б. Лятошинського та Д. Шостаковича. Проаналізовано невідомий твір Б. Лятошинського (обробка єврейської народної пісні "Genzelex").

  Скачати повний текст

Розроблено соціально-філософську концепцію біографії як соціокультурного феномену, що характеризує індивідуально-особистісний вимір соціального буття та культури. Обгрунтовано теоретико-методологічну базу його дослідження у соціальній філософії та міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання. Проаналізовано теоретичні засади, пізнавальні можливості та межі біографічного підходу у соціальній філософії та соціогуманітарному знанні в цілому. Запропоновано модель і стратегію соціально-філософського аналізу біографії, що передбачає вихід на рівень соціальної онтології. Біографію у різноманітності своїх форм і типів проаналізовано як культурну інваріанту й універсалію соціокультурного буття, як сутнісний вираз вихідної саморефлексивності, герменевтичноті та наративності життя, механізм репрезентації індивідуально-особистісного начала культури в його конкретній історичності й унікальності. Сформульовано визначення феномену біографії як результату "персоналізації" надіндивідуальних соціокультурних норм, цінностей, зразків та як засобу універсалізації персонально-унікальних смислів. Проаналізовано проблематику "нового біографізму" як відображення антропологічного повороту у сучасній філософії та гуманітаристиці. Доведено, що "новий біографізм/автобіографізм" часто є неартикульованим, латентним елементом багатьох сучасних філософских концепцій, в яких відкрито продемонстровано відторгнення від "біографічного методу" у його класичних зразках і позитивістських модифікаціях. Розроблено методологічну базу науково-теоретичного представлення феномену біографії у синтетичній єдності соціальної онтології, соціальної феноменології та методології гуманітарного знання. Біографічний/автобіографічний аспект досліджено як одну з найважливіших складових такої синтезувальної архітектоніки. Показано, що біографічна спрямованість є способом утримання проблемно-тематичної єдності Humanities, теоретико-концептуальним гарантом якої здатна виступати соціальна філософія.

  Скачати повний текст

Проведено системний аналіз онтологічних та аксіологічних вимірів феномену безсмертя у контексті соціального буття. На підставі вивчення концепцій безсмертя у соціокультурній та історико-філософській спадщині людства систематизовано уявлення про феноменологію безсмертя та визначено семантичні контексти досліджуваного феномену. Встановлено онтологічний статус безсмертя як фундаментальної світоглядної категорії, абсолютної універсалії культури, що виконує функцію соціального зв'язку минулого, сьогодення та майбутнього та є одним з аспектів трансісторичного існування людської культури взагалі. На підставі аналізу рівнів буттєвого виявлення феномену виділено рівень загальнолюдського (абсолютні складові), локально-історичного (особливості етнічних культур) та індивідуального. Зроблено висновок про аксіологічну природу феномену безсмертя як соціокультурної цінності. Розглянуто ідею про безсмертя як аксіологічну сенсоутворювальну функцію на рівні індивідуального. Встановлено, що безсмертя як онтологічний феномен є соціокультурним інтенційним утворенням аксіологічної природи. Виявлено, що у просторово-часових межах скінченного буття даний феномен невичерпний і знаходиться поза межами світу реального досвіду та наукового знання.

  Скачати повний текст

Визначено особливості репрезентації співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічної форми дискурсу у творчості М.Фуко. Зазначено, що філософія М.Фуко втілює у собі характерні риси постструктуралістського мислення, репрезентує співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічну форму дискурсу, яка визначає процес соціалізації людини. Здійснено аналіз першоджерел і критичних робіт, присвячених творчості М.Фуко та показано необхідність дослідження феноменів норми й аномалії через їх відношення до системи мови як засобу реалізації владних відносин, детермінованих межами конкретних явищ сексуальності та божевілля у контексті структуралістської концепції М.Фуко.

  Скачати повний текст

Визначено місце, роль і значення філософії патристики у розвитку української духовно-академічної філософії XIX ст. Розкрито сутність понять "патристична традиція" та "українська духовно-академічна філософія". Встановлено що творчість філософів-академістів пов'язує з філософією Отців Церкви ідейна спільність, а зверненість до патристичної спадщини обумовлює історико-соціальний контекст. Виявлено, що філософи-академісти розглядали такі питання, як шлях Богопізнання, проблеми особистості та свободи волі, апелюючи до творчості ранньохристиянських авторитетів. З'ясовано, що особливістю прочитання патристичної спадщини філософами-академістами є глибоке зацікавлення апологетичним періодом, в якому вони знаходили аргументи на захист православної віри від нападів сучасних їм філософських учень атеїстичного спрямування.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням ветеринарно-санітарної експертизи та якісної оцінки м'яса птиці (курей, індичок) при аскаридіозі і розробці сучасної профілактики цього захворювання, направленої на збільшення виробництва і підвищення якості м'яса з використанням кормових домішок і відходів м'ясокомбінатів. Розроблена предзабійна і післязабійна діагностика аскаридіозу птиці, вивчено вплив аскаридіозної інвазії на продуктивність птиці, санітарні і якісні показники м'яса та його біологічну цінність. Науково обгрунтована можливість використання відходів м'ясокомбінатів як сировини для виробництва кормових домішок і преміксів і розроблена технологія їх виробництва. Вивчено вплив комплексної профілактики аскаридіозу на санітарні показники і якість м'яса птиці. Встановлена економічна ефективність проведення комплексної профілактики аскаридіозу птиці згідно з розробленою методикою.

  Скачати повний текст

Одним з понять, пов'язаних з вербальним текстом, який має свої специфічні якості, є «наратив», що розуміється як сукупність пов'язаних між собою подій або вражень (як реальних, так і уявних, у тому рахунку художніх), що складають художній текст оповідного характеру. Наративом вважається також процес презентації художнього тексту наративного характеру – як літературного, так і іншої мистецької природи. Вивчення наративного як особливої властивості (або комплексу властивостей) вокального музичного твору з наративним текстом, його потенціалу, виконавської специфіки та особливостей сприйняття слухачем, буде актуально як в теоретичному, так і в практичному напрямах. Необхідність залучення до наукового обігу виконавського музикознавства теорії наративу обумовлена прямими проявами культурно-детермінованих психологічних установок в області як композиторської творчості, так і музичного виконавства. Отже, затребуваність теми дисертації обумовлена: теоретичною і практичною необхідністю специфізації наративної теорії на ґрунті вокально-виконавської інтерпретації; наявністю у композиторській та виконавській практиці різних з точки зору прояву наративу музичних жанрів, а також пов'язаних з ними актуальних питань виконавського втілення та інтерпретації в умовах сьогоднішньої культурної ситуації, яка позначена надзвичайним різноманіттям музичних стилів та жанрів, проблемами актуалізації академічного музичного мистецтва для сучасної публіки, питаннями розвитку музичної науки, зокрема, у взаємодії з іншими сферами гуманітарних знань; відсутністю в науковому дискурсі з питань вокального мистецтва системної розробки аспектів заявленої теми. У процесі розгортання логіки дослідження були задіяні наукові джерела з таких напрямків музичної науки і гуманітаристики: теорії і практики вокального мистецтва в історичному і методологічному аспектах; теорії музичної інтерпретації в аспектах музичного мислення, жанру, стилю і форми в музиці, виконавської процесу, зокрема, в ретрансляції на вокально-виконавську творчість; історико-культурологічних та музикознавчих теорій, пов'язаних з композиторською творчістю в області вокальної; мовознавчої, філософської, психологічної, зокрема, наративної проблематики. У дослідженні представлена наративна теорія як частина музикознавчого апарату. У дисертації вперше визначено наратив як концепт гуманітарних наук (мовознавство, психологія, філософія) в аспекті певних передумов його залучення до науки про музику; введено до наукового обігу музикознавства ряд наукових джерел з наратології, які збагачують уявлення про основні тенденції та проблематику гуманітаристики; виявлено специфіку вокально-виконавського мистецтва як сфери задіяння теорії наративу; охарактеризовані наративні жанри камерно-вокальної та вокально-сценічної музики; висвітлені интерпретаційно результативні закономірності музично-виконавського процесу крізь призму наративу як жанрової ідентифікації; запропонована когнітивна модель наративно-виконавського аналізу інтерпретаційної діяльності вокаліста, створена на основі авторської класифікації проявів наративу; диференційовані і термінологічно визначені шляхом екстраполяції основних термінів і понять наративної теорії на музикознавчий понятійний апарат фактори наративно-виконавської драматургії, які у своїй взаємодії, спрямованій виконавцем, обумовлюють певний художній результат; розглянута наративна складова у виконавських трактуваннях окремих творів наративних жанрів, а саме балади та опери; визначено пріоритетні напрямки подальшого дослідження специфіки наративу у музичному мистецтві (семантичний, функціонально-структурний, жанровий, виконавський). Підсумовуючи основні характеристики наративності, ми визначаємо, що в галузі музики наративність слід розуміти як особливу якість музичного твору, зокрема, вокального, що спирається на оповідальність (як вербальну, так і досягнуту засобами музичної виразності).^UOne of the concepts associated with a verbal text, which has its own specific qualities, is the "narrative", which is understood as a set of related events or impressions (both real and imaginary, including artistic ones), which make up artistic text of a narrative nature. The narrative is also considered as the process of presentation of an artistic text of a narrative nature – both literary and of another artistic nature. The study of the narrative as a special property (or set of properties) of a vocal musical composition with a narrative text, its potential, performing specifics and peculiarities of the listener's perception, will be relevant in both theoretical and practical areas.The need to involve the narrative theory in the scientific circulation of performing musicology is stipulated by the direct manifestations of culturally determined psychological attitudes in the field of both compositional creativity and musical performance. Thus, the demand for the topic of the dissertation is stipulated by: the theoretical and practical necessity of specification of the narrative theory on the basis of vocal-performing interpretation; the presence in the compositional and performing practice of different musical genres in terms of narrative manifestation, as well as the related relevant issues of performing embodiment and interpretation in today's cultural situation, which is marked by an extraordinary variety of musical styles and genres, problems of academic music art actualization for the modern public, issues of the development of music science, in particular, in interaction with other spheres of humanitarian knowledge; the lack of systematic development of aspects of the stated topic in the scientific discourse on the issues of vocal art. In the process of unfolding the logic of the study, scientific sources from the following areas of music science and the humanities have been involved: the theory and practice of vocal art in historical and methodological aspects; theories of musical interpretation in aspects of musical thinking, genre, style and form in music, performance process, in particular, in retransmission to vocal-performance creativity; historical-cultural and musicological theories related to composer's creative work in the field of vocal, linguistic, philosophical, psychological, in particular, narrative issues. The study presents the narrative theory as part of the musicological apparatus. For the first time the dissertation defines the narrative as a concept of the humanities (linguistics, psychology, and philosophy) in terms of certain prerequisites for its involvement in the science of music; a number of scientific sources on narratology, which enrich the idea of the main tendencies and problems of the humanities, have been introduced into the scientific circulation of musicology; the specifics of vocal-performing art as a sphere of using the narrative theory have been revealed; the narrative genres of chamber-vocal and vocal-stage music are characterized; the interpretatively effective regularities of the musical-performing process have been highlighted through the prism of the narrative as a genre identification; the cognitive model of the narrative-performing analysis of the vocalist's interpretative activity, created on the basis of the author's classification of the narrative manifestations, is proposed; we have differentiated and terminologically determined by extrapolating the basic terms and concepts of the narrative theory to the musicological conceptual apparatus of the factors of narrative-performing dramaturgy, which in their interaction, directed by the performer, determine a certain artistic result; the narrative component in the performing interpretations of individual compositions of narrative genres, namely the ballad and the opera, has been considered; we have also identified the priority directions for further study of the specifics of the narrative in the art of music (semantic, functional-structural, genre, and performing ones). Summarizing the main characteristics of the narrative, we determine that in the field of music the narrative should be understood as a special quality of a musical composition, in particular, the vocal one, based on the narrative nature (both verbal and the one achieved by means of musical expression).

ХХ століття також характеризується активним розвитком та систематизацією філософської та богословської антропології. Зокрема, серед християнських мислителів ХХ століття особливе місце займає митрополит Сурозький Антоній (Блум), антропологічним поглядам якого присвячене дисертаційне дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю аналізу антропологічного вчення митрополита Антонія, оскільки піднята владикою тематика, зокрема: мета життя людини, осмислення явища смерті, проблеми взаємовідносин у соціумі, – не втратила своєї нагальності й у ХХІ столітті. Розділ І – «Місце митрополита Антонія Сурозького в духовній культурі ХХ століття» – складається із трьох підрозділів, присвячених аналізу джерельної бази даного дослідження та аналізу головних публікацій, в яких висвітлюється життя, діяльність та теолого-філософські погляди митрополита Антонія. Виявлено, що творча спадщина А. Сурозького ще до кінця не зібрана та не впорядкована, оскільки владика особисто книг майже не писав. Усі відомі праці митрополита Антонія – це стенограми його бесід, проповідей, радіопередач, присвячених антропологічній тематиці. Встановлено, що на формування світогляду та антропологічної концепції владики великою мірою вплинули мислителі Паризької школи богослів'я.Визначено, що антропологічною домінантою вчення А. Сурозького є тема людської гідності, що особливо актуалізовується внаслідок антигуманних подій світової історії першої половини ХХ століття.Розділ ІІ – «Онтологічний статус людини в антропології А. Сурозького» – складається із чотирьох підрозділів й присвячений темі походження та призначення людини, детально описано її природні властивості, розглянуто дихотомічну та трихономічну концепцію структури людської природи, зокрема розуміння митрополитом Антонієм таких концептів як: дух, душа і тіло. Особливу увагу приділено важливому поняттю «особистість», що розуміється владикою у відповідності зі святоотцівською традицією як єдиний центр людської істоти що гармонізує усі її духовно-тілесні сили. Також, висвітло вчення митрополита Антонія про шлюб, взаємини чоловіка та жінки, проблему розділення статей. Виявлено, що владика озвучував так звану «духовно-андрогінну» концепцію у питанні походження статей, що актуалізується у набутті чоловіком та жінкою антропологічної цілісності. Розділ ІІІ – «Амартологічна концепція у духовній спадщині митрополита Антонія» – складається із чотирьох підрозділів, що дозволяють ґрунтовно проаналізувати зміни стану людської природи в результаті гріхопадіння людини. Центральними темами даного розділу є походження зла, гріх, тління, смерть. У розділі описано духовний «механізм» деградації людини, осмислено тему страждання. Розділ IV – «Людина у вічності: есхатологія митрополита Антонія» – складається із чотирьох підрозділів, у яких аналізуються погляди владики Антонія щодо процесу відродження людини через відновлення єдності з Богом. Акцентується увага на Христології, зокрема сотеріологічному та еклезіологічному аспектах. Визначено, що відродження людини характеризується динамічними категоріями: обоження, преображення. Доведено, що великий вплив у цьому контексті на А. Сурозького мало вчення ісихазму, яке, до речі, митрополит втілював у власній духовній практиці. Також, у даному розділі розкривається кінцева мета і сенс буття людини як безсмертної істоти. Аналізується вчення митрополита Антонія щодо співвідношення часу та вічності.^UThe twentieth century is also characterized by the active development and systematization of philosophical and theological anthropology. In particular, among the Christian thinkers of the twentieth century a special place is occupied by Metropolitan Anthony of Suroz (Bloom), whose anthropological views this dissertation research is devoted to.The scientific novelty of the research lies in providing the need to analyze the anthropological teachings of Metropolitan Anthony, as raised by the bishop topics, in particular: the purpose of human life, understanding the phenomenon of death, problems of relationships in society that has not lost its importance in the XXI century.Chapter I – «The place of Metropolitan Anthony of Surozh in the spiritual culture of the twentieth century» – consists of three sections devoted to the analysis of the source base of this study and the main publications covering the life, work, theological and philosophical views of Metropolitan Anthony. It encompasses that the creative heritage of A. Surozky had not been fully collected and organized yet, as the bishop personally had hardly written any books. All known works of Metropolitan Anthony are transcripts of his conversations, sermons, radio broadcasts on anthropological topics.However, it was determined that A.Surozky is not a direct follower of someone's philosophical school, but he developed an original anthropological system, which can be described as «theology (or philosophy) of the meeting».Chapter II – «Ontological status of man in the anthropology of A.Surozky» – consists of four sections and is devoted to the origin and purpose of human, describes in detail its natural properties, considers the dichotomous and trichonomic concept of human nature, including Metropolitan Anthony's understanding of such concepts as: spirit, soul and body. Particular attention is paid to the important concept of «personality», understood by the bishop in accordance with the Holy Father's tradition, as the only, harmonizing all the forces, the center of the human being.Also, the teachings of Metropolitan Anthony on marriage, the relationship between man and woman, the problem of gender segregation are covered. It has been found that the bishop's so-called «spiritual-androgynous» concept in the question of the articles' origin, is actualized in the acquisition of anthropological integrity by a man and a woman.Chapter III – «Amortological concept in the spiritual heritage of Metropolitan Anthony» – covers four sections that allow a thorough analysis of changes in human nature as a result of the human' fall. Attention is being paid in this section to: the origin of evil, sin, decay and death. This section deals with the spiritual «mechanism» of human degradation, comprehends the theme of suffering.Chapter IV – «Man in Eternity: The Eschatology of Metropolitan Anthony» – enumerates four sections, and focuses on the views of bishop Anthony on the process of human rebirth through the restoration of unity with God. Emphasis is placed on Christology, in particular the soteriological and ecclesiological aspects. It is determined that the revival is characterized by dynamic categories: deification, transformation. It is proved that the doctrine of hesychasm, which, by the way, the metropolitan embodied in his own spiritual practice, had a great influence on A.Surozky in this context.Also, light has been shed on the ultimate goal and meaning of human existence as an immortal being. Describes the teachings of Metropolitan Anthony on the relationship between time and eternity.

Вивчено роль гіпергомоцистеїнемії та інших метаболічних предикторів (дисліпідемії, запального й антифосфоліпідного синдромів) у розвитку та перебігу ішемічного інсульту. На підставі узагальнення результатів комплексного обстеження 183-х хворих з цереброваскулярною патологією (ЦВП) (153-х чоловіків з ішемічним інсультом і 30-ти - з транзиторною ішемічною атакою) та 167-ми практично здорових осіб, серед хворих установлено більш високу частоту (від 3-х до 7-ми разів) підвищених рівнів гомоцистеїну, загального холестерону та тригліцеридів, високі значення маркерів запалення й антитіл до кардіоліпіну та бета-2 глікопротеїну 1. У гострому періоді інсульту тяжкий стан хворих асоціювався з високими рівнями С-реактивного білку й інтерлейкіну-6. Більш глибокий неврологічний дефіцит, порушення когнітивних функцій і зниження м'язової сили реєстровано у хворих з гіпергомоцистеїнемією, дисліпідеміями, наявністю маркерів запалення. Поєднання гіпергомоцистеїнемії з підвищеним вмістом С-реактивного білку й інтерлейкіну-6, а особливо з антифосфоліпідними антитілами є предиктором підвищеного ризику виникнення повторних інсультів.

  Скачати повний текст

Об'єктом дослідження є німецька герменевтика ХІХ–ХХ ст. і коло її проблем як системна цілісність, незважаючи на відмінність окремих концепцій. Метою дисертації є окреслення кола проблем філософської герменевтики відносно до розвитку німецької філософії ХІХ–ХХ ст. на тлі перетворення герменевтичного дискурсу в загальнофілософську парадигму сучасності. Методологічну основу дисертації становлять історико-критичний, системно-структурний, компаративний, герменевтичний і феноменологічний методи. Цілісності історико-філософської ретроспективи ідей філософської герменевтики сприяла єдність культурно-історичного та парадигмального підходів, які дають можливість усвідомити особливості розуміння ролі та завдань герменевтики у різні історичні періоди, в різних наукових і філософських парадигмах. Практичне значення дисертації насамперед полягає у тому, що проведене дослідження дало можливість відтворити відносно цілісну картину виникнення герменевтичної проблематики та її подальшої реалізації у контексті гуманітарних наук. Виявлено, що філософська герменевтика в тому вигляді, в якому вона сформувалась упродовж останніх двох століть, не є окремою філософсько-методологічною дисципліною або чиєюсь авторською концепцією. Навпаки, спостерігаємо формування з розрізнених герменевтик, які формувались у царині філософії, філології, історії, психології, специфічної герменевтичної філософії або герменевтичного руху у філософії (де філософська герменевтика є лише складовою частиною) – руху, який пронизує всі сфери гуманітарного знання і соціального та культурного життя. незважаючи на те, що у ХХ ст. були спроби виокремити етапи формування німецької філософської герменевтики (Г. Шпет, Ж. Гронден та ін.), у нашому дослідженні виявлені три основні стадії розвитку німецької філософської герменевтики, що відображають її змістовне наповнення. доведено, що філософська герменевтика у своїх найбільш базових принципах насамперед являє собою метафізичну теорію. показано, що в основу сучасної герменевтичної філософії перш за все покладено певний феноменологічний досвід, тобто саме феноменологія в доробках своїх засновників являє собою базову теоретичну складову герменевтики. розкрито роль А. Майнонга у формуванні сучасного герменевтичного дискурсу і герменевтичної філософії. з'ясовано, що найбільш критична до герменевтичної традиції аналітична філософія у працях та ідеях багатьох своїх представників. Сфера використання – навчальний процес^UThe research object is German hermeneutics of the XIX–XX centuries and the scope of its issues as a systemic integrity despite the differences of some concepts. The dissertation aims at outlining the scope of the issues of philosophical hermeneutics in relation to the development of German philosophy of the XIX–XX centuries in the context of the transformation of hermeneutic discourse into a general philosophical paradigm of modernity. The methodology of the dissertation includes the historical critical method, systematic structural analysis, comparative, hermeneutic and phenomenological methods. The integrity of the historical and philosophical retrospective study of the ideas of philosophical hermeneutics was supported by the unanimity of cultural-historical and paradigmatic approaches, which provide a clearer vision of the role and objectives of hermeneutics in different historical periods and within different scientific and philosophical paradigms. The practical significance of the dissertation is primarily that the study provided an opportunity to reproduce a relatively holistic picture of the emergence of hermeneutic issues and its further implementation in the context of the humanities. philosophical hermeneutics as it has formed over the past two centuries is not a separate philosophical and methodological discipline or just an author's concept. On the contrary, we observe the convergence of separate hermeneutic approaches arising in the domains of philosophy, philology, history, psychology, specific hermeneutic philosophy or hermeneutic movement in philosophy, which considered philosophical hermeneutics only as a constituent) to the movement permeating all spheres of humanitarian knowledge, social and cultural life. Despite the fact that in the twentieth century there have been made attempts to identify the stages in the formation of German philosophical hermeneutics (G. Shpet, J. Grondin, etc.), our study has revealed three main stages in the development of German philosophical hermeneutics that reflect its content.It has been proven philosophical hermeneutics in its basic principles is a metaphysical theory. The study is the first to have justified the certain phenomenological experience underlies modern hermeneutic philosophy, i.e. phenomenology in the oeuvre of its founders is viewed a basic theoretical component of hermeneutics. The dissertation has revealed the role of A. Meinong in the formation of modern hermeneutic discourse and hermeneutic philosophy. The research has found out that the most critical to the hermeneutic tradition, analytical philosophy, known as the most critical to the hermeneutic tradition, in the works and ideas of its representative. The sphere of application is education.

Висвітлено філософську систему Д.Юма крізь призму її гуманістичної складової, проаналізовано сучасну інтерпретацію основної філософської проблеми - феномену людської природи. Встановлено можливість альтернативного тлумачення філософії Д.Юма у якості органічно поєднаних гносеології та етики, що надає можливість нестереотипного сприйняття його філософії, яка традиційно зводилась до гносеології як єдиноцінного досягнення шотландського філософа. Виявлено, що філософія Д.Юма спрямована на розкриття сутності людини як цілого, про що свідчить взаємозв'язок теорії пізнання, етики, політичної філософії (скепсис до розуму обумовлює довіру до відчуттів; достовірність безпосереднього сприйняття детермінує методологічний скептицизм), тому філософську концепцію Д.Юма визначено як антрополого-гносеологічну. Визначено гуманістичні засади вчення про людську природу, що полягають у дослідженні Д.Юмом людини як істоти, що наділена симпатією (перевага у природі людини симпатії до інших над егоїзмом), справедливістю (гармонійне поєднання благ людини та суспільної корисності), свободою (відчуття свободи під час виявлення волі згідно приховано-внутрішній детермінації). Досліджено обмеженість запозичень окремих положень вчення Д.Юма у сучасному лібералізмі, неповну адекватність сучасного сприйняття проблем філософії Д.Юма у історико-філософських постмодерністських тлумаченнях.

  Скачати повний текст

Розкрито суть поняття "допитливість". Визначено місце допитливості у структурі особистості дитини віком 6 - 7 років. Виявлено ознаки, передумови та поетапність її розвитку. Розроблено й експериметально перевірено систему діагностики та дидактичну модель розвитку допитливості першокласників. Деталізовано дидактичні умови її функціонування. Доведено, що цей розвиток відбувається завдяки включенню до процесу навчання інтегрованих курсів "Вступ до шкільного життя" та "Дитяча філософія", а також поетапному впровадженню творчого проектування як засобу організації дослідно-творчої діяльності першокласників за умови забезпечення інтерактивного спілкування суб'єктів педагогічного процесу.

  Скачати повний текст

Дисертація є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Обґрунтовано концептуальні засади формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій. Визначено критерії та показники рівнів сформованості соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів, розроблено відповідний діагностичний інструментарій. Створено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено дидактичну систему формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Об'єкт дослідження – процес навчання студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів.Предмет дослідження – формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Мета дослідження – розробити, обґрунтувати й експериментально перевірити дидактичну систему формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Методи дослідження: теоретичні - аналіз і узагальнення сучасної літератури для розробки й упровадження в освітній процес авторської дидактичної системи формування соціальної компетентності; синтез, моделювання для систематизації та узагальнення інформації про об'єкт дослідження; емпіричні - анкетування, тестування, психолого-педагогічне спостереження для діагностики рівня сформованості соціальної компетентності; бесіди, опитування, педагогічне тестування, експертне оцінювання для з'ясування найбільш важливих показників сформованості соціальної компетентності в здобувачів освіти; педагогічний експеримент, що проводився з метою перевірки гіпотези; математичної статистики для опрацьовування експериментальних даних.Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: уперше обґрунтовано концептуальні засади формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій (концептуальні ідеї, наукові підходи й принципи, які стали підґрунтям для розробки й забезпечення результативності дидактичної системи). Створено на теоретичному рівні та перевірено шляхом проведення педагогічного експерименту дидактичну систему, що є поєднанням цільового (загальна мета та система супідрядних їй цілей), концептуального (основні положення системного, особистісного, особистісно-зорієнтованого, компетентнісного підходів, загальнодидактичних і специфічних принципів досліджуваного процесу), змістовно-технологічного (описує та формує компоненти соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей: мотиваційно-світоглядний, когнітивний, діяльнісно-операційний, особистісно-рефлексійний; визначає найефективніші ігрові технології; дидактико-методичне забезпечення та поетапне формування соціальної компетентності, що визначається програмою та змістом навчальних дисциплін, а також розкриває дидактичні умови її результативності), контрольно-оцінного (критерії, показники, рівні сформованості соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей та результат дослідження) блоків.Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні та впровадженні в освітній процес студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів: дидактико-методичного забезпечення процесу формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей засобами ігрових технологій під час вивчення предметів психолого-педагогічного спрямування, презентованого у вигляді робочих програм навчальних дисциплін, дидактичних засобів навчання, методичних рекомендацій до спецкурсів (внесено зміни у варіативну частину навчального плану підготовки студентів гуманітарних спеціальностей із галузей знань 03 – гуманітарні науки: 035 – філологія; 032 – історія та археологія, 033 – філософія, 034 – культурологія; модифіковано навчально-методичні комплекси дисциплін: «Педагогіка», «Основи педагогіки», «Педагогіка та методика виховної роботи» й «Основи педагогіки та методики виховної роботи», «Культура педагогічного спілкування», «Педагогіка вищої школи», «Педагогіка і психологія вищої школи»; видано монографію з теми роботи; розроблено й упроваджено авторський спецкурс «Педагогічна інноватика»).^UThe dissertation is a theoretical and experimental research on the formation of social competencess of humanitarian students at classical universities by means of game technologies.The paper contains a conceptual bases for the formation of social competences of students by means of game technologies. It determines the criteria and indicators of the levels of social competence formation of students and develops appropriate diagnostic tools.Object of the research: the process of educating humanitarian students of classical universities.Scope of the research: the formation of their social competences through game technologies.Aim of the research: to develop, substantiate and experimentally test the didactic system of forming social competences of humanitarian students of classical universities by means of game technologies.Methods of the research: the theoretical - analysis and summarization of modern literature to develop and apply in the educational process the author's didactic system of formation of social competences; synthesis and modelling to summarise information about the object of study; the empirical - questionnaires, testing, psychological and pedagogical observation to diagnose the level of formation of social competences; interviews, surveys, pedagogical testing and expert assessment to determine the most important indicators of the formation of students' social competences. The pedagogical experiment was conducted to test the hypothesis, while the mathematical statistics methods were used to process the experimental data.Academic novelty of the gained results is that this is the first time when:the author grounded for the first time a conceptual bases for the formation of social competences of students by means of game technologies (incl. conceptual ideas, scientific approaches and principles which became the basis for development and maintenance of the efficiency of didactic system). The didactic system was created at the theoretical level and tested by means of a pedagogical experiment, which is a combination of the following sections:- the target (the purpose is the formation of students' social competences by means of game technologies and the system of subordinate goals), conceptual (basic provisions of the system, personality, personality and personality), general didactic and specific principles of the study process);- the content-technological (describes and forms the components of social competences of students of humanities: motivational-outlook, cognitive, activity-operational, personality-reflection; determines the most effective game technologies;- the control and evaluation (criteria, indicators, social competence level of students of humanities and the result of the research it) blocks.The paper also does the following:- develops a modified variant of combining the types of activities of humanitarian students of classical universities (the educational, self-educational, scientific-research, practical);- specifies the motivational, semantic, procedural, personality-evaluation criteria, indicators and diagnostic apparatus necessary for determining the levels of social competence of humanitarian students by means of game technologies.The practical significance of the obtained results is in the development and implementation in the educational process of humanitarian students of classical universities of the didactic and methodological support of the process of formation of their social competences by means of game technologies in the study of subjects of psychological and pedagogical direction, represented by work plans for courses taught, teaching aids, and methodological recommendations for special courses (changes were made to the variational part of the syllabus for the preparation of humanitarian students of the following specialties in specialization 03 (humanities): 035 - philology, 032 - history and archeology, 033 - philosophy, 034 - cultural studies). The author modified work plans of the following study disciplines: “Pedagogy”, “Basics of Pedagogy”, “Pedagogy and Methodology of Educational Work”, “Fundamentals of Pedagogy and Methods of Educational Work”, “Culture of Educational Communication”, “Pedagogy of Higher School”, “Pedagogy and Psychology of Higher School”. The author published the monograph and developed and implemented the special course “Pedagogical Innovation”.