Розкриваються сучасні досягнення теорії та практики мистецької освіти. Висвітлено методологічні засади викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, культурологічні та психолого-педагогічні концепції розвитку особистості в процесі різних видів мистецької діяльності. Окреслено історичні етапи використання мистецтв у навчальних закладах України та пріоритетні напрямки подальшого вдосконалення педагогіки мистецтва: філософія мистецької освіти, культуротворчий вплив мистецтва. Розглядаються особливості різновидів мистецтва: природа образотворчих мистецтв, гра як основа театральної діяльності, педагогічна діагностика та методика викладання музики.

Дисертацію присвячено розв'язанню проблеми функціонального використання поняття "трагічне" як засобу естетичного аналізу художніх явищ. Досліджено динаміку формування і трансформації "трагічного" у контексті моністичного та нігілістичного способів мислення, представлених класичною і некласичною традиціями. Основну увагу приділено розробці методологічних засад використання поняття "трагічне" у дослідженні композиційно-структурних та змістових особливостей художніх творів, що репрезентують нігілістичний спосіб мислення.

Дисертацію присвячено розробці теоретичних положень ігрових структур в музиці на основі екстраполяції загальних ігрових принципів в галузі музичної творчості. Досліджено етапи формування європейських концепцій гри. На основі положень філософсько-естетичних ігрових теорій визначено сучасне розуміння гри як універсалії. Розкрито за множинністю зовнішніх ігрових модифікацій наявність спільних ігрових принципів. На основі іманентних ігрових закономірностей вичленовано можливі варіанти структури гри. Теоретично розроблено і введено поняття "ігрової структури в музиці"; запропоновано типологізацію ігрових структур за принципами взаємодії їх складових елементів: ігрова структура "змагання" (принцип змагання), ігрова структура "мозаїки" (принцип комбінаторики), ігрова структура "містифікації" (принцип амбівалентності). Розроблену методику аналізу за допомогою ігрових структур апробовано на матеріалі фортепіанного циклу "П'ять пальців" та "Гімну" з "Серенади in A" І.Стравинського; Сонати для скрипки і фортепіано G-dur, Концерту для фортепіано з оркестром G-dur М.Равеля; Концерту N2 для скрипки з оркестром М.Скорика.

Архітектурну композицію розглянуто крізь призму архетипів людини, найбільш ясно відбитих у міфології та міфопоетиці. Відповідно, розкрито їх роль в художній та архетектурній творчості як таких, що синтезують різні види мистецтва. Просторову основу архітектурної композиції співвіднесено з просторовою моделлю світу, з міфологічним універсумом, що дозволило розкрити нові грані в естетичній цілісності архітектури.

Архитектурная композиция рассмотрена как синтезирующая все виды искусств с учетом архетипической природы человека и его мифопоэтических представлений о мире. Проведен сопоставительный анализ концепций и конкретных произведений, разных видов искусства (литературы, музыки, киноискусства) и архитектуры, а также произведений разных эпох (античности, средневековья, итальянского возрождения, нового времени). Раскрывается метаязык, однозначный для искусства и архитектуры, который отражает мифопоэтическую основу восприятия человека. Пространственная основа архитектурной композиции соотнесена с пространственной моделью мира, с мифологическим универсумом, что позволяет раскрыть новые грани в эстетической целостности архитектуры.

Рассмотрены вопросы сравнительного анализа дискурсов романтизма, модернизма и постмодернизма, способы репрезентации "Я" в этих дискурсах, особенности современной художественной литературы, которая идентифицирует себя как "металитература", а также особенности ее генезиса, онтологического статуса, взаимоотношений автора и героя. Проанализирована эволюция герменевтики, ее непростые отношения с деконструкцией, современные герменевтические доктрины. Изложены философские вопросы об идентичности и отказе от идентичности, о свободе и ответственности, единстве и многообразии, тождестве и различии.

Розглянуто відображення в творчості М.Кузміна та російських емоціоналістів тих сучасних ідей, поглядів, які становлять філософсько-естетичну концепцію М.О.Бердяєва "кризи мистецтва". Досліджено можливість вирішення емоціоналістами проблеми подолання кризи мистецтва. На матеріалі художньої та критичної творчості Кузміна й емоціоналістів, їх теоретичних робіт періоду емоціоналізму (1922 - 1925 рр.) і попередніх років, розглянуто естетичну платформу емоціоналізму, яка протистоїть автоматизованому життю та механізованому, бездушному, формальному мистецтву (футуризму, кубізму тощо), що призвело до кризи класичної естетики. Кузмін та емоціоналісти не тільки оголосили "похід проти формалістики", але протиставили їй свою "азбуку мистецтва", сформулювали основні положення художньої ідеології, підтверджені їх творчістю, перерахували основні та вічні атрибути справжнього мистецтва. Крім цього, своїми художніми шуканнями та положеннями емоціоналізму Кузьмін та емоціоналісти окреслили вихід із духовного тупика мистецтва "старого Заходу", указали на хвилю нового мистецтва, поширену в Росії, Німеччині, Америці, визначили його основну характеристику (прагнення до "високої елементарності") та дали йому ім'я - емоціоналізм. Внаслідок проведеного дослідження кардинально переглянуто погляд на російський емоціоналізм як на явище, що не сфрмувалося, випадкове, незначне, позбавлене цілісності, яке відображає естетичні погляди одного тільки його лідера - М.Кузміна та безперспективне для наступних етапів історії літератури.

Розглянуто питання естетики формоутворення предметного середовища життєдіяльності людини. Розвинуто напрямок геометричного моделювання естетичного формоутворення на інформаційному рівні. Досліджено взаємозв'язок між геометрією і семіотикою естетичної інформативності форм об'єктів будівельного мистецтва, що збагатило засоби моделювання в дизайні архітектурного середовища. Наведено алгоритми моделювання естетично інформативних повідомлень в аналітичній формі. Їх достовірність обгрунтовано теоретично і підтверджено практично.

Проаналізовано музичне мистецтво в контексті ірраціоналістичної філософії XIX ст.З метою визначення ірраціоналізму, як відповідь на кризу традиційної раціоналістичної філософії, виокремлено естетичні погляди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, аргументовано погляд на музику як вид мистецтва, здатний виконати функцію метамистецтва. Наведено концепцію, підсилену зверненням до творчої спадщини Ріхарда Вагнера. Видатний німецький композитор, захоплюючись ідеями А.Шопенгауера, водночас, мав значний вплив на формування естетико-мистецтвознавчої позиції Ф.Ніцше. Використовуючи логіку теоретичної спадкоємності "Шопенгауер - Вагнер - Ніцше", розкрито значення таких естетичних проблем, як художня обдарованість, геніальність, міфологічне мислення, створення та сприймання художнього образу. Органічно поєднано теоретичний аналіз із розглядом практики розвитку музичного (оперного) мистецтва.

Розглянуто архітектурний творчий процес як шлях від початку народження задуму до ключового етапу - осяяння, що співвідноситься з ефектом катарсису та реалізується в архітектурному творчому процесі як подолання шляху та залучення до цінності. Розкрито роль логічних та інтуїтивних аспектів у мисленні архітектора на даному шляху. На основі порівняльного аналізу створено модель архітектурного творчого процесу; його подано в динаміці мислення на шляху до ключового етапу осяяння.

Рассмотрена суть музыки, ее действительного генезиса в контексте антропологического принципа. Проанализированы проблемы определения предельных понятийно-логических оппозиций исследования, установления границ музыкального, уяснения сущности феномена музыкальной конструктивности, а также определения сущностно-атрибутивных свойств времени музыкальной культуры в контексте процедуры смыслообразования. Особое внимание уделено проблемам установления ценностных характеристик музыкального смысла, границам понимания музыкального в горизонте культуры, музыкальному стилю на "фоне" культурно-исторических парадигм.

Розглянуто соціоморфічні, натуроморфічні, техноморфічні та антропоморфічні моделі дизайну. Значну увагу приділено культурі Стародавнього Єгипту, Ірану, Китаю, класичного Арабського Сходу, античності, середньовіччя, Відродження та Нового часу. Висвітлено явища абстракціонізму, футуризму, кубізму, функціоналізму, машинізму та індустріального мистецтва, описано категоріальний універсум композиції, культурно-історичні типи категоризації дійсності.

Согласно теории театральной семиотики все театральные знаки можно разделить на три подвида: иконические (аналогии), указательные и символические. Рассмотрены особенности функционирования принципа художественной аналогии (или иконической образности) в контексте ренессансной предметно-изобразительной эстетики. Предпринята попытка показать, как лингвистическая аналогия функционирует в драматургических произведениях У.Шекспира.

Проблеми акторської майстерності висвітлено в естетичному та соціокультурному аспектах, які, за К.С.Станіславським, полягають у обов'язковому натхненні у творчому акті та творенні художнього образу, а також у внутрішній дисципліні, можливості керувати натхненням.

На основі осмислення діалектичних, онтологічних, естетичних та музично-функціональних аспектів індивідуального стилю музиканта-виконавця систематизовано поняттєво-категорійний апарат музично-виконавського стилетворення. Розроблено методику дослідження індивідуального стилю музиканта-виконавця.

Обгрунтовано адекватність феноменологічного способу філософування змістовим і методологічним критеріям дослідження якісної своєрідності музичного мистецтва в його специфічному бутті, досліджено існуючі концепції та запропоновано власну інтерпретацію феноменологічних засад музичного мислення, сутності музичного твору, характеру його переживання та розуміння.

  Скачати повний текст

Розглянуто нефігуративний живопис України 1990-х рр. у контексті естетико-культурної традиції абстракціонізму та філософсько-теоретичного дискурсу сучасного мистецтва. Досліджено світоглядно-естетичні програми п'ятнадцяти художників-нефігуративістів. Визначено ключові культорологічні та естетичні параметри українського нефігуративу 1990-х рр. у світлі системного уявлення про теоретичну традицію абстракціонізму.

Охарактеризовано найбільш яскраві театральні форми в історії театру. На підставі аналізу еволюції театральних форм, особливостей їх вияву, доведено, що сутнісними характеристиками їх художності є умовність і святковість. Умовність театрального мистецтва виражається в перевтіленні, вона є суттю діалектичного взаємопроникнення реального та ідеального. Їх гармонізація в мистецтві, незалежно від обраних творчих методів здійснення, сприяє досягненню художності будь-якої театральної форми. Святковість театрального мистецтва - це суть максимального порозуміння компонентів структури театрального мистецтва (художньо-поетичного слова та його жанрової специфіки); акторська багатовимірність втілення слова в дії; режисерська інтерпретація вистави; глядацька інтерпретація зображеного, які виражено в діях конкретних індивідів - автора (-ів), акторів, режисера (-ів) і глядачів.

Проведено естетико-філософський аналіз феномену пластичного в культурі. Пластичне розглянуто як естетико-онтологічну категорію, яка визначає деякий єдиний конфігуративний образ людини і світу. Виражальні характеристики пластичного відображають феномен первинної присутності у світі. Людина та світ осмислюється як цілісна метаморфоза буття, мислительно-тілесні інтенції якого виявляються в екстатичній тілесності, тексті, пластичному образотворенні.