Проаналізовано основні підходи та методології для розв’язання поставлених завдань з проблеми динаміки творчого процесу. Оскільки об’єктом вивчення стала творча діяльність видатних митців, підбір методологічної бази наукового дослідження було здійснено, виходячи з наступних умов: ретроспективність дослідження та феноменологічність. Таким чином, було підібрано групу методів, які належать до якісного дослідження. Реалізовано теоретичний аналіз категорій "творчість" та "творчий процес"; розглянуто центральні концепції та теорії творчості; реалізовано класифікацію творчості як діяльності на основі критерію професійності. Здійснено теоретичний вклад у розробку авторського термінологічного апарату, у якому розглянуті такі поняття: здібності; тимчасовий та стійкий інтерес; інтуїція; функції інтуїції у творчому процесі; підсвідомий елемент творчості; творчість; творчий продукт; катарсис; інсайт та натхнення. Представлено результати дослідження рис особистості та загальні психологічні особливості творчого процесу видатних митців на основі комплексного аналізу інформації об’єктивного та суб’єктивного характеру. Вивчено взаємозв’язок внутрішніх структур особистості з формою і змістом творчого акта та продуктів творчості. Були виділені спільні риси психологічного портрету досліджуваних митців, а саме: підвищена емоційна чутливість та наявність дитячих психологічних травм; особлива чутливість модальностей сприйняття, які відповідали здібностям творців; прояви перфекціонізму у творчості; ознаки біполярного розладу (маніакально-депресивного синдрому); відсутність інтересу до слави тощо. Додатково встановлено основні психологічні механізми творчого процесу. Серед таких варто виділити такі: вибір вузького жанру мистецтва, у якому творили досліджувані, визначався захопленнями юнацького віку або враженнями з дитинства; центральною темою творчості індивідуальним стилем, стають інтенсивні та часто травматичні переживання дитинства; зміст творчих доробків митців часто носить автобіографічний характер; установлено існування феномену відвертості у художній творчості; інтенсивні емоції (переживання) стають основою творчого процесу та продукту; через певні психологічні механізми вкладена у художній твір емоція здійснює відповідний вплив на реципієнта. Розуміння глибинних процесів, які закладені у феномені творчості, дає змогу побудувати ефективні стратегії розвитку обдарованої молоді в освітньому процесі, а також розробляти індивідуальні автодидактичні тренінги чи рекомендації.

Проведен рефлексивный анализ проблемы здоровьесберегающего и развивающего потенциала арт-терапевтических методов при сопровождении образовательного процесса. Указано на то, что создание арт-терапевтических центров на базе школ помогает предупредить или ослабить негативные ситуации, которые могут возникнуть как в напряженной школьной жизни ребёнка, так и быть следствием его семейной ситуации развития. При этом методы арт-терапии способны повысить эффективность мероприятий, направленных на успешную социализацию школьников и стимулировать их на самостоятельный поиск средств творческого самовыражения и продуктивного саморазвития.

Проанализирован генезис и актуальное состояние проблематики бессознательного в рамках исследования творческого процесса. Определено содержание физиологического и собственно психологического аспекта бессознательного. Обобщено понятие бессознательного как универсального источника творчества в контексте одной из возможных картин мира.

Подано теоретико-аналітичний аналіз проблеми креативності та творчості як проявів нестандартного особистісного розвитку особистості. Проаналізовано проблеми креативності та творчості як прояву творчого формування особи. Висвітлено основні напрями розвитку творчості в педагогіці та психології, подано структуровану схему поняття креативності і його складових.

Проведено естетико-психологічний аналіз наукових концепцій та ідей в аспекті теоретичного дискурсу України досліджуваного періоду. Естетичні та психологічні теорії та напрямки досліджено в контексті художньо-творчої проблематики в контексті сучасної наукової парадигми. Увагу приділено проблемам мистецтва, креативної діяльності, особистості митця, особливостям поняттєво-категоріального забезпечення естетичних і психологічних досліджень, а також свідомим і неусвідомлюваним чинникам творення, професійній майстерності суб'єкта творчого процесу. Актуалізовано наукові традиції теоретичних шкіл України відповідно до регіональних факторів впливу та специфіки соціально-політичного та культурного становища нації наприкінці XIX - на початку XX ст. В аспекті персоніфікованого досвіду досліджено теоретичну спадщину П. Енгельмейера, М. Євшана, В. Зеньковського, Б. Лезіна, О. Новицького, Д. Овсянико-Куликовського, Ю. Охоровича, О. Потебні, К. Твардовського, Г. Челпанова. Естетичні засади культуротворчого процесу розглянуто на матеріалі утворення українських видавництв, мистецьких гуртків, періодичної преси, що відбивали чисельні літературні та художні тенденції зламу віків.

На рівні дії архетипів досліджено драматургічні особливості трактувань шекспірівських творів у провідних жанрах програмної симфонічної музики ХІХ ст. Така спрямованість дослідження обумовлена тим, що саме романтичний симфонізм став репрезентантом перших інструментальних прочитань Шекспіра. Обраний проблемний ракурс дозволяє проаналізувати та виявити не лише індивідуальні особливості музичних транскрипцій Шекспіра в кожному окремому випадку, а й композиторське колективне бачення шекспірівського генія для музичної естетики романтизму в цілому.

У контексті філософської, естетико-психологічної проблематики проаналізовано українську модель теоретичного дискурсу кінця XIX - початку XX ст. Приділено увагу проблемам мистецтва, художньої творчості, особистості митця, особливостям поняттєво-категоріального забезпечення естетичних і психологічних досліджень. Актуалізовано наукові традиції України в аспекті персоніфікованого досвіду О. Потебні, Д. Овсянико-Куликовського, І. Франка, Ю. Охоровича, М. Євшана. Естетичні засади культуротворчого процесу студійовано на матеріалі утворення українських видавництв, періодичної преси та мистецьких гуртків, що яскраво відображали чисельні літературні та художні тенденції на межі століть.

Розглянуто психоаналітичну модель художньої творчості (ХТ) та визначено модифікаційні процеси післяфрейдівського періоду. Викладено типологію ХТ ("невротичний" - "шизофренічний" типи) та сформовано "портрет" митця у контексті "невротичної особистості нашого часу": "відсторонена особистість", неприйняття почуттів, усамітнене життя, "страх невизнання", аскетизм, "творча совість" на основі досліджень представників "глибинної" психології (К.-Г. Юнг) і неофрейдизму (К. Хорні, Е. Фромм). Розкрито значення патографії як засобу виявлення прихованих мотивів і стимулів ХТ. Вивчено український психоаналітичний досвід, що за сучасних умов сконцентрований на проблемах естетики психоаналізу, ХТ в контексті видової специфіки мистецтва та патографії.

Розглянуто вищу мистецьку освіту як багатовекторний феномен культури суспільства, що пронизує форми суспільної свідомості. Виокремлено такі моделі змісту мистецької освіти: наукоцентрована, основним джерелом якої є мистецтвознавча наука та педагогіка мистецтва; особистісноцентрована модель, джерелом змісту якої є комунікативні практики, художня творчість та етномистецькі традиції; культуроцентрована модель, що спрямована на залучення студентів до різних видів художньої діяльності. Зазначено, що у педагогічному процесі втілюється концепція діалогічного спілкування, що забезпечує постійне поле "зворотного зв'язку" і через ланцюг ціннісної взаємодії виникає діалогічна парадигма: композитор - музичний твір - музикант - педагог - учень + співпереживання + співтворчість. Зроблено висновок, що моделі вищої мистецької освіти найефективніше вибудовуються на основі взаємопов'язаних процесів самопізнання, діалогу та критичної рефлексії, організованих на засадах інтерпретації художнього твору.

Рассмотрено высшее художественное образование как многовекторный феномен культуры общества, пронизывающий формы общественного сознания. Выделены следующие модели содержания художественного образования: наукоцентрическая, основным источником которой является искусствоведческая наука и педагогика искусства; личностноцентрическая модель, смыслом которой является коммуникативные практики, художественное творчество и этнохудожественные традиции; культуроцентрическая модель, направленная на привлечение студентов к различным видам художественной деятельности. Отмечено, что в педагогическом процессе воплощается концепция диалогического общения, которая обеспечивает постоянное поле "обратной связи" и через цепь ценностного взаимодействия возникает диалогическая парадигма: композитор - музыкальное произведение - музыкант - педагог - ученик + сопереживание + сотворчество. Сделан вывод, что модели высшего художественного образования эффективно выстраиваются на основе взаимосвязанных процессов самопознания, диалога и критической рефлексии, организованных на основе интерпретации художественного произведения.

Аre considered high art education as a cultural phenomenon multivector society permeated forms of social consciousness. Identified the content model of art education. It is noted that in the pedagogical process embodies the concept of dialogic communication, which ensures a constant field "feedback" and through a chain of value arises dialogic interaction paradigm: Composer - music - artist - teacher - pupil + empathy + co-creation. It is concluded that models of higher arts education effectively arranged on the basis of the interrelated processes of self-knowledge, dialogue and critical reflection, organized on the basis of interpretation of art.

Досліджено спільну художню творчість (СХТ) сім'ї, розглянуто її як чинник гармонізації сімейних стосунків у сім'ях з дітьми молодшого шкільного віку. З метою організації СХТ сімей з урахуванням методології системного підходу й арт-терапії, типології видів спільної діяльності, запропонованої Л. І. Уманським, розроблено й апробовано програму сімейної арт-терапевтичної студії. Проаналізовано особливості та наслідки взаємодії членів сімей під час занять СХТ. Визначено вплив СХТ на такі параметри сімейної системи як гнучкість, згуртованість, межі й ієрархія. Встановлено зв'язок між частотою занять СХТ дітей і батьків та емоційною близькістю та гнучкістю сімейної системи. Проаналізовано типи проблем, за наявності яких доцільним є звертання сім'ї до СХТ, організованої у формі сімейної арт-терапевтичної студії з метою гармонізації сімейних стосунків. Наведено методичні рекомендації для ведучого сімейної арт-терапевтичної студії, а також додатковий цикл просвітницьких і психотерапевтичних занять для матерів, схильних до гіперконтролю.

Визначено поняття "креативний художній продукт" (КХП) як візуальний продукт образотворчої діяльності, що вирізняється оригінальністю й унікальністю, індивідуальними проявами стилю та техніки виконання, емоційністю та колірною гармонійністю представлення, спонукає до естетичних переживань глядачів. Виділено критерії оцінювання КХП, такі як оригінальність художнього твору, гармонійність колірного ряду, естетична привабливість та інші. Виявлено психологічні профілі студентів з креативним художнім продуктом, серед яких є такі базові психологічні особливості як емоційна стабільність, інтернальність у досягненнях, мотивація прагнення до успіху тощо. Розкрито зміст внутрішніх чинників творення студентами КХП, які репрезентовано психологічними особливостями творчої особистості. Визначено психологічні чинники, які детермінують творення студентами художніх спеціальностей КХП впродовж усього навчання.

З'ясовано особливості застосування арт-терапевтичних технік у методі активного соціально-психологічного навчання, що передбачають цілісне пізнання психіки суб'єкта в її свідомих і несвідомих виявах, спрямованість на пізнання феномену психічного в його індивідуальній неповторності, динамічну впорядкованість і систематизованість суперечливих тенденцій. Визначено доцільність використання арт-терапевтичних методів у роботі з майбутніми психологами-практиками в контексті нівелювання деструктивних тенденцій.

Досліджено художні особливості суїцидальних мотивів у прозі представників "Розстріляного Відродження". Проаналізовано суїцидальний дискурс в літературі, який функціонує на базі процесів семіотизації танатологічних образів і семантизації смерті. Розкрито, що у літературі 1920 - 1930 рр. самогубець є доволі поширеним художнім образом, що пояснюється негативним впливом революційної ідеології та загальним посттравматичним станом митців повоєнного часу. Визначено, що проблема нової моралі та конфлікт "батьків і дітей" також своєрідно загострюють танатологічну образність у літературі, художнє втілення потягу до смерті в текстах даного періоду виводиться з маргінальних мотивів у центральні. Встановлено, що травматичний досвід війни, виявившись у надтомлених долях митців, трансформується у психонастрої страху та порожнечі, притаманних персонажам, які стають суїцидентами внаслідок трагічної провини. Зазначено, що меланхолійні мотиви, які полягають у символізації втрати, виявляються провідною причиною суїцидальної поведінки у прозі модернізму. У творчості М. Хвильового, Г. Епіка та В. Підмогильного суїцидальний дискурс набуває свого найбільшого вираження, і саме психобіографічний аспект дозволяє відчитати особливості авгодеструктивної образності їх прози.

Виявлено чинники розвитку інтуїції у студентів творчої професії. Проаналізовано сучасні підходи до вивчення феномену інтуїції та її механізмів. Виокремлено групи та визначено феноменологічні характеристики інтуїції. Емпіричним шляхом досліджено взаємозв'язок візуального мислення та інтуїції. Доведено, що за високих показників операційних компонентів і процесуальних характеристик візуального мислення спостерігається високий показник розвитку інтуїції.

Определены факторы развития интуиции у студентов творческой профессии. Проанализированы современные подходы к изучению феномена интуиции и ее механизмов. Выделены группы и определены феноменологические характеристики интуиции. Эмпирическим путем исследована взаимосвязь визуального мышления и интуиции. Доказано, что при высоких показателях операционных компонентов и процессуальных характеристик визуального мышления наблюдается высокий показатель развития интуиции.

Обгрунтовано естетотерапевтичну концепцію духовного розвитку людини у психолого-педагогічному просторі сучасного навчального закладу. Розглянуто начально-виховні засади естетотерапевтичного впливу на людину у світлі християнської антропології. Доведено необхідність спеціальної підготовки педагога щодо творчого використання естетотерапевтичних православних традицій виховання особистості.

Досліджено теоретичні аспекти прикладного психоаналізу. Вперше у вітчизняному літературознавстві розроблено конструктивну методологію психоаналітичного дослідження художнього твору на мікрорівні. Запропоновано проводити аналіз тексту з використанням найменших формальних елементів (мікрообразів), які є засобами творення індивідуально-авторського стилю та виразниками прихованого психічного змісту. Розкрито сутність мікрообразу та його психоаналізу. Запропоновано алгоритм психоаналітичного дослідження творчості письменника. Нову методологію психоаналізу мікрообразів художнього тексту розглянуто на прикладі творчості Л. Костенко. Виділено та систематизовано мікрообрази, які проектуються з індивідуального та колективного несвідомого письменниці, наведено їх психоаналітичну інтерпретацію. Вперше проаналізовано сновидні мікрообрази у творчості Л. Костенко. Розкрито значення трансформаційних процесів у межах архетипних пар. Запропоновано поділ трансформацій мікрообразів на види залежно від особливостей вираження архетипів та їх втілення у тексті. Висвітлено перспективи застосування психоаналізу до вивчення художньої творчості митця.

Уперше в українській фольклористиці проаналізовано семантику персонажів українських народних чарівних казок Закарпаття у контексті психоаналізу. Розглянуто особливості об'єктивації архетипів "Аніма", "Анімус", "Самість", "Мудрий Старий (Стара)", "Дух", "Тінь" шляхом аналізу сюжетів. Герої трактуються як об'єктивовані архетипи колективного несвідомого, а сюжети казок - як метафоричні сценарії вікових ініціацій чоловіка (у "чоловічих" казках) або жінки (в "жіночих" казках). З використанням положень психоаналізу З. Фройда та К.-Г. Юнга висвітлено історію людської душі, яка в чарівних казках прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів. Систему персонажів чарівних казок Закарпаття розглянуто як нерозривну єдність об'єктивованих архетипів, які у процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індвідуалізації людини, яка, долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.

Розглянуто актуальну проблему методології науки - культурну детермінацію вищої психічної діяльності. Наведено реконструкцію психолого-історичного розвитку особистості через творчість видатного митця XX ст. К. Петрова-Водкіна. Розглянуто джерела розвитку неймовірно обдарованої особистості, яка змогла відобразити у своїй творчій спадщині цілу епоху в житті суспільства. На підставі аналізу автобіографічних творів творця надано феномен мистецтва в контексті культурно-історичної психології. Зазначено, що функція мистецтва полягає в образному пізнанні світу, зокрема того, що вже зник. Витвори мистецтва як конкретизація художньої мови є втіленням соціальної сутності Художника.

Приведены результаты лингвопсихологического исследования уникального текста Р. Роллана. Рассмотрены национальная специфика и общефольклорная основа порождения образов, семантика и мотивация архетипических метазнаков мифологического, структурно-семантическое моделирование мира в романе писателя "Кола Брюньон". Внимание уделено метаязыковому кодированию в народной традиции европейцев, кодовым моделям описания общей картины мира.

За допомогою наукових міждисциплінарних досліджень вчених з психології виявлено прояви феномену мономіфу в процесі психологічної допомоги суб'єкту, оскільки врахування основних факторів творення мономіфологічної історії дозволяє актуалізувати та усвідомити культурний потенціал в процесі особистісного розвитку представника певної етнічної спільноти. Розглянуто етапи особистісного саморозуміння та саморозвитку героя в теорії мономіфу Дж. Кемпбелла. Одержані результати теоретичного дослідження відкривають можливості для подальшого вивчення, використання мономіфологічних історій в аспекті проблем психотерапевтичної допомоги особистості та інших контекстах людської діяльності.