Розкрито засади соціалізації молоді промислового регіону на прикладі Донеччини. Наведено соціально-педагогічний аналіз молодіжних проблем, а також науково обгрунтовані теоретичні та методичні підходи до проблеми гуманітарної соціалізації молоді як суб'єкта державної політики. Проаналізовано вплив мікро-, мезо-, макро- та мегафакторів на процеси соціалізації.

Раскрыты основы социализации молодежи промышленного региона на примере Донецкой области. Приведены социально-педагогический анализ молодежных проблем, а также научно обоснованные теоретические и методические подходы к проблеме гуманитарной социализации молодежи как субъекта государственной политики. Проанализировано влияние микро-, мезо-, макро- и мегафакторов на процессы социализации.

Освещены проблемы социальной философиии педагогики по формированию и воспитанию личности в контексте отечественного и зарубежного опыта. Рассмотрены методы воспитания молодежи, проанализированы связь школы и семьи, их роль в социализации личности. Описана система школьного и вузовского воспитания личности.

Досліджено особливості формування теорії національного виховання в системі соціального з метою гармонізації духовного та фізичного розвитку людини.

Проаналізовано основні законодавчі та нормативні акти системи освіти щодо соціального виховання в Україні за інформаційної доби.

Акцентовано увагу на значущості вивчення соціальних уявлень як специфічної форми пізнання світу, а також дослідження особливостей морально-правових уявлень учнівської і студентської молоді за умов суспільних трансформацій.

Проаналізовано результати дослідження соціальних уявлень учнівської та студентської молоді про ефективні способи та моделі соціальної взаємодії. Визначено прийоми та способи опанування нових взірців і настановлень на взаємодію та підвищення адаптивності особистості в суспільстві доби демократичних перетворень.

На основі теоретичного аналізу та експериментального дослідження проблеми соціального становлення особистості у відкритій соціально-педагогічній системі розроблено модель цього процесу, яка базується на принципах співпраці, партнерства і взаємодії, відкрита для кожного індивіда і будь-якої соціально-виховної інфраструктури і бере на себе функції: науково-педагогічну координацію, правово-захисну, соціально-адаптивну та діагностико-прогностичну. Теоретично обгрунтовано та експериментально апробовано 6 основних напрямків роботи шляхом впроваджень 79 практичних програм, спрямованих на соціалізацію особистості в різному мікросередовищі.

Обгрунтовано історико-теоретичні передумови розвитку виховання як соціокультурного феномену. Виявлено закономірності соціальної детермінованості функцій виховання за певних конкретно-історичних умов (на прикладі Риму). Розглянуто наскрізну динаміку розвитку римського виховання у філогенезі: мета, об'єкти, суб'єкти, методи, форми, засоби; виявлено специфіку структури системи виховання Стародавнього Риму, визначено її компоненти. Виявлено соціокультурні детермінанти формування системи античного виховання Стародавнього Риму, її компоненти та механізми реалізації. Розроблено узагальнену модель виховання як соціокультурного явища, що дозволяє розкрити закономірності його розвитку та поглибити його розуміння як наукової категорії. Зроблено педагогічне прогнозування тенденцій розвитку виховання з урахуванням сучасного стану соціального і науково-технічного стану України. Уточнено специфіку функціонування закономірностей соціальної детермінованості функцій виховання щодо визначених конкретно-історичних умов, а також трактування виховання як соціокультурного явища з позицій наукової категорії.

Розглянуто основні теоретичні підходи до проблеми формування соціально активної особистості. Подано визначення соціальної активності на основі філософських, соціологічних та психолого-педагогічних уявлень про сутність означеної особистісної якості.

Розглянуто загальні питання теорії соціалізації особистості, розкрито історичний аспект дослідження даної проблеми та сучасні наукові підходи до її вирішення. Увагу приділено проблемі соціалізації дитини, показано роль сім'ї, шкільної системи навчання та виховання в соціалізуючому процесі. Описано моделі соціалізації особистості: політичну, економічну, статеворольову й етнічну. Проаналізовано соціально-психологічні аспекти соціалізації підлітків і молоді, зокрема, студентів за умов ВНЗ та особистості у професійній діяльності.

Обгрунтовано важливість формування соціальної компетентності особистості як необхідної умови її якісної взаємодії з сучасним суспільством. Зазначено щодо зв'язку соціальної компетентності особистості з рівнем її соціалізованості.

Розкрито суть поняття "соціальне виховання", розглянуто соціальне виховання з позиції держави, соціальних інститутів та особистості. З позиції держави соціальне виховання розуміється як громадянське виховання, суспільне виховання, формування людини відповідно до соціального ідеалу. З позиції соціальних інститутів виокремлюється офіційно обумовлене, соціально обумовлене, спеціальне та направлене соціальне виховання. З позиції особистості соціальне виховання припускає самовиховання.

Наведено аналіз наукової літератури з проблеми традиційної стратегії соціалізації особистості в сучасній педагогічній науці з акцентом на гендерному аспекті, що грунтується на двох основних підходах до виховання школярів: статево-рольовому та "безстатевому" вихованні, сформованому в радянські часи, який у гендерних дослідженнях одержав назву "теорія нівелювання статі".

Проаналізовано поняття, що пов'язані з проблемою соціального виховання жіночої молоді. Акцентовано увагу на формуванні цілісних орієнтацій на материнство зі спрямованістю на високий рівень соціального розвитку, оскільки знижування народжуваності, якості педагогічної культури батьків, демографічна криза, випадки жорстокого ставлення до дітей у родині, відмова від новонароджених - це реальність сьогодення. Поєднання умов формування культури материнства з умовами соціального розвитку жіночої молоді у соціально-педагогічному середовищі надає можливість діагностувати сформовані ознаки культури материнства та є фактором подальшого підвищення її рівня.

Розглянуто весільний обряд в Україні як систему обрядових дій, пов'язаних з певними дійовими особами (весільними чинами) та предметами (символами, атрибутами), а також як традиційний усталений засіб соціального виховання. Визначено поняття "шлюб". Охарактеризовано первісні форми шлюбу за часів язичництва, весільні обряди за феодальної доби, у ХІХ - на початку ХХ ст. Розкрито естетично-виховну роль весільних обрядів, оскільки кожна весільна пісня, танець, поетичний вислів вимагають від учасників емоційності, творчої активності, мобілізації своїх фізичних і духовних сил з метою їх художнього виконання.

Розглянуто особливості взаємовпливу соціального досвіду, соціальної зрілості особистості та її акмеологічного розвитку. Зроблено акцент на необхідності цілісного розвитку людини та поетапного формування її зрілості. Виокремлено природні механізми, на яких грунтується процес розвитку людини відповідно до вимог соціуму. Зазначено, що зрілість - це акмеологічна категорія з біополярною сутністю, що виявляється у формі локальних видів зрілості людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності. Підсумовано, що за умов розвиту сучасного суспільства актуальним для педагогічної науки є проблеми становлення особистості, дослідити які можна тільки на основі соціальної зрілості.

Рассмотрены особенности взаимовлияния социального опыта, социальной зрелости личности и его акмеологического развития. Сделан акцент на необходимости целостного развития человека и поэтапного формирования его зрелости. Выделены природные механизмы, на которые опирается процесс развития человека в соответствии с требованиями социума. Указано, что зрелость - это акмеологическая категория, которая проявляется в форме локальных видов зрелости человека как индивида, личности и субъекта деятельности.

The features of interaction of social experience and social maturity of the individual and his acmeological development. Emphasis on the need for holistic human development and the gradual formation of his maturity. Defined psycho-pedagogical conditions holistic human development and the gradual formation of his maturity. Isolated natural mechanisms that underpin the process of human development in accordance with the requirements of society. Indicated that maturity - it acmeological category, which is manifested in the form of local species mature man as an individual, personal and stakeholder.

Визначено компоненти соціальної компетентності й охарактеризовано їх. Підсумовано, що просоціальна поведінка забезпечує наявність не викривлених ціннісних орієнтацій, формує вміння будувати стосунки з іншими людьми, самостійно опановувати новий навчальний матеріал, самовдосконалюватись.

Определены и характеризированы компоненты социальной компетентности. Сделан вывод о том, что просоциальное поведение обеспечивает наличие не искривленных ценностных ориентаций, формирует умение строить отношения с другими людьми, самостоятельно овладевать учебным материалом, самосовершенствоваться.

The author of the article reveals the essence of concept prosocially a behavior, understanding it as a structural component of social competence.

Розглянуто педагогічні погляди П. Куліша на становлення особистості, яке відбувається під впливом конкретних соціокультурних умов, природних, географічних, соціально-побутових, національно-народних чинників, зрештою - під впливом найближчого оточення індивіда. Особливу увагу педагог надавав дошкільному вихованню, що забезпечує загальний розвиток і є фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Відзначено, що школа - один із основних інститутів соціалізації особистості, тому метою навчально-виховного процесу має бути розвиток розумових задатків дитини, створення сприятливих умов для входження її в соціум та пристосування до навколишнього середовища, формування національної свідомості. Враховуючи особливості сімейного й шкільного виховання, П. О. Куліш наголошував на потребі їх тісного взаємозв'язку.

Рассмотрены педагогические взгляды П. Кулиша на становление личности, которое происходит под влиянием конкретных социокультурных условий, природных, географических, социально-бытовых, национально-народных факторов, наконец - под влиянием ближайшего окружения индивида. Особое внимание педагог придавал дошкольному воспитанию, обеспечивающему общее развитие и являющемся фундаментом для приобретения специальных знаний и навыков в различных видах деятельности. Отмечено, что школа - один из основных институтов социализации личности, поэтому целью учебно-воспитательного процесса должно быть развитие умственных задатков ребенка, создание благоприятных условий для вхождения его в социум и приспособления к окружающей среде, формирование национального сознания. Учитывая особенности семейного и школьного воспитания, П. А. Кулиш подчеркивал необходимость их тесной взаимосвязи.

Are considered pedagogical views Kulish on the personality, which is influenced by specific socio-cultural environment, natural, geographical, social and domestic, national and international factors, and finally - under the influence of the nearest environment of the individual. Particular attention is attached to the teacher early childhood education, providing the overall development and is the foundation for the acquisition of specialized knowledge and skills in various activities. Noted that the school - one of the major institutions of socialization and the aim of the educational process should be to develop the mental instincts of the child, creating favorable conditions for its entry into the society and adapt to the environment, the formation of national consciousness. Given the characteristics of family and school education, P. Kulish stressed the need for their close relationship.

Зауважено, що соціальна реабілітація дитини з девіантною поведінкою є комплексним процесом, результатом якого є ресоціалізація дитини з подальшим продовженням соціального виховання і формування соціальної компетентності. Запобігання вихованню у реабілітаційній установі соціально некомпетентної особистості може здійснюватися тільки зміщенням акценту роботи закладів соціальної реабілітації з мети «допомога», яка визначається як головна задача у чинній нормативній базі, до мети «активна соціальна діяльність дитини». Наголошено, що ця діяльність повинна здійснюватися як у межах соціально-реабілітаційного закладу, так і поза його межами - перетворення соціальної діяльності у діяльність особисто вигідну і корисну для вихованця, що вихованець повинен усвідомлювати і відчувати забезпечення вільного вибору дитиною приваблюваного для неї виду діяльності - розширення соціальних контактів з зовнішнім світом, відхід від закритості реабілітаційної установи.

Досліджено розвиток особистості, що є визначальним і випереджальним стосовно окремих психічних структур і механізмів та полягає в організації та інтегруванні людиною свого внутрішнього світу. Розкрито проблему прогнозування у площині «особистість – соціальне оточення». Окреслено простір аналізу. Розглянуто цілісність не лише як атрибут особистості, але як систему її єдності із соціальним оточенням, з одного боку, та з біолого-генетичними особливостями – з іншого.