Анатомія людини – це наука, яка вивчає форму та будову організму людини, а також досліджує закономірності розвитку цієї будови у зв’язку із функцією та оточуючим середовищем. Динамічне розуміння анатомії забезпечується вивченням: а) філогенезу (φυλον – рід, γενεσις – походження) шляхом порівняння будови різних тварин та людини. б) антропогенезу (ανθροπος – людина) шляхом порівняння розвитку людини в залежності від розвитку суспільства. в) онтогенезу (οντος – істота) шляхом порівняння будови індивіда на різних етапах його життя: ембріонального, в т. ч. плідного; постнатального, в т. ч. старіння (геронтологія).

  Текст у форматі PDF 3.99 Мб

Розглянуто принципи дальнього прийому телепередач і основні технічні засоби, які застосовуються для цієї мети. Описано конструкції антен для дальнього прийома телепередач, дано рекомендації з вибору і створення багатоелементних антен типу «хвильовий канал» та їх встановлення у залежності від умов прийому. Описано синфазні дво- і чотириповерхові антени, складені з антен типу «хвильовий канал». Наведено схеми з'єднання та узгодження поверхів антен та фідерних ліній. Надано рекомендації з вибору типу узгоджуючих пристроїв і кабеля для фідерних ліній. Книга розрахована на широке коло радіолюбителів.

Динамічна анатомія — це наука про форму, будову організму та окремих його органів чи систем в залежності від виконуваних рухів. Це розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову. Нормальна, або систематична анатомія людини вивчає будову «нормальної» тобто здорової людини, причому систематично, тобто, з розбиттям по системам органів, а потім на органи, відділи органів, та тканини.

У повному обсязі викладено матеріал нормативного курсу звичайних диференціальних рівнянь. Представлено основні практичні методи розв'язання лінійних і нелінійних рівнянь і систем, елементарні підходи до їх геометричного й якісного аналізу, а також фундаментальні теоретичні факти: теореми існування, єдиності, продовжуваності розв'язків, їх неперервної та диференційовної залежності від параметрів, стійкості за Ляпуновим. Наведено приклади застосувань викладеної теорії при дослідженні конкретних математичних моделей. Наприкінці кожною пункту вміщено вправи та задачі різного рівня складності. Матеріал викладено з урахуванням сучасних тенденцій розвитку теорії диференціальних рівнянь, її символіки та термінології. Для студентів математичних спеціальностей вищих навчальних закладів.

У повному обсязі викладено матеріал нормативного курсу звичайних диференціальних рівнянь. Представлено основні практичні методи розв'язання лінійних і нелінійних рівнянь і систем, елементарні підходи до їх геометричного й якісного аналізу, а також фундаментальні теоретичні факти: теореми існування, єдиності, продовжуваності розв'язків, їх неперервної та диференційовної залежності від параметрів, стійкості за Ляпуновим.

Метою роботи було встановити рівень експресії ключових генів регуляції метаболізму глюкози (гексокінази, 6-фосфофрукто-2-кінази/фруктозо-2,6-бісфосфатази, фосфофруктокінази-1, лактатдегідрогенази та глюкозо-6-фосфатдегідрогенази) у клітинах гліоми лінії U87 при виключенні функції ERN1-сигнального шляху стресу ендоплазматичного ретикулума, а також за умов гіпоксії та дефіциту глюкози і глутаміну в залежності від функції ERN1, що контролює процеси проліферації у злоякісних пухлинах.

Метою роботи було встановити рівень експресії ключових генів регуляції метаболізму глюкози (гексокінази, 6-фосфофрукто-2-кінази/фруктозо-2,6-бісфосфатази, фосфофруктокінази-1, лактатдегідрогенази та глюкозо-6-фосфатдегідрогенази) у клітинах гліоми лінії U87 при виключенні функції ERN1-сигнального шляху стресу ендоплазматичного ретикулуму, а також за умов гіпоксії та дефіциту глюкози і глутаміну в залежності від функції ERN1, що контролює процеси проліферації у злоякісних пухлинах.

У монографії досліджено світоглядні передумови формування стратегії та використання стратегічного управління в компаніях, організаціях й установах, а також на особистому рівні. Розглянуто сучасну структуру стратегії як продукту суб'єкт-об'єктних відносин у просторово-часовому континуумі. Сформульовано і доведено гіпотезу залежності стратегічного управління від світоглядних інтерпретацій його окремих елементів. Обґрунтовано неможливість зародження стратегічного управління (у сучасному його розумінні) в епоху, яка передує модерну. Обґрунтування місії як онтологічного елемента стратегії, бачення – як гносеологічного та цінностей – як аксіологічного елемента обумовлює універсальність стратегування та можливість побудови його загальної теорії. Розглянуто шляхи узгодження індивідуальних і колективних стратегій, а також продемонстровано, як стратегічне управління забезпечує суб'єктність організацій та індивідів.

Для власників та керівників підприємств і організацій, представників місцевої, регіональної, державної влади, вчених й аспірантів, а також усіх, хто цікавиться питаннями стратегування.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Навіть найскладніші перетворення цифрової інформації, в кінцевому рахунку зводяться до найпростіших операцій над логічними змінними 0 і 1. Такі операції реалізуються логічними елементами у відповідності із формулами алгебри логіки. В реальних умовах логічні змінні 0 і 1 відображаються, як правило, двома різними рівнями напруги: U0 і U1. Перехід від логічних змінних до електричних сигналів ставить питання про логічні домовленості. Необхідно домовитися, який із двох рівнів напруги прийняти за U0 і який за U1. Існують домовленості додатної і від’ємної логіки. У додатної логіки U1 U0, а у від’ємної U1 U0. Один і той же елемент, в залежності від прийнятої домовленості, виконує різні логічні операції. Перехід від операції в додатній логіці до операції у від’ємній здійсню ться інвертуванням усіх змінних.

Термін “міжнародне право” є широко визнаним у правовій, дипломатичній, зовнішньополітичній практиці держав. Разом з тим, в залежності від різних чинників в різні часи для позначення цього феномену були запропоновані та застосовувалися десятки інших термінів. Втім, за винятком терміну “право народів”, що застосовується у німецькій, норвезькій, ісландській, фламандській та деяких інших мовах, у переважній більшості вживається саме термін “міжнародне право”.

У монографії описуються кореляційні процеси, які формують і трансформують знакову структуру первинних українських прислівників на давньоруському і староукраїнському грунті. Особливу увагу приділено структурним змінам прислівника на всіх рівнях організації його як складного знакового комплексу.

Корекційна педагогіка (від. лат. cоrrectio - виправляти) – це галузь педагогічної науки, яка вивчає закономірності і причини виникнення відхилень психічного і фізичного розвитку та розробляє шляхи і способи їх виправлення. Основні завдання корекційної педагогіки: 1. Виявлення та комплексний аналіз причин і факторів, що призводять до відхилень у розвитку і поведінці. 2. Вивчення поняття «норма» в навчанні і вихованні, в залежності від захворювання. 3. Розробка та впровадження практичних методик (технологій) корекційної роботи з дітьми різних вікових груп в залежності від захворювання. 4. Накопичення і систематизація наукових знань про недоліки психічного і фізичного розвитку.

  Текст у форматі PDF 60.00 Мб

На початку 90–х років у політологічній та історичній науках переважав оптимізм щодо нових посткомуністичних держав на сході Європи. Теорія трансформації передбачала, що демократизація політичних систем, лібералізація економічних відносин та культурна відкритість до світу дозволить колишнім радянським республікам швидко прийняти нові (і фактично єдино можливі) правила гри. Теза Френсиса Фукуями про «кінець історії» як синонім всесвітнього тріумфу демократії та лібералізму сприймалася тоді цілком реалістично. Утім досить швидко ці ілюзії розвіялися. Посткомуністичні країни продемонстрували різну ступінь готовності та спроможності до «трансформацій», а їхні комуністичні еліти засвідчили подиву гідний хист до ідеологічної мімікрії, яка забезпечила їм збереження (а часто–густо і розширення) важелів впливу. Розчарування у можливості швидкого переходу до brave new world надало великої популярності теоріям залежності сучасного розвитку від історії (path dependency), які стисло можна узагальнити так: те, куди ми прийдемо залежить від того, звідки ми вийшли (відповідно, до деяких цілей із означеної відправної точки дістатися просто нереально). Такий підхіднаголошував на присутності (хай і неусвідомленої) історії у сучасних політичних та культурних процесах. Але, водночас, у своїх крайніх виявах він відверто межував з цивілізаційно–культурним детермінізмом. За слушним зауваженням Керстін Ціммер, подолання обмежень кожної з описаних вище пояснювальних схем можливе шляхом їх творчого і недогматичного поєднання. Ця книжка пропонує дещо іншу перспективу у підході до тієї самої проблеми. У ній ідеться про інтелектуальні дискусії, різні спроби концептуалізації історії та сучасних проблем того регіону, який дехто воліє називати «посткомуністичними країнами», дехто – «Центрально–Східною Європою», а ще інші – «Русским миром». Україна та її історія нерідко перебуває в осерді цих дискусій, які, втім, надалі радше малознані й навіть не завжди присутні у вітчизняному академічному чи політичному дискурсах. Книжка складається з чотирьох розділів. Кожен з них – це перероблені і доповнені версії статей, що друкувалися в наукових часописах України, Росії, Польщі, Угорщини, Німеччини, Японії. Але саме в такому вигляді, як вони наведені у книзі, ці тексти раніше не публікувалися.

В цій темі будуть розглянуті питання, пов’язані з: поняттям функції, функціональної залежності, способами задання функції, загальними властивостями функції, основними елементарними функціями, інтерполяцією функції.