Автор книги, професор університету св. Володимира, начальник Київської Фундуклеєвської жіночої гімназії, у цьому виданні переймається проблемами створення муніципальних музеїв у містах, а саме серії пам'ятників під назвою “Історичний шлях”. Линниченко розглядає, які українські історичні діячі заслуговують на встановлення їм пам'ятника, а які ні (і чому), суперечки, що виникли з приводу найбільш неоднозначних історичних постатей. Аналізується розміщення цих пам'ятників у місті, через конкретні історичні факти пояснюється необхідність встановлення певного монумента у певному місці.

Володимир Петрович Левинський (*8 серпня 1880 — 1953) — український вчений, публіцист, філософ.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Ч. 1. - 356 с.

в. 1. - 1924. - 209 с.

До збірника ввійшли декілька статей українського комуністичного діяча Володимира Затонського, що стосуються політики українізації та критики поглядів М. Хвильового, О. Шумського і КПЗУ на розвиток України.

Дане видання є працею українського музикознавця-фольклориста Климента Квітки. Вона присвячена баладі про покритку, яка втопила свою дитину, її значенню в українському фольклорі та варіаціям цього твору у різних регіонах України. Автор наводить приклади з різних текстів і проводить порівняльний аналіз. Публікація “Українські пісні про дітозгубницю” є певним продовженням дослідження, розпочатого Володимиром Гнатюком (“Пісня про покритку, що втопила дитину”) та Леонідом Білецьким (“Історія баляди про покритку, що втопила дитину, в слов'янському фольклорі”).

Вип. 1 : Вирізування і настилування. - 1928. - 6 с.

Дана публікація присвячена українському та російському художнику-живописцю, іконописцю та портретисту Володимиру Лукичу Боровиковському. У виданні розглядається його біографія, творче становлення на тлі доби, вплив тогочасного мистецтва на Боровиковського, як на живописця. Аналізується його техніка, манера письма, ідея деяких творів. В якості додатку представлені репродукції робіт митця.

Володимир Бірчак – помітна постать в історії Закарпаття чехословацького періоду. Письменник, журналіст, літературний критик, він ще й залишив унікальні спогади про Карпатську Україну. Його мемуари вийшли у Празі у 1940 році, і з того часу постійно привертають увагу дослідників. Як письменник, він яскраво описав, те що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, найцікавіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття ХХ століття, написані по гарячих слідах. Ясна річ, що думки Володимира Бірчака – не істина в останній інстанції. Це всього-на всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг випукліше побачити загальну картину. Книжку видало ужгородське видавництво „Гражда” через 67 років після першого видання у Празі. Цікавість до неї буде велика, бо її розхапали на цитати відразу після написання. Причому, як вороги Карпатської України, так і її симпатики.

Т. 1 : Нариси з історії української православної церкви. - 1942. - 328 с.

Український історик Дмитро Дорошенко аналізує життя та діяльність свого старшого колеги - Володимира Антоновича.

В книге содержится обзор развития математики у народов, создавших древнейшие цивилизации (египтяне, вавилоняне, финикияне, евреи, майя, инки, ацтеки), в Древней Греции, эллинистических государствах и странах Римской империи. Настоящая книга и книга А. П. Юшкевича «История математики в средние века» (1961 r.) составляют общий труд, название которого — «Математика до эпохи Возрождения» — отражено на колонтитуле. Этот труд вместе с выпущенной Физматгизом в 1960 году книгой Г. Вилейтнера История математики от Декарта до середины XIX столетия охватывают историю развития математики от ее зарождения до 1850 года. Помимо специалистов по истории науки, книга будет полезна студентам университетов и педагогических институтов, а также любителям математики.

Марковские процессы представляют собой наиболее изученный и имеющий многочисленные применения класс случайных процессов. В последние 10---12 лет в теории марковских процессов широкое развитие получили новые идеи и методы, были открыты новые связи между марковскими процессами и математическим анализом. Эти новые направления (потенциалы, гармонические и эксцессивные функции, вероятностное решение дифференциальных уравнений, граница Мартина, граничные условия для марковских процессов и др.) излагаются в книге на типичных примерах и задачах, выбранных так, чтобы наиболее выпукло показать вероятностные идеи, не загроможденные второстепенными техническими трудностями. Книга рассчитана как на студентов, специализирующихся по теории вероятностей, так и на научных работников в этой области и в смежных областях.

Т. 1 : С древнейших времен до начала нового времени. - 1970. - 353 с.

Т. 1 : С древнейших времен до начала нового времени. - 1970. - 353 с.