“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Представлений матеріал описує роботу єврейських друкарень в Україні у XIX ст. Зокрема розглядається зменшення їх кількості, відмова друкувати тексти, що порушують канони іудаїзму. В той же час збільшилася цензура над єврейськими книгами, їх переслідування. Розповідається про заборону ввезення єврейських книг з-за кордону, поширення тільки матеріалів російського виробництва, надрукованих під чітким наглядом т. зв. Сендарину — вищого органу, що складався з євреїв.

Участники экспедиции в течение месяца прослушали 100 воплениц и записали 200 плачей. Эти плачи рассказывают о тех надругательствах и издевательствах, которым подвергались советские люди в плену. Почти в каждом из записанных плачей содержатся образы народной кручины и обиды, явившихся в результате того горя, которое пережили заонежские женщины в годы оккупации. В «дневник» вошли наиболее характерные плачи о фашистской неволе. В экспедиции, кроме автора «Дневника» приняли участие научные сотрудники А. В. Белованова и А. П. Разумова. В «Дневник» вошли совместные записи В. Г. Базанова и А. П. Разумовой; каждый плач слушался и записывался одновременно обоими собирателями.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Алессандро Гваньїні (Гваніус, Гванінус) (1538 — †1614) — італієць з Верони, який служив у Великому князівстві Литовському, у Вітебську, і залишив кілька праць, які стосуються історії східних слов'ян. Найвідоміший своєю працєю «Хроніка Сарматії Європейської», що була надрукована в Кракові в 1578 році. В ній описується історія Польщі, Литви, Русі, Московії, Мазовії, Прусії, Померанії та ін. Пропоноване дослідження греко-католицького священника о. Ореста Купранця стосується аналізу назв "Русь", "Україна", "Волинь" у світлі текстів Гваньїні. Праця цінна в першу чергу для збереження видавничої спадщини української еміграції.

«Главной целью опыта, поставленного им на себе, было показать, что бессмысленный страх перед чумой, приводивший к параличу всей экономической жизни, не обоснован, так как не каждый заболевал, даже когда свирепствовала тяжелая эпидемия. Клот продолжил опыт, начатый Бюларом, надев ту же самую рубашку [больного чумой], которую последний носил в течение двух дней. Но пошел еще дальше. Клот взял некоторое количество бактериальной флоры с рубашки, испачканной засохшей кровью и гноем, и сделал прививки в левое предплечье, правую сторону паха, всего в шесть мест. Небольшие ранки были перевязаны повязкой, смоченной в крови больного чумой. Но и этого ему показалось недостаточно. Он надрезал себе кожу, нанес на это место некоторое количество гноя из карбункула больного чумой и наложил на рану повязку с кровью больного. Далее он облачился в одежду заболевшего чумой, а когда тот умер, лег в его неубранную постель. Короче говоря, он сделал все, чтобы заразить себя, но это ему не удалось».

Наш текст подано за цим виданням. В нашому е-перевиданні пороблено наступні зміни: 1. Підрядкові примітки авторки та редакції [вставлено прямо в текст в квадратних дужках]. 2. Виділено цитати. 3. Переважну частину тексту книги складають листи Лесі Українки. Частину цих листів авторка наводить повністю, частину – у фрагментах, ще деякі листи просто згадує, не цитуючи. Деякі листи Лесі Українки, надруковані в радянських виданнях, були включені в текст книги як додатки під час підготовки її до друку. Оскільки ми подаємо повні тексти усіх листів Лесі Українки у вигляді окремого розділу сайту, ці тексти виключено з книги О.Косач-Кривинюк і замість них проставлено гіперпосилання на відповідні документи з розділу «Листи Лесі Українки». 4. Фотографії, опубліковані в книзі, перенесено в розділ «Галерея».

До однотомника ввійшли вибрані твори, написані в 1925—1952 роках — у період найбільшої творчої активності Хемінгуея. Роман «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році, коли його автор був уж е визваним письменником і мав у своєму доробку кілька книжок, зокрема збірники оповідань «За нашої доби» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927) та роман «І сходить сонце» («Фієста»), опублікований у 1926 році. «Прощавай, зброє», поряд з пізнішим романом «По кому б’є дзвін» (1940), справедливо вважається одним з найвищих досягнень Хемінгуея-романіста. Готуючи роман до перевидання в 1948 році, після другої світової війни, автор написав до нього передмову, в якій наголосив на антивоєнному спрямуванні твору. Повість «Старий і море» (1952) — останній значний твір Хемінгуея, опублікований за його життя. Повість викликала величезний іптерес: лише за два дні було продано понад п’ять мільйонів примірників журналу «Лайф», у якому ї ї вперше надруковано. У 1953 році Хемінгуею присуджено найвищу літературну премію США — премію Пуліцера, а в 1954-му — Нобелівську премію. Оповідання, включені до однотомника, взято із збірників «Чоловіки без'жінок» (1927), «Переможець не бере нічого» (1933) і «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань» (1938). Деякі з них друкувалися перед тим у різних журналах, інші вперше побачили світ у згаданих збірниках. Оповідання «Картяр, черниця і радіо» , 571 та «Столиця світу» мали в журнальних варіантах інші назви: перше — «Дайте нам рецепт, лікарю», друге — «Роги бика». У першій публікації «Снігів Кіліманджаро» (журнал «Есквайр», серпень 1936) було вгадано відомого американського письменника Скотта Фіцджеральда і наведено початок одного з його оповідань; та, зважаючи на протест Фіцджеральда, з яким Хемінгуей приятелював, у подальших виданнях він замінив прізвище Фіцджеральда на вигадане ім’я Джуліан (див. стор. 563 нашого видання). Оповідання «Старий коло мосту», як свідчить сам автор у передмові до збірника «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань», передане телеграфом з Барселони в квітні 1938 року. Воно належить до циклу іспанських оповідань письменника, що друкувалися в 1938—1939 роках у періодиці («Викриття», «Метелик і танк», «Ніхто не вмирає!» та ін.). Проте Хемінгуей за життя не включав решти оповідань цього циклу до збірників, вважаючи їх ще не довершеними. Українською мовою роман «Пращавай, зброє» та повість «Старий і море» перекладено вперше. Оповідання друкувались у збірнику «Сніги Кіліманджаро» та інші новели» (К., «Дніпро», 1968).

У препринтах Інституту історії АН УРСР друкуватимуться, насамперед матеріали з малодосліджених тем, які викликають нині жвавий інтерес громадськості. Автори цих матеріалів висловлюють свою особисту думку, що не обов’язково вбігається з точкою зору редколегії. Сподіваємося, що такі препринти будуть корисними для співробітників засобів масової інформації, лекторів, викладачів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться вітчизняною історією. Редколегія буде вдячна всім, хто висловить свої зауваження і побажання щодо надрукованих матеріалів, запропонує нові теми та сюжети для наступних препринтів.

Т. 1. - 564 с.

Уперше українською (перекладів на жодну з інших слов’янських мов немає) надруковано працю французького історика XVIII століття — перший західноєвропейський твір, цілком присвячений історії України. Зі сторінок книги промовляє шира симпатія автора до України, захоплення героїчною боротьбою козаків за волю. Попри помилки, упередження, схиляння перед потужністю імперії, проти якої боролись козаки, перед культом Катерини II, узагальнення Ж.-Б. Шерера звучать цілком по-сучасному: «Цей народ, пам’ять якого повна спогадів про предків, скинув із себе ярмо, — і саме цього не хочуть йому пробачити».

Фундаментальний твір Д. І. Дорошенка (1882-1951), написаний на початку 20-х і вперше надрукований у 1923 р. в Празі, являє собою узагальнююче дослідження з української історіографії. Охоплює час від XI до XX століття. Публікується репринтним способом за першодруком. "Огляд української історіографії" відкриває серію публікацій "Державна школа: Історія. Політологія. Право”. Для істориків, філософів, усіх, хто цікавиться розвитком вітчизняної історичної думки.

Общие сведения о сельскохозяйственных автомобилях-самосвалах Устройство и техническое обслуживание автомобиля-самосвала ЗИЛ ММЗ-554 Техническая характеристика автомобиля-самосвала ЗИЛ ММЗ-554 Опрокидывающее устройство Кузов, надрамник, держатель запасного колеса, электрооборудование Техническое обслуживание Техника безопасности Возможные неисправности и способы их устранения

В монографии рассматриваются с единых позиций современные сейсмические методы изучения как глубинного строения земных недр, включая поиски полезных ископаемых, так и спонтанных сейсмических процессов, прежде всего землетрясений. Работа состоит из четырех частей: общие вопросы теории и методики сейсмических исследований; очаговая сейсмология; методы структурной сейсмологии; объекты сейсмических исследований. Охвачены все существующие направления изучения глубинного строения недр, включая задачи планетарного масштаба. Рассмотрены особенности применяемых методов при решении различных геологических задач как регионального, так и локального плана. Наибольшее внимание уделено региональным исследованиям и изучению осадочных бассейнов, включая поиски нефти и газа. Книга предназначена для специалистов по наукам о Земле, а также в качестве учебного пособия для студентов и аспирантов геолого-геофизического профиля.

В цьому посібнику в доступній та популярній формі пропонуються відповіді щодо засобів, способів і порядку захисту конституційних прав та свобод громадян, пояснюється сутність основних інститутів цивільного судочинства. Голов­ний акцент зроблено на судову форму захисту права від впровадження справи в суді до виконання судового рішення. В додатку вперше надруковані постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та № 13 від 03 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян».