Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

У підручнику представлено класичні і нові дані про інфекційні хвороби в дітей. Наведено сучасні відомості про етіологію, епідеміологію, патогенез, клінічну картину, методи діагностики та лікування найпоширеніших інфекційних захворювань серед дітей в Україні. До кожної теми подано перелік питань і тестів для самоконтролю засвоєних знань. Для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації.

Участники экспедиции в течение месяца прослушали 100 воплениц и записали 200 плачей. Эти плачи рассказывают о тех надругательствах и издевательствах, которым подвергались советские люди в плену. Почти в каждом из записанных плачей содержатся образы народной кручины и обиды, явившихся в результате того горя, которое пережили заонежские женщины в годы оккупации. В «дневник» вошли наиболее характерные плачи о фашистской неволе. В экспедиции, кроме автора «Дневника» приняли участие научные сотрудники А. В. Белованова и А. П. Разумова. В «Дневник» вошли совместные записи В. Г. Базанова и А. П. Разумовой; каждый плач слушался и записывался одновременно обоими собирателями.

Ч. 1 : Розвиток теорії та методології державного управління. - 316 с.  Текст у форматі PDF 3.17 Мб

Ч. 2 : Науково-прикладні аспекти державного управління. - 328 с.  Текст у форматі PDF 4.93 Мб

Общие сведения о сельскохозяйственных автомобилях-самосвалах Устройство и техническое обслуживание автомобиля-самосвала ЗИЛ ММЗ-554 Техническая характеристика автомобиля-самосвала ЗИЛ ММЗ-554 Опрокидывающее устройство Кузов, надрамник, держатель запасного колеса, электрооборудование Техническое обслуживание Техника безопасности Возможные неисправности и способы их устранения

Представлений матеріал описує роботу єврейських друкарень в Україні у XIX ст. Зокрема розглядається зменшення їх кількості, відмова друкувати тексти, що порушують канони іудаїзму. В той же час збільшилася цензура над єврейськими книгами, їх переслідування. Розповідається про заборону ввезення єврейських книг з-за кордону, поширення тільки матеріалів російського виробництва, надрукованих під чітким наглядом т. зв. Сендарину — вищого органу, що складався з євреїв.

Т. 1. - 564 с.

Київська область. - 2008. - 1376 с.

«Главной целью опыта, поставленного им на себе, было показать, что бессмысленный страх перед чумой, приводивший к параличу всей экономической жизни, не обоснован, так как не каждый заболевал, даже когда свирепствовала тяжелая эпидемия. Клот продолжил опыт, начатый Бюларом, надев ту же самую рубашку [больного чумой], которую последний носил в течение двух дней. Но пошел еще дальше. Клот взял некоторое количество бактериальной флоры с рубашки, испачканной засохшей кровью и гноем, и сделал прививки в левое предплечье, правую сторону паха, всего в шесть мест. Небольшие ранки были перевязаны повязкой, смоченной в крови больного чумой. Но и этого ему показалось недостаточно. Он надрезал себе кожу, нанес на это место некоторое количество гноя из карбункула больного чумой и наложил на рану повязку с кровью больного. Далее он облачился в одежду заболевшего чумой, а когда тот умер, лег в его неубранную постель. Короче говоря, он сделал все, чтобы заразить себя, но это ему не удалось».

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Значимость нефтегазового комплекса для экономики России очевидна. Эта отрасль является главным источником налоговых (около 40% доходов федерального бюджета и порядка 20% консолидированного бюджета) и валютных (порядка 40%) поступлений государства. На долю нефтегазового комплекса приходится 12% промышленного производства России и 3% занятых в нем. Поэтому не будет преувеличением сказать, что вопросы правового регулирования отношений, возникающих в сфере использования таких ресурсов недр как нефть и газ, относятся к числу важнейших. Ключевым элементом указанных отношений являются отношения собственности на недра. Причем основополагающее значение имеет как вопрос принадлежности недр и их ресурсов, так и вопрос форм осуществления власти государства собственника недр. Содержание последних во многом определяет эффективность процесса недропользования. Для студентов, аспирантов, преподавателей, научных работников.

Фундаментальний твір Д. І. Дорошенка (1882-1951), написаний на початку 20-х і вперше надрукований у 1923 р. в Празі, являє собою узагальнююче дослідження з української історіографії. Охоплює час від XI до XX століття. Публікується репринтним способом за першодруком. "Огляд української історіографії" відкриває серію публікацій "Державна школа: Історія. Політологія. Право”. Для істориків, філософів, усіх, хто цікавиться розвитком вітчизняної історичної думки.

В учебном пособии рассматриваются особенности правового регулирования рационального и безопасного использования отдельных видов природных ресурсов: недр, вод, лесных ресурсов, ресурсов животного мира, континентального шельфа и исключительной экономической зоны Российской Федерации на основе действующего природоресурсного законодательства России. Для студентов, аспирантов, преподавателей юридических вузов и факультетов, а также специалистов, занимающихся правовыми проблемами ресурсопользования. Может заинтересовать практических работников по вопросам охраны природных ресурсов, возникающим в процессе их использования.

Ч. 1. - 187 с.

Наш текст подано за цим виданням. В нашому е-перевиданні пороблено наступні зміни: 1. Підрядкові примітки авторки та редакції [вставлено прямо в текст в квадратних дужках]. 2. Виділено цитати. 3. Переважну частину тексту книги складають листи Лесі Українки. Частину цих листів авторка наводить повністю, частину – у фрагментах, ще деякі листи просто згадує, не цитуючи. Деякі листи Лесі Українки, надруковані в радянських виданнях, були включені в текст книги як додатки під час підготовки її до друку. Оскільки ми подаємо повні тексти усіх листів Лесі Українки у вигляді окремого розділу сайту, ці тексти виключено з книги О.Косач-Кривинюк і замість них проставлено гіперпосилання на відповідні документи з розділу «Листи Лесі Українки». 4. Фотографії, опубліковані в книзі, перенесено в розділ «Галерея».

Алессандро Гваньїні (Гваніус, Гванінус) (1538 — †1614) — італієць з Верони, який служив у Великому князівстві Литовському, у Вітебську, і залишив кілька праць, які стосуються історії східних слов'ян. Найвідоміший своєю працєю «Хроніка Сарматії Європейської», що була надрукована в Кракові в 1578 році. В ній описується історія Польщі, Литви, Русі, Московії, Мазовії, Прусії, Померанії та ін. Пропоноване дослідження греко-католицького священника о. Ореста Купранця стосується аналізу назв "Русь", "Україна", "Волинь" у світлі текстів Гваньїні. Праця цінна в першу чергу для збереження видавничої спадщини української еміграції.

Т. 1 : А-К. - 2004. - 620 с.