Доведено онтичний та онтологічний пріоритет людського буття перед усім іншим сущим, на конкретному кіноматеріалі засвідчено примат екзистенції перед есенцією. Описано основоположні екзистенціали людського існування - тривогу, нудьгу, страх, смерть. В процесі аналізу окремих фільмів з'ясовано, що успішний розвиток інтелекту у людини не супроводжується таким самим прогресом у моральній царині. Проблема співвідношення розуму та віри, поставлена в епіцентр мистецької рефлексії, дозволила встановити внутрішні суперечності всередині екзистенціалізму. Простежено тлумачення проблеми людського співіснування й екзистенціальної комунікації у філософії, з'ясовано чинники переформування суспільством буття індивіда. Наголошено на зв'язку свободи з відповідальністю та екзистенційним вибором у філософії та кіномистецтві. Обгрунтовано логіку звернення екзистенціалізму до проблеми історичного процесу та встановлено, що у перемозі демократичних інституцій екзистенціоналістська філософія вбачає загрозу нівелювання особистості.

  Скачати повний текст

Системно досліджено імпресіонізм в українській літературі як повноцінну стильову течію, що виникла в кінці XIX ст. та розвивалась на початку XX ст. Уперше обгрунтовано показано якісну відмінність між літературним імпресіонізмом і живописом, доведено існування в українській літературі на межі даних століть психологічного імпресіонізму. Запропоновано нове поняття "актуальний хронотоп", який є головною категорією історичної поетики, що характеризує естетичний феномен імпресіонізму в мистецтві. Висвітлено розвиток та особливості категорії історичної поетики - кута зору автора, що є обов'язковою ознакою української імпресіоністської прози. Уперше послідовно досліджено особливості зображально-виражальних засобів імпресіонізму: предметність зображення, "психологічність" вираження, адже предмети та зовнішні явища світу в імпресіонізмі найчастіше символізують явища внутрішнього світу. Показано взаємозв'язок між змінами форм художнього письма та проблематикою - увага до внутрішнього як самоцінного, індивідуальності й неповторності людини, її духовного всесвіту. Показано, що для розуміння українського психологічного імпресіонізму, який становить специфіку національної літератури, визначальними є "філософія переживання" В.Дільтея, теорія М.Бахтіна про "вирішальні питання буття" та теорія В.Франкла про "трагедію внутрішнього життя".

  Скачати повний текст

Доведено тезу про те, що як філософсько-світоглядні засади дослідження релігійної освіти має виступати філософія освіти. Розкрито інституційні засади релігійної освіти як специфічного різновиду освіти, який спирається не лише на авторитет науки, але й церкви, хоча за змістом переважна більшість інституційних засад релігійної освіти збігається з відповідними засадами інших різновидів освіти - державно-політичні, економічні, моральні, правові тощо. Визначено перспективи інституційного забезпечення релігійної освіти за сучасних умов модернізації освіти в Україні, як залежні передусім від потенціалу розвитку наявних духовних ВНЗ (більшість яких функціонує в структурі православної церкви), а також від розвитку релігійної освіти в межах світських ВНЗ. Зазначено, що релігійна освіта має тенденцію стати обов'язковою складовою в усіх ВНЗ системи вищої освіти України.

  Скачати повний текст

Штефюк В. Д. Інтеркультурність акторського тренінгу в сучасному театральному мистецтві. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури». – Київський національний університет культури і мистецтв, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2022.Дисертацію присвячено дослідженню інтеркультурності акторського тренінгу в сучасному театральному мистецтві як інтеркультурного синтезу театральних тілесних і ментальних практик. У роботі виявлено специфіку інтерпретації традиційних східних практик в європейських акторських тренінгах, розкрито вплив західного театру на розвиток східного акторського тренінгу, охарактеризовано сучасні інтеркультурні методи підготовки актора, розглянуто інтеркультурний полілог акторського тренінгу у світовому театрі кінця ХХ – перших десятиліть ХХІ століть, визначено перспективи впровадження сучасних методик акторського тренінгу у вищих мистецьких навчальних закладах освіти в Україні. У дисертації вперше в українському мистецтвознавстві досліджено інтеркультурні джерела і шляхи збагачення акторського тренінгу у взаємозв’язку акторського мистецтва і наук про людину, тілесних і духовних практик, нові методи, моделі та програми підготовки сучасного актора, виявлено їх відмінності від традиційних моделей західної та української театральної школи.Ключові слова: інтеркультурність, акторський тренінг, театральне мистецтво, глобалізація, актор, режисер, театр, західна філософія, східний театр, психофізика, тілесні та ментальні практики.^UShtefyuk V.D. Interculturality of acting training in modern theatrical art. – Qualification scientific work on the rights of a manuscript.The methodology of the dissertation study of the interculturality of actor training is based on the application of interdisciplinary, art history, cultural and intercultural approaches, conceptual, cognitive and systemic types of analysis. The thesis formulates the basic concepts of the research topic. Thanks to the processing of theoretical and historical sources, the definition of acting training was formulated as a set of exercises aimed at forming the skills and abilities of the elements of acting, as a process of acquiring and recombining skills that takes place in an intercultural environment.Based on the theories of leading philosophers and psychologists, the concept of intercultural actor training as a specific method of training an actor through an organic combination of traditional national techniques of actor education, various Eastern physical and spiritual practices has been updated and supplemented.Based on the analysis of modern intercultural methods of actor training, the conclusion was formulated that actor training is by its nature an intercultural phenomenon, as it covers a significant number of elements from various fields of human activity, different cultures, and all modern intercultural actor trainings include the human body and human voice in the system of cultural encoded means of expression.It was revealed that the problem of interculturalization in theater art in general and the actor's training process in particular is being actualized in Ukraine. The prospects of interculturalization of modern acting trainings in Ukrainian theater culture are outlined.It is emphasized the need to introduce intercultural acting training into the educational process of actor training by updating training programs for private theater studios, as well as widely use the Internet (viewing acting trainings and techniques that are held online in social networks, their videos), learn the experience disseminated with the help of master classes demonstrated by leading trainers and directors during theater festivals or conferences, etc. In addition, it is advisable to popularize intercultural trainings and acting techniques of traditional theaters of the world in higher art educational institutions as special courses ("Modern intercultural acting training", "Traditional Chinese theater actor training techniques", etc.), to develop original author's intercultural acting trainings, resorting to the correct combination techniques of traditional national theaters, physical and spiritual practices with the traditions of the national theater school.Key words: interculturality, acting training, theatrical art, globalization, actor, director, theater, western philosophy, eastern theater, psychophysics, physical and mental practices.

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З'ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією. Ключові слова: філософія культури, інтонація, артикуляція, детонація, філософський текст, філософія мови, деконструкція, філософська антропологія, фоноцентризм.^UThe relevance of the dissertation research topic is due to the linguistic and speech turns in philosophy (according to M. Popovych), which caused separation of a special area for study of philosophical language and the study of intonation resources of philosophical texts on the borders of epochs became especially relevant.The research has identified the essential features of a philosophical text and the peculiarities of cooperation of intonation, articulation, detonation in it as the “agents” of the triple essence of man (antropos, merops, brotos according to Heraclitus). The dissertation presents a comparative study of the role of intonation in the philosophical text of the “auditory” (“Essays on the Origin of Languages...” by J. J. Rousseau) and the “visual” (“Of Grammatology” by J. Derrida) cultures.The study is based on the conceptual and methodological foundations of postmodern philosophy and on the next ideas: D. Bolinger's idea about intonation as universalia; B. Asafiev's idea about “intonation epochs”, “intonation crisis” between epochs and regular revision and updating of “intonation dictionary”; М. Bachtin's idea about human communities' “intonation funds”; J.-J. Rousseau's idea about the trend of “articulation increasing” in philosophy, music and culture; Heraclitus's idea about the triple essence of human; T. Adorno's ideas about the philosophy of punctuation, and etc. The study is interdisciplinary because it involves data from general linguistics, musicology, neurophysiology and cosmology in addition to philosophy.The dissertation tasks are solved with the help of the following research methods: comparative analysis and critical reflection of research of the philosophical text, philosophical language, intonation of writing; structural analysis of the text and its deconstruction; hermeneutic, linguistic, semantic and etymological analysis; tonal diagnostics of the text and frequency analysis of words.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that the presented work substantiates the key role of intonation in philosophical texts of both “auditory” and “visual” cultures with a tendency to increase articulation and complicate the expression and perception of intonation. The comprehension of each intonation is based on the degree of recognition of its detonation plume.The intonation-articulation conflict in Derrida's grammatological theory of writing and the epistemological contribution of this conflict to the understanding of the philosophical text are thoroughly studied. The study has revealed “the third force” identified as detonation (managed and unmanaged kinds of it).A new philosophical concept of “detonation” is proposed to express both centrifugal intentions of deconstruction in shifting accents, overcoming binary oppositions, or revising cultural conventions and its program tuning on “explosions”. In the mechanistic paradigm of the XVIII century J.-J. Rousseau interprets the intonation crisis of a philosophical text as an “energetic” one, looking for ways to solve it in an extensive way (punctuation), which allows us to understand intonation as some energy stored in the “sarcophagus” of a text. Instead, in the textological paradigm of postmodern culture, centrifugal tendencies intensified, which made it possible to comprehend the inseparable cooperation of intonation with articulation and detonation in a text as a “centrifuge”.The preconditions for the emergence of philosophy in the Greek culture and the special cultural mission of philosophers in it are specified; as well as the correlation of the concepts “philosophical text” is defined, “intonation”, “articulation”, “langage-langue-parole” with the concept of “writing”. The structure of “Essay on the Origin of Languages...” and “Of Grammatology” is detailed, and the tonalities of both texts are specified.Intonation has been found as constitutive for the philosophy and ethos of a cultural person. The text “Essays on the Origin of Languages...” during Derrida's reading confirms Rousseau's hopes for a conservative function of writing, while the text “Of Grammatology” confirms Rousseau's prediction about the tendency of increasing articulation.The theoretical and practical significance of the obtained results of the research lies in the possibility of their application for further study of the problem of intonation in the philosophical text. The most promising reading strategy of philosophical text, as we consider, is the triple strategy: intonating, detonating and articulating in order to provide not only the author's, and cultural resources of the text, but also the reader's investment. Key words: philosophy of culture, intonation, articulation, detonation, philosophical text, philosophy of language, deconstruction, philosophical anthropology, phonocentrism.

В дисертації досліджуються умови формування італійської еміграції в Україні та напрямки її діяльності у 80-х роках ХVIII - першій третині ХIХ ст. Розглянуто питання розбудови італійських етнічних громад у зв'язку з міграційними процесами у Південній Європі та демографічною політикою, здійснюваною Російською імперією в Україні. Висвітлюється роль іммігрантів-моряків та негоціантів у налагодженні міжнародних торговельно-економічних зв'язків чорноморсько-середземноморського регіону та участь італійської інтелігенції (архітекторів, вчителів, артистів, музикантів тощо) в європеїзації українських міст, поширенні надбань культури та мистецтва Заходу. Показано, що формування та діяльність італійської еміграції відбувалися в тісному зв'язку з громадсько-політичним та культурним життям на Апеннінах.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблему еволюції італійської опери XX ст. у взаємозв'язку з історичним розвитком всієї національної музичної культури даного періоду. Визначено основні тенденції розвитку та висвітлено її роль у загально-європейському контексті. Охарактеризовано стильові трансформації італійської опери на підставі виявлення її національних особливостей для різних стильових напрямків. Для кожного з них запропоновано визначальні художньо-естетичні принципи, а також комплекс драматургічних, формотвірних і музично-виразових засобів, показано відмінність їх втілення у творчості окремих композиторів. Установлено дві провідні тенденції розвитку італійської опери XX ст., а саме: поступову втрату нею позицій пріоритетного жанру та поступове зменшення її впливу на розвиток оперного жанру в Європі.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено базоваму поняттю європейського лексикону, фундаментально важливому для людини духовної реалізації, необхідною складовою якої є аскетика. Метою дисертаційного дослідження є виявлення методологічних аспектів аскетики в контексті переходу від релігійно-богословського до філософсько-антропологічного тлумачення.Дисертаційне дослідження пропонує нову оптику розгляду аскетики в сучасному гуманітарному знанні. Розроблено новий підхід до аскетики в світлі постсекулярного діалогу між світським і релігійним. Представлений комплексний аналіз існуючих підходів до вивчення аскетики, методологічні розробки, діючі в гуманітарному і загальнонауковому просторі, їх термінологічний, понятійний і концептуальний потенціал. Шляхом порівняння богословського і філософського аскетичного дискурсу виявляються точки їх розбіжності, що задають проблемні імпульси сучасних методологічних досліджень. На підставі побудованої проблемної перспективи проводиться пошук примирення методологічних інструментів.Аскетика – це практика, точніше, рефлексивна практика. У контексті цієї практики людський суб'єкт розташовується в полі рефлексивної активності, здійснює свідому, цілеспрямовану трансформацію себе, прагне до конституювання своєї ідентичності. Виділено широту і універсальність аскетики. На підставі того, що аскетика існує повсюдно, і немає випадків спостережень аскетики за межами людських істот; можна зробити висновок, що аскетика – риса, притаманна людському суспільству. аскетика – «зв'язна ознака» людського суспільства. Аскетику можна вважати культурною універсалією і невід'ємною рисою людини.На рівні спільності аскетичних практик можна говорити про методологічність їхнього характеру. Всі вони спрямовані на досягнення іншого, ніж початковий, стану. Він розуміється як більш досконалий.Методологічні та онтологічні аспекти аскетики збігаються. Хоча аскетика відноситься до сфери методології, в даному випадку метод передбачає зміну сутності. Метод виводить нас на онтологію. Засоби досягнення мети в процесі аскетичного досвіду можуть задати новий рівень реальності для практикуючого суб'єкта. Аскетизм в будь-якому втіленні є сам по собі методом, тому що він припускає спрямованість, рух до чогось і, отже, пов'язаний з метою.Системний розгляд аскетики дозволив по-новому представити антропологію і її значення для дискурсу аскези. Тільки в рамках докладно розробленої антропології може ефективно осмислюватися проблема аскетики. На цьому когнітивному полі сходяться богослов'я та філософія. Спостереження за людиною у межах аскетичних практик («практична антропологія») стали основою для зміни сенсу антропології: із вчення про фізичну природу і конституцію людини, його незмінність вона трансформується у вчення про зміну людини, що спирається на тезу про невизначеність її природи, про важливість динаміки, руху, шляху для буття людини («буття в проекті»), здійснення себе, становлення собою. Дослідження трансформацій терміну у філософській традиції дозволяє констатувати єдність смислів при розбіжності термінології.У сучасній філософії ХХ-ХХІ ст. відбувається своєрідна реабілітація аскетики (М.Вебер, Ф.Юнгер, М.Фуко). Аскетизм розглядається як головний двигун процесу раціоналізації як нового відношення до світу і формування сучасних структур свідомості. Релігійні традиції інтерпретуються як способи породження значень, які впливають на способи здійснення соціальної дії. Релігії виявляються як системи духовних вправ, антропотехнік, інтерпретувати і «перекладати» які пропонується не релігієзнавству або етиці, а антропології («теорія присутності, що вправляється» П.Слотердайка). Ключові слова: антропологія, аскетика, дискурс аскези, структура аскетичного діяння, конструювання суб'єктності, православний персоналізм, практики турботи про себе, рефлексія.^UThe thesis is devoted to the basic concept of the European lexicon, which is fundamentally important for a person of spiritual realization, of which asceticism is a necessary component. The purpose of the dissertation research is the explication of the philosophical meanings of asceticism from its various definitions. Our goal was to consider the philosophical or methodological aspect of asceticism. We saw that asceticism exists as meaningful self-restraint and, accordingly, sets a new level of reality and, therefore, goal-setting as the possibility of achieving it. The breadth and universality of asceticism are highlighted. Asceticism can be considered a cultural universal and an integral feature of human society. And accordingly, it can be assumed that it is rooted in the nature of man as a social being. We can talk about methodological of ascetic practices at the level of ascetical community All of them are aimed at achieving a state other than the initial one. It is understood as more perfect. Methodological and ontological aspects of asceticism coincide. Although asceticism belongs to the field of methodology, in this case, the method involves a change in essence. The method takes us to ontology. Asceticism is not just an exercise or practice, it allows someone to become an author-builder of your personality and move on to the ontological foundations of own existence. The inclusion of asceticism in synergetic concepts would enable to see it as a method of scientific search for a new subjectivity. In the context of humanitarian synergetics, asceticism is part of the process of individual self-organization. In our opinion, asceticism is intended to demonstrate synergetic models on it. Synergetics just undertakes to describe this state of transition and transformation of a person in ascetic practices. Synergetics gives a person the opportunity to destroy all subjectivity that is familiar to him and again appear before the world as an open problem and opportunity to be. The features of the conceptualization of asceticism in classical and nonclassical thinking are highlighted. The structure of ascetic doing is described, which is broader than just practice, since it implies a systematic approach and a complex of all practices. The systematic consideration of asceticism made it possible to present anthropology in a new way and its significance for ascetic discourse. New meanings of anthropology were discovered under the influence of non-classical approaches, when the construction of statements, the formation of activities, ways of establishing objects and their relations become the subject of philosophy. Only within the framework of a detailed anthropology can the problem of asceticism be effectively comprehended. Science, theology, and philosophy converge on this cognitive field. The specificity of philosophical and religious dialogue in the analysis of asceticism is revealed on the material of European philosophical reflection of asceticism, presented by the author deeply interwoven into the history of Christian thought. Philosophy and theology of austerity are considered as parts of one whole, consistent with current trends in European thinking. In line with the philosophical and theological dialogue, the author's concept of “Eucharistic Man” was developed, which in turn provides substantial content for “Eucharistic Theology” and includes key anthropological principles. The author is looking for an opportunity to describe the Orthodox world view in a rational language, avoiding evaluative terms. Hence the attention to the categorical apparatus of Orthodox asceticism, the concept of “inner man”, the tendencies of Orthodox modernism. The current state of research on the concept of asceticism in philosophy is characterized by predominant attention to experience and the role of ascetic practices. Reflection of ascetic experience in the philosophy of the second half of the XX - beginning of the XXI century allowed to see asceticism surrounded by “spiritual practices”, “anthropotechnics” (technology of power in relation to a person) “practicing oneself” (taking care of oneself). Asceticism is considered as the main engine of the process of rationalizing attitudes towards the world and the formation of modern structures of consciousness. Asceticism is therefore an important component of many cultural traditions, which is one of the fundamental principles of culture, and is its universal prerequisite. The world of asceticism is the world of human activity, purposeful activity, the exercise of freedom. As a universal cultural practice, asceticism relies on a person's understanding not as a given, but, rather, as a task, fulfills the supertask “to come true”. Keywords: asceticism, ascetic discourse, structure of ascetic doing, anthropology, self-care practices, reflection, constructing subjectivity, Orthodox personalism.

Розроблено соціально-філософську концепцію біографії як соціокультурного феномену, що характеризує індивідуально-особистісний вимір соціального буття та культури. Обгрунтовано теоретико-методологічну базу його дослідження у соціальній філософії та міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання. Проаналізовано теоретичні засади, пізнавальні можливості та межі біографічного підходу у соціальній філософії та соціогуманітарному знанні в цілому. Запропоновано модель і стратегію соціально-філософського аналізу біографії, що передбачає вихід на рівень соціальної онтології. Біографію у різноманітності своїх форм і типів проаналізовано як культурну інваріанту й універсалію соціокультурного буття, як сутнісний вираз вихідної саморефлексивності, герменевтичноті та наративності життя, механізм репрезентації індивідуально-особистісного начала культури в його конкретній історичності й унікальності. Сформульовано визначення феномену біографії як результату "персоналізації" надіндивідуальних соціокультурних норм, цінностей, зразків та як засобу універсалізації персонально-унікальних смислів. Проаналізовано проблематику "нового біографізму" як відображення антропологічного повороту у сучасній філософії та гуманітаристиці. Доведено, що "новий біографізм/автобіографізм" часто є неартикульованим, латентним елементом багатьох сучасних філософских концепцій, в яких відкрито продемонстровано відторгнення від "біографічного методу" у його класичних зразках і позитивістських модифікаціях. Розроблено методологічну базу науково-теоретичного представлення феномену біографії у синтетичній єдності соціальної онтології, соціальної феноменології та методології гуманітарного знання. Біографічний/автобіографічний аспект досліджено як одну з найважливіших складових такої синтезувальної архітектоніки. Показано, що біографічна спрямованість є способом утримання проблемно-тематичної єдності Humanities, теоретико-концептуальним гарантом якої здатна виступати соціальна філософія.

  Скачати повний текст

Визначено особливості репрезентації співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічної форми дискурсу у творчості М.Фуко. Зазначено, що філософія М.Фуко втілює у собі характерні риси постструктуралістського мислення, репрезентує співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічну форму дискурсу, яка визначає процес соціалізації людини. Здійснено аналіз першоджерел і критичних робіт, присвячених творчості М.Фуко та показано необхідність дослідження феноменів норми й аномалії через їх відношення до системи мови як засобу реалізації владних відносин, детермінованих межами конкретних явищ сексуальності та божевілля у контексті структуралістської концепції М.Фуко.

  Скачати повний текст

Визначено місце, роль і значення філософії патристики у розвитку української духовно-академічної філософії XIX ст. Розкрито сутність понять "патристична традиція" та "українська духовно-академічна філософія". Встановлено що творчість філософів-академістів пов'язує з філософією Отців Церкви ідейна спільність, а зверненість до патристичної спадщини обумовлює історико-соціальний контекст. Виявлено, що філософи-академісти розглядали такі питання, як шлях Богопізнання, проблеми особистості та свободи волі, апелюючи до творчості ранньохристиянських авторитетів. З'ясовано, що особливістю прочитання патристичної спадщини філософами-академістами є глибоке зацікавлення апологетичним періодом, в якому вони знаходили аргументи на захист православної віри від нападів сучасних їм філософських учень атеїстичного спрямування.

  Скачати повний текст

Одним з понять, пов'язаних з вербальним текстом, який має свої специфічні якості, є «наратив», що розуміється як сукупність пов'язаних між собою подій або вражень (як реальних, так і уявних, у тому рахунку художніх), що складають художній текст оповідного характеру. Наративом вважається також процес презентації художнього тексту наративного характеру – як літературного, так і іншої мистецької природи. Вивчення наративного як особливої властивості (або комплексу властивостей) вокального музичного твору з наративним текстом, його потенціалу, виконавської специфіки та особливостей сприйняття слухачем, буде актуально як в теоретичному, так і в практичному напрямах. Необхідність залучення до наукового обігу виконавського музикознавства теорії наративу обумовлена прямими проявами культурно-детермінованих психологічних установок в області як композиторської творчості, так і музичного виконавства. Отже, затребуваність теми дисертації обумовлена: теоретичною і практичною необхідністю специфізації наративної теорії на ґрунті вокально-виконавської інтерпретації; наявністю у композиторській та виконавській практиці різних з точки зору прояву наративу музичних жанрів, а також пов'язаних з ними актуальних питань виконавського втілення та інтерпретації в умовах сьогоднішньої культурної ситуації, яка позначена надзвичайним різноманіттям музичних стилів та жанрів, проблемами актуалізації академічного музичного мистецтва для сучасної публіки, питаннями розвитку музичної науки, зокрема, у взаємодії з іншими сферами гуманітарних знань; відсутністю в науковому дискурсі з питань вокального мистецтва системної розробки аспектів заявленої теми. У процесі розгортання логіки дослідження були задіяні наукові джерела з таких напрямків музичної науки і гуманітаристики: теорії і практики вокального мистецтва в історичному і методологічному аспектах; теорії музичної інтерпретації в аспектах музичного мислення, жанру, стилю і форми в музиці, виконавської процесу, зокрема, в ретрансляції на вокально-виконавську творчість; історико-культурологічних та музикознавчих теорій, пов'язаних з композиторською творчістю в області вокальної; мовознавчої, філософської, психологічної, зокрема, наративної проблематики. У дослідженні представлена наративна теорія як частина музикознавчого апарату. У дисертації вперше визначено наратив як концепт гуманітарних наук (мовознавство, психологія, філософія) в аспекті певних передумов його залучення до науки про музику; введено до наукового обігу музикознавства ряд наукових джерел з наратології, які збагачують уявлення про основні тенденції та проблематику гуманітаристики; виявлено специфіку вокально-виконавського мистецтва як сфери задіяння теорії наративу; охарактеризовані наративні жанри камерно-вокальної та вокально-сценічної музики; висвітлені интерпретаційно результативні закономірності музично-виконавського процесу крізь призму наративу як жанрової ідентифікації; запропонована когнітивна модель наративно-виконавського аналізу інтерпретаційної діяльності вокаліста, створена на основі авторської класифікації проявів наративу; диференційовані і термінологічно визначені шляхом екстраполяції основних термінів і понять наративної теорії на музикознавчий понятійний апарат фактори наративно-виконавської драматургії, які у своїй взаємодії, спрямованій виконавцем, обумовлюють певний художній результат; розглянута наративна складова у виконавських трактуваннях окремих творів наративних жанрів, а саме балади та опери; визначено пріоритетні напрямки подальшого дослідження специфіки наративу у музичному мистецтві (семантичний, функціонально-структурний, жанровий, виконавський). Підсумовуючи основні характеристики наративності, ми визначаємо, що в галузі музики наративність слід розуміти як особливу якість музичного твору, зокрема, вокального, що спирається на оповідальність (як вербальну, так і досягнуту засобами музичної виразності).^UOne of the concepts associated with a verbal text, which has its own specific qualities, is the "narrative", which is understood as a set of related events or impressions (both real and imaginary, including artistic ones), which make up artistic text of a narrative nature. The narrative is also considered as the process of presentation of an artistic text of a narrative nature – both literary and of another artistic nature. The study of the narrative as a special property (or set of properties) of a vocal musical composition with a narrative text, its potential, performing specifics and peculiarities of the listener's perception, will be relevant in both theoretical and practical areas.The need to involve the narrative theory in the scientific circulation of performing musicology is stipulated by the direct manifestations of culturally determined psychological attitudes in the field of both compositional creativity and musical performance. Thus, the demand for the topic of the dissertation is stipulated by: the theoretical and practical necessity of specification of the narrative theory on the basis of vocal-performing interpretation; the presence in the compositional and performing practice of different musical genres in terms of narrative manifestation, as well as the related relevant issues of performing embodiment and interpretation in today's cultural situation, which is marked by an extraordinary variety of musical styles and genres, problems of academic music art actualization for the modern public, issues of the development of music science, in particular, in interaction with other spheres of humanitarian knowledge; the lack of systematic development of aspects of the stated topic in the scientific discourse on the issues of vocal art. In the process of unfolding the logic of the study, scientific sources from the following areas of music science and the humanities have been involved: the theory and practice of vocal art in historical and methodological aspects; theories of musical interpretation in aspects of musical thinking, genre, style and form in music, performance process, in particular, in retransmission to vocal-performance creativity; historical-cultural and musicological theories related to composer's creative work in the field of vocal, linguistic, philosophical, psychological, in particular, narrative issues. The study presents the narrative theory as part of the musicological apparatus. For the first time the dissertation defines the narrative as a concept of the humanities (linguistics, psychology, and philosophy) in terms of certain prerequisites for its involvement in the science of music; a number of scientific sources on narratology, which enrich the idea of the main tendencies and problems of the humanities, have been introduced into the scientific circulation of musicology; the specifics of vocal-performing art as a sphere of using the narrative theory have been revealed; the narrative genres of chamber-vocal and vocal-stage music are characterized; the interpretatively effective regularities of the musical-performing process have been highlighted through the prism of the narrative as a genre identification; the cognitive model of the narrative-performing analysis of the vocalist's interpretative activity, created on the basis of the author's classification of the narrative manifestations, is proposed; we have differentiated and terminologically determined by extrapolating the basic terms and concepts of the narrative theory to the musicological conceptual apparatus of the factors of narrative-performing dramaturgy, which in their interaction, directed by the performer, determine a certain artistic result; the narrative component in the performing interpretations of individual compositions of narrative genres, namely the ballad and the opera, has been considered; we have also identified the priority directions for further study of the specifics of the narrative in the art of music (semantic, functional-structural, genre, and performing ones). Summarizing the main characteristics of the narrative, we determine that in the field of music the narrative should be understood as a special quality of a musical composition, in particular, the vocal one, based on the narrative nature (both verbal and the one achieved by means of musical expression).

Об'єктом дослідження є німецька герменевтика ХІХ–ХХ ст. і коло її проблем як системна цілісність, незважаючи на відмінність окремих концепцій. Метою дисертації є окреслення кола проблем філософської герменевтики відносно до розвитку німецької філософії ХІХ–ХХ ст. на тлі перетворення герменевтичного дискурсу в загальнофілософську парадигму сучасності. Методологічну основу дисертації становлять історико-критичний, системно-структурний, компаративний, герменевтичний і феноменологічний методи. Цілісності історико-філософської ретроспективи ідей філософської герменевтики сприяла єдність культурно-історичного та парадигмального підходів, які дають можливість усвідомити особливості розуміння ролі та завдань герменевтики у різні історичні періоди, в різних наукових і філософських парадигмах. Практичне значення дисертації насамперед полягає у тому, що проведене дослідження дало можливість відтворити відносно цілісну картину виникнення герменевтичної проблематики та її подальшої реалізації у контексті гуманітарних наук. Виявлено, що філософська герменевтика в тому вигляді, в якому вона сформувалась упродовж останніх двох століть, не є окремою філософсько-методологічною дисципліною або чиєюсь авторською концепцією. Навпаки, спостерігаємо формування з розрізнених герменевтик, які формувались у царині філософії, філології, історії, психології, специфічної герменевтичної філософії або герменевтичного руху у філософії (де філософська герменевтика є лише складовою частиною) – руху, який пронизує всі сфери гуманітарного знання і соціального та культурного життя. незважаючи на те, що у ХХ ст. були спроби виокремити етапи формування німецької філософської герменевтики (Г. Шпет, Ж. Гронден та ін.), у нашому дослідженні виявлені три основні стадії розвитку німецької філософської герменевтики, що відображають її змістовне наповнення. доведено, що філософська герменевтика у своїх найбільш базових принципах насамперед являє собою метафізичну теорію. показано, що в основу сучасної герменевтичної філософії перш за все покладено певний феноменологічний досвід, тобто саме феноменологія в доробках своїх засновників являє собою базову теоретичну складову герменевтики. розкрито роль А. Майнонга у формуванні сучасного герменевтичного дискурсу і герменевтичної філософії. з'ясовано, що найбільш критична до герменевтичної традиції аналітична філософія у працях та ідеях багатьох своїх представників. Сфера використання – навчальний процес^UThe research object is German hermeneutics of the XIX–XX centuries and the scope of its issues as a systemic integrity despite the differences of some concepts. The dissertation aims at outlining the scope of the issues of philosophical hermeneutics in relation to the development of German philosophy of the XIX–XX centuries in the context of the transformation of hermeneutic discourse into a general philosophical paradigm of modernity. The methodology of the dissertation includes the historical critical method, systematic structural analysis, comparative, hermeneutic and phenomenological methods. The integrity of the historical and philosophical retrospective study of the ideas of philosophical hermeneutics was supported by the unanimity of cultural-historical and paradigmatic approaches, which provide a clearer vision of the role and objectives of hermeneutics in different historical periods and within different scientific and philosophical paradigms. The practical significance of the dissertation is primarily that the study provided an opportunity to reproduce a relatively holistic picture of the emergence of hermeneutic issues and its further implementation in the context of the humanities. philosophical hermeneutics as it has formed over the past two centuries is not a separate philosophical and methodological discipline or just an author's concept. On the contrary, we observe the convergence of separate hermeneutic approaches arising in the domains of philosophy, philology, history, psychology, specific hermeneutic philosophy or hermeneutic movement in philosophy, which considered philosophical hermeneutics only as a constituent) to the movement permeating all spheres of humanitarian knowledge, social and cultural life. Despite the fact that in the twentieth century there have been made attempts to identify the stages in the formation of German philosophical hermeneutics (G. Shpet, J. Grondin, etc.), our study has revealed three main stages in the development of German philosophical hermeneutics that reflect its content.It has been proven philosophical hermeneutics in its basic principles is a metaphysical theory. The study is the first to have justified the certain phenomenological experience underlies modern hermeneutic philosophy, i.e. phenomenology in the oeuvre of its founders is viewed a basic theoretical component of hermeneutics. The dissertation has revealed the role of A. Meinong in the formation of modern hermeneutic discourse and hermeneutic philosophy. The research has found out that the most critical to the hermeneutic tradition, analytical philosophy, known as the most critical to the hermeneutic tradition, in the works and ideas of its representative. The sphere of application is education.

Висвітлено філософську систему Д.Юма крізь призму її гуманістичної складової, проаналізовано сучасну інтерпретацію основної філософської проблеми - феномену людської природи. Встановлено можливість альтернативного тлумачення філософії Д.Юма у якості органічно поєднаних гносеології та етики, що надає можливість нестереотипного сприйняття його філософії, яка традиційно зводилась до гносеології як єдиноцінного досягнення шотландського філософа. Виявлено, що філософія Д.Юма спрямована на розкриття сутності людини як цілого, про що свідчить взаємозв'язок теорії пізнання, етики, політичної філософії (скепсис до розуму обумовлює довіру до відчуттів; достовірність безпосереднього сприйняття детермінує методологічний скептицизм), тому філософську концепцію Д.Юма визначено як антрополого-гносеологічну. Визначено гуманістичні засади вчення про людську природу, що полягають у дослідженні Д.Юмом людини як істоти, що наділена симпатією (перевага у природі людини симпатії до інших над егоїзмом), справедливістю (гармонійне поєднання благ людини та суспільної корисності), свободою (відчуття свободи під час виявлення волі згідно приховано-внутрішній детермінації). Досліджено обмеженість запозичень окремих положень вчення Д.Юма у сучасному лібералізмі, неповну адекватність сучасного сприйняття проблем філософії Д.Юма у історико-філософських постмодерністських тлумаченнях.

  Скачати повний текст

Розкрито суть поняття "допитливість". Визначено місце допитливості у структурі особистості дитини віком 6 - 7 років. Виявлено ознаки, передумови та поетапність її розвитку. Розроблено й експериметально перевірено систему діагностики та дидактичну модель розвитку допитливості першокласників. Деталізовано дидактичні умови її функціонування. Доведено, що цей розвиток відбувається завдяки включенню до процесу навчання інтегрованих курсів "Вступ до шкільного життя" та "Дитяча філософія", а також поетапному впровадженню творчого проектування як засобу організації дослідно-творчої діяльності першокласників за умови забезпечення інтерактивного спілкування суб'єктів педагогічного процесу.

  Скачати повний текст

Дисертація є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Обґрунтовано концептуальні засади формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій. Визначено критерії та показники рівнів сформованості соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів, розроблено відповідний діагностичний інструментарій. Створено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено дидактичну систему формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Об'єкт дослідження – процес навчання студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів.Предмет дослідження – формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Мета дослідження – розробити, обґрунтувати й експериментально перевірити дидактичну систему формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій.Методи дослідження: теоретичні - аналіз і узагальнення сучасної літератури для розробки й упровадження в освітній процес авторської дидактичної системи формування соціальної компетентності; синтез, моделювання для систематизації та узагальнення інформації про об'єкт дослідження; емпіричні - анкетування, тестування, психолого-педагогічне спостереження для діагностики рівня сформованості соціальної компетентності; бесіди, опитування, педагогічне тестування, експертне оцінювання для з'ясування найбільш важливих показників сформованості соціальної компетентності в здобувачів освіти; педагогічний експеримент, що проводився з метою перевірки гіпотези; математичної статистики для опрацьовування експериментальних даних.Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: уперше обґрунтовано концептуальні засади формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів засобами ігрових технологій (концептуальні ідеї, наукові підходи й принципи, які стали підґрунтям для розробки й забезпечення результативності дидактичної системи). Створено на теоретичному рівні та перевірено шляхом проведення педагогічного експерименту дидактичну систему, що є поєднанням цільового (загальна мета та система супідрядних їй цілей), концептуального (основні положення системного, особистісного, особистісно-зорієнтованого, компетентнісного підходів, загальнодидактичних і специфічних принципів досліджуваного процесу), змістовно-технологічного (описує та формує компоненти соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей: мотиваційно-світоглядний, когнітивний, діяльнісно-операційний, особистісно-рефлексійний; визначає найефективніші ігрові технології; дидактико-методичне забезпечення та поетапне формування соціальної компетентності, що визначається програмою та змістом навчальних дисциплін, а також розкриває дидактичні умови її результативності), контрольно-оцінного (критерії, показники, рівні сформованості соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей та результат дослідження) блоків.Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні та впровадженні в освітній процес студентів гуманітарних спеціальностей класичних університетів: дидактико-методичного забезпечення процесу формування соціальної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей засобами ігрових технологій під час вивчення предметів психолого-педагогічного спрямування, презентованого у вигляді робочих програм навчальних дисциплін, дидактичних засобів навчання, методичних рекомендацій до спецкурсів (внесено зміни у варіативну частину навчального плану підготовки студентів гуманітарних спеціальностей із галузей знань 03 – гуманітарні науки: 035 – філологія; 032 – історія та археологія, 033 – філософія, 034 – культурологія; модифіковано навчально-методичні комплекси дисциплін: «Педагогіка», «Основи педагогіки», «Педагогіка та методика виховної роботи» й «Основи педагогіки та методики виховної роботи», «Культура педагогічного спілкування», «Педагогіка вищої школи», «Педагогіка і психологія вищої школи»; видано монографію з теми роботи; розроблено й упроваджено авторський спецкурс «Педагогічна інноватика»).^UThe dissertation is a theoretical and experimental research on the formation of social competencess of humanitarian students at classical universities by means of game technologies.The paper contains a conceptual bases for the formation of social competences of students by means of game technologies. It determines the criteria and indicators of the levels of social competence formation of students and develops appropriate diagnostic tools.Object of the research: the process of educating humanitarian students of classical universities.Scope of the research: the formation of their social competences through game technologies.Aim of the research: to develop, substantiate and experimentally test the didactic system of forming social competences of humanitarian students of classical universities by means of game technologies.Methods of the research: the theoretical - analysis and summarization of modern literature to develop and apply in the educational process the author's didactic system of formation of social competences; synthesis and modelling to summarise information about the object of study; the empirical - questionnaires, testing, psychological and pedagogical observation to diagnose the level of formation of social competences; interviews, surveys, pedagogical testing and expert assessment to determine the most important indicators of the formation of students' social competences. The pedagogical experiment was conducted to test the hypothesis, while the mathematical statistics methods were used to process the experimental data.Academic novelty of the gained results is that this is the first time when:the author grounded for the first time a conceptual bases for the formation of social competences of students by means of game technologies (incl. conceptual ideas, scientific approaches and principles which became the basis for development and maintenance of the efficiency of didactic system). The didactic system was created at the theoretical level and tested by means of a pedagogical experiment, which is a combination of the following sections:- the target (the purpose is the formation of students' social competences by means of game technologies and the system of subordinate goals), conceptual (basic provisions of the system, personality, personality and personality), general didactic and specific principles of the study process);- the content-technological (describes and forms the components of social competences of students of humanities: motivational-outlook, cognitive, activity-operational, personality-reflection; determines the most effective game technologies;- the control and evaluation (criteria, indicators, social competence level of students of humanities and the result of the research it) blocks.The paper also does the following:- develops a modified variant of combining the types of activities of humanitarian students of classical universities (the educational, self-educational, scientific-research, practical);- specifies the motivational, semantic, procedural, personality-evaluation criteria, indicators and diagnostic apparatus necessary for determining the levels of social competence of humanitarian students by means of game technologies.The practical significance of the obtained results is in the development and implementation in the educational process of humanitarian students of classical universities of the didactic and methodological support of the process of formation of their social competences by means of game technologies in the study of subjects of psychological and pedagogical direction, represented by work plans for courses taught, teaching aids, and methodological recommendations for special courses (changes were made to the variational part of the syllabus for the preparation of humanitarian students of the following specialties in specialization 03 (humanities): 035 - philology, 032 - history and archeology, 033 - philosophy, 034 - cultural studies). The author modified work plans of the following study disciplines: “Pedagogy”, “Basics of Pedagogy”, “Pedagogy and Methodology of Educational Work”, “Fundamentals of Pedagogy and Methods of Educational Work”, “Culture of Educational Communication”, “Pedagogy of Higher School”, “Pedagogy and Psychology of Higher School”. The author published the monograph and developed and implemented the special course “Pedagogical Innovation”.

Дисертація присвячена дискурсам події, що стверджують подію між вимогами вірності і загрозами зречень. В роботі обґрунтовано визначення події як розриву, що іменується, визначено специфіку після-подієвих ситуацій через концепцію конфлікту тлумачень вірності, досліджено поетику дискурсів події та їхню політичну дієвість.Проблема невизначеності онтологічного статусу події актуалізується щоразу після події як неможливість об'єктивно визначити, чи дійсно те, що відбулось, було саме подією. Революція, зустріч, трагедія становлять єдність лише із певного заангажованого ракурсу. Ця самореферентність події зумовлює зміщення фокусу дослідницької уваги з події на дискурси події. Український контекст протистояння дискурсів на тлі війни та світовий контекст дискусій щодо пандемії посилюють гостру актуальність дослідження дискурсів події.Метою дисертаційної роботи є осмислення дискурсів як таких, що стверджують подію між вимогами вірності і загрозами зречення. Об'єктом виступають дискурси події, предметом є дискурси події між вірністю і зреченням. В роботі визначено чотири завдання, які послідовно виконуються у чотирьох розділах:– провести порівняльний аналіз філософії події Мартіна Гайдеґґера, Жиля Дельоза, Алена Бадью;– дослідити дискурсивне поле ствердження події і обґрунтувати необхідність введення концепту «говір»;– дослідити поетику дискурсів події у протиріччі вірностей і зречень та концептуалізувати «перекладання» як тактики акратичних дискурсів; – визначити політичну дієвість дискурсів події: їхні хиби, спокуси і роль у маніфестації спільноти.Авторську теоретико-методологічну позицію сформовано на основі філософії події Бадью та її інтерпретації Славоєм Жижеком.Жижек, інтерпретуючи бадьюанську філософію події в категоріях Жака Лакана, визначає подію як травматичне зіткнення з Реальним, а її іменування – як мовне вписування цієї зустрічі. З опорою на цю інтерпретацію події запропоновано визначення події як розриву, що іменується. При цьому під розривом розуміється зіткнення з Реальним, а під іменуванням – символізація цього розриву. У дисертації визначено чотири типи події: зустріч, солідарність, натхнення, трагедія.В роботі висунуто гіпотезу і обґрунтовано думку про те, що дискурси події завжди знаходяться між вірністю і зреченням через неможливість абсолютної вірності. Дискурси, що дбають про вірність події, діють відповідно до двох тенденцій: або створення нового порядку, або постійне оновлення розриву. Ті акратичні дискурси, які чинять спротив нормалізації мови, в роботі визначені як говори, реалізації номадичної вірності говорів визначено як тактики перекладання. На основі аналізу поетики акратичних дискурсів події визначено наступні риси говорів – неповнота, недосконалість, переривчастість. При аналізі політичної дієвості дискурсів події розглянуто три фігури зла за Бадью – зрада, симулякр, катастрофа. Вони доповнені визначенням чотирьох фігур спокус, які пропонують чотири типи однозначних розрішень протиріч вірності: історизація, меморізація, ритуальне відтворення, трансляція. Цим спокусам протистоять тактики створення неіменованих спільнот.Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких твердженнях:– дістали подальшого розвитку ідеї Бадью та Жижека стосовно самореферентності події, їх доповнено визначенням події як розриву, що іменується,– уточнено бадьюанську класифікацію подій,– доведено недосяжність для дискурсів події абсолютної вірності без зречень,– сформульовано стратегії уможливлення вірності і тактики береження неможливої вірності,– проаналізовано політичну дієвість дискурсів події,– вперше введено до наукового обігу поняття «говір».Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі та для подальшої розробки цієї теми у теоретичному напрямку філософії події чи в практичному напрямку дискурс-аналізу.Ключові слова: Ален Бадью, вірність, дискурси події, зречення, іменування, мова, неіменоване, поетика говорів, перекладання, Реальне, репрезентація події, розрив, Славой Жижек, спільнота, філософія події.^UThe dissertation is devoted to the discourses of the event which affirm the event between the requirements of fidelity and the threats of renunciation. The paper substantiates the definition of the event as a split that is being named, determines the specifics of post-event situations through the concept of conflict of fidelity interpretations, explores the poetics of the discourses of the event and their political effectiveness.The problem of uncertainty of the ontological status of the event is actualized every time after the event takes place because of the impossibility to define objectively whether what happened was an event indeed. Revolution, meeting, tragedy seem to form a kind of unity only from a certain biased perspective. This self-referentiality of the event causes a shift of research focus from the event itself to the discourses of the event. The Ukrainian context of confronting discourses against the war background and the global context of the pandemic discussions amplify the acute relevance of the study of the discourses of the event.The dissertation aim is to understand the discourses as those affirming the event between the demands of fidelity and the threats of renunciation. The dissertation object is the discourses of the event, the dissertation subject is the discourses of the event between fidelity and renunciation. The work identifies four tasks being consistently performed in four dissertation chapters: – to conduct a comparative analysis of the philosophy of the event by Martin Heidegger, Gilles Deleuze, Alain Badiou;– to explore the discursive field of assertion of the event and justify the need to introduce the philosophical concept of «patois»;– to study the poetics of the discourses of the event in the contradiction of fidelity and renunciation and to conceptualize «translating» as a tactic of acratic discourses;– to determine the political effectiveness of the discourses of the event: their shortcomings, temptations and role in the manifestation of the community.The author's theoretical and methodological position is based on the philosophy of the event by Badiou and its interpretation by Slavoj Žižek.Žižek, interpreting Badiou's philosophy of the event in Jacques Lacan's categories, defines the event as a traumatic encounter with the Real, and its naming as a linguistic inscription of this meeting. Using this interpretation of the event, we propose to define the event as a split that is being named. In this case, the split is understood as a collision with the Real, and by naming – a symbolization of this split. The dissertation defines four kinds of events: an encounter, a solidarity, an inspiration, a tragedy.The paper hypothesizes and substantiates the idea that the discourses of the event are always between fidelity and renunciation due to the impossibility of absolute fidelity. Discourses that care for the fidelity to the event may operate according to two tendencies – either the creation of a new order or the constant renewal of the split. Those acratic discourses that oppose the normalization of language are defined in the paper as patois, realization of nomadic fidelity of patois is defined as continual translating tactics. Based on the analysis of the poetics of acratic discourses of the event, the following features of patois are identified – incompleteness, imperfection, discontinuity.In analysing the political effectiveness of the discourses of the event, three figures of evil according to Badiou were considered – betrayal, simulacrum, disaster. They are supplemented by the definition of four figures of allurement which offer four types of unambiguous solutions to the contradictions of fidelity: historization, memorization, ritual reproduction, broadcasting. These allurements are opposed by the tactics of constructing unnamed communities.The scientific novelty of the obtained results is specified in the following statements:– the ideas of Badiou and Žižek on the self-referentiality of the event were further developed being supplemented by the definition of the event as a split that is being named,– Badiou's classification of events is specified,– the unattainability of absolute fidelity without renunciation for the discourses of the event is proved,– strategies of enabling fidelity and tactics of preservation of impossible fidelity are formulated,– the political effectiveness of the discourses of the event is analysed.– for the first time the concept of «patois» was introduced into scientific circulation.The results of the research can be used in the educational process and for further development of this topic in the theoretical direction of the philosophy of events or in the practical direction of discourse analysis.Keywords: Alain Badiou, fidelity, discourses of the event, renunciation, naming, language, unnamed, poetics of patois, translating, Real, representation of the event, split, Slavoj Žižek, community, philosophy of the event.

Визначено основні характеристики еволюції поняття досвіду в західних філософських системах, становлення яких спричинено впливом перетворення філософської думки у німецькому ідеалізмі у XIX - XX ст. На підставі історико-філософського топологічного аналізу основних положень стосовно досвіду, наявних у межах західної філософії від Античності до XX ст., відтворено цілісну картину передісторії та історії філософського аналізу досвіду у Канта та Гегеля, що зумовили рамки подальшої еволюції змісту поняття досвіду, визначені напруженням поміж епістемологічним і герменевтичним підходами. Установлено, що еволюція поняття досвіду відбувалася як діалектичний процес визначення досвіду у термінах фактичності й історичності в основних течіях філософії Заходу XIX - XX ст. На підставі аналізу основних рис історії поняття досвіду в західній філософії XIX - XX ст. створено концепцію еволюції цього поняття, яка узагальнює специфіку підходів до аналізу досвіду щодо філософських теорій неокантіанства, прагматизму, аналітичної філософії мови, феноменології та герменевтики, а також особливості впливу цих підходів на формування завдань сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки.

  Скачати повний текст

Проаналізовано закономірності еволюції візантійського неоплатонізму. Відмінною рисою візантійського неоплатонізму є побудова філософської теології, ідею якої засновники візантійського неоплатонізму запозичили з системи Прокла. У межах першого кола еволюції візантійського неоплатонізму виникли три оригінальні філософські системи: антиметафізична філософія надбуття Діонісія (Філопона), філософія буття Максима Сповідника та метафізика візантійських есенціалістів VII - початку XVI ст. У 1530-ті рр. внаслідок теологічних дискусій виникла особлива форма візантійського неоплатонізму - паламізм, яка в межах власного інтенсивного розвитку пройшла три стадії еволюції, аналогічні до загального ходу еволюції класичного візантійського неоплатонізму: неоареопагітизм Палами, християнське прокліанство Каліста Ангелікуда, паламітська схоластика другої половини XIV і XV ст. Дослідження еволюції візантійського неоплатонізму дозволяє виявити конкретні форми, яких набував вплив філософії на християнську теологію на грецькому Сході в VI - XV ст.

  Скачати повний текст

Здійснено порівняльний соціально-філософський аналіз пізнавальної традиції в осмисленні співвідношення елементів природного та соціального аспектів життєдіяльності людського суспільства. Запропоновано метод порівняння східної та західної філософських інтерпретацій соціальної справедливості. У процесі зазначеного аналізу з'ясовано специфічні особливості східного та західноєвропейського розуміння соціальної справедливості, розглянуті як загальнолюдські. Встановлено, що вони виникають у кожній з вказаних філософій двома основними, інваріантними взаємодоповняльними формами осмислення взаємозв'язку природного і соціального у світі людини: суспільноцентричною (східна філософія) та індивідоцентричною (західна філософія). Значну увагу приділено співвідношенню суспільно- та індивідоцентричного розуміння соціальної справедливості, а також причинам і характеру їх конвергенції за умов теперішньої цивілізації. Детально розглянуто історичні етапи еволюції соціальної справедливості.

  Скачати повний текст