Дисертація присвячена дослідженню культурної пам'яті як чинника формування національної ідентичності, яка відображена в народно-пісенних практиках Полтавщини. У роботі здійснено огляд наукових праць, присвячених дослідженню культурної пам'яті та ідентичності. Здійснено теоретичне осмислення понять «культурна пам'ять», «регіональна ідентичність», «національна ідентичність», «народно-пісенна практика» і «регіоніка», з'ясовано особливості їх трактування у різних наукових дискурсах. Зазначено, що народно-пісенні практики відіграють культуротворчу роль у формуванні регіональної ідентичності, оскільки тісно пов'язані з історичним буттям етносу та особливостями його генези. Розглянуто історико-культурні передумови формування пісенної культури Полтавщини, зокрема фольклорні засади пісенної творчості та сучасне культурно-мистецьке середовище Полтавського краю. Визначено, що народно-пісенні практики існують із давніх часів, вони сформувалися на основі старовинних обрядових пісень і є відображенням світогляду людини, її ставлення до природи та навколишніх явищ. З'ясовано, що значний внесок у фольклорну складову музичної культури Полтавщини ХVIII–ХІХ століть зробили братства незрячих старців-музикантів, діяльність яких сприяла започаткуванню національної ідентичності. Подано коротку характеристику колективів Полтавщини та окремих виконавців, а також вихідців з полтавського краю, які пропагують народно-пісенну творчість в Україні та за її межами, тим самим підтримуючи українські діаспори. Окреслено способи репрезентації ідентичності народно-пісенними засобами. Обґрунтовано значущість народно-пісенних практик для формування національної ідентичності. З'ясовано внесок представників української діаспори, вихідців із Полтавщини, у розвиток української культури шляхом збереження, створення нових і пропагування народної пісні в межах кордонів інших держав. Виявлено, що чималу роль у формуванні української нації відіграв Т.Г. Шевченко, який заклав основи сучасної української мови, використовуючи елементи народних пісень, книжкову мову старих авторів та селянське просторіччя та зобразив українців незалежною нацією. Простежено гендерний дискурс в українських народних піснях, зокрема відображається роль жінки (її зовнішності, віку, рис характеру, соціального статусу) у формуванні культурної пам'яті та національної ідентичності. У дисертації вперше в культурології обґрунтовано роль культурної пам'яті крізь призму народно-пісенної творчості, як чинника формування національної ідентичності, яка полягає у реактуалізації культурно-історичного минулого нації. Звернення до першоджерел, зокрема народної пісні, уможливлює механізм збереження національної цілісності, трансформуючись через емоційну складову пісенного виконавства в культурну пам'ять, яка формує власне ідентичність. Культурна пам'ять у поєднанні з опредмеченим в ній історичним досвідом у результаті становитимуть основу національної ідентичності. Поглиблено понятійно-категоріальний інструментарій культурологічного дослідження, зокрема уточнено поняття «культурна пам'ять», «національна ідентичність», «регіональна ідентичність» і «регіоніка». Введено поняття «мовчазна пам'ять» і «глибинність культурної пам'яті». Мовчазну пам'ять трактуємо як інформаційно-символічні змісти, образи минулого, які законсервовані у часі, побутують лише на родинному рівні, зберігаючи свою цінність і сакральний зміст. Глибину культурної пам'яті розглядаємо через символізм музично-поетичного полотна, яку можна виміряти кількістю писемних першоджерел, зафіксованих носіїв, які підтверджують наші дослідницькі теорії. Виявлено формуючі чинники пісенної культури Полтавщини та їх вплив на національну ідентичність. Визначальним чинником інтенсивного розвитку культури досліджуваного регіону стали народно-пісенні практики. Наголошено на необхідності відродження витоків пісенної культури – як важливого фактору розвитку сучасної, освіченої особистості. Ключові слова: культурна пам'ять, регіональна культура, національна ідентичність, регіональна ідентичність, мовчазна пам'ять, народна пісня, українська фольклористика, регіоніка, народно-пісенні практики, Полтавщина, фольклор.^UThe dissertation is devoted to the research of cultural memory as a factor of formation of national identity, which is reflected in the folk song practices of Poltava region. The paper reviews scientific works devoted to the study of cultural memory and identity. The theoretical comprehension of the concepts of “cultural memory” and “regional identity”, “national identity”, “folk song practice” and “regionalism”; the features of their interpretation in scientific sources are clarified. Attention is focused on the relationship between these concepts. It is noted that folk song practices play a cultural and creative role in the formation of regional identity, since it is closely related to the historical development of the ethnos and its genesis. The historical and cultural preconditions of formation of song culture of Poltava region, in particular folklore bases of formation of song creativity and modern cultural and artistic environment of Poltava region are considered. It is determined that folk song practices have existed since ancient times, they were formed on the basis of ancient ritual songs and are a reflection of a person's worldview, his attitude to nature and environmental phenomena. It was found that a significant contribution to the folklore component of the musical culture of Poltava region of the 18th-19th centuries was made by the brotherhoods of the blind elders-musicians, whose activities contributed to the establishment of the national identity. A brief description of the groups of Poltava region and individual performers, as well as people from the Poltava region, who promote folk songs in Ukraine and abroad, thereby supporting the Ukrainian Diasporas. The ways of expressing identity by folk songs are outlined. The significance of folk song practices for the formation of national identity is substantiated. The contribution of representatives of the Ukrainian Diaspora, natives of Poltava region, to the development of Ukrainian culture by preserving, creating new and promoting folk songs within the borders of other states has been clarified. It is revealed that a significant role in the formation of the Ukrainian nation was played by T.G. Shevchenko, who laid the foundations of the modern Ukrainian language, using elements of folk songs, the literary language of old authors and peasant commonplace, and portrayed Ukrainians as an independent nation. The gender discourse in Ukrainian folk songs is traced; in particular, the role of women (her appearance, age, character traits, social status) and songs in the formation of cultural memory and national identity is reflected. In the dissertation, for the first time in cultural studies, substantiates the role of cultural memory through the prism of folk songs, as a factor in the formation of national identity, which consists in the re-actualization of the cultural and historical past of the nation, is perceived distorted and preserved fragmentarily. The appeal to primary source, in particular the folk song, makes a mechanism for the preservation of national integrity, transforming through the emotional component of song performance into cultural memory, which forms the identity itself. Cultural memory combined with historical experience will result in national identity and conscious being. The conceptual and categorical toolkit of culturological research have been deepened, in particular, the concepts of “cultural memory”, “national identity”, “regional identity” and “regionalism” has been clarified. The concept “silent memory” and “depth of cultural memory” have been introduced. We interpret the silent memory, as information-symbolic meanings, the images of the past, preserved in time, exist only at the family level, preserving their value and sacred meaning. We consider the depth of cultural memory through the symbolism of the musical and poetic canvas, which can be measured by the number of written primary sources, recorded carriers, confirming our research theories. The formative factors of the song culture of Poltava region and their influence on the national identity are revealed. Folk-song practices became the determining factor of intensive development of culture of the studied region. Emphasis is placed on the need to revive the origins of song culture – as an important factor in the development of modern, educated personality.Key words: cultural memory, regional culture, national identity, silent memory, folk song, Ukrainian folklore, regional studies, folk song practices, Poltava region, folklore.

Дисертація досліджує символьну мову художніх творів на основі методів мистецтвознавства та інших дисциплін — культурології, історії, філософії, психології, що розширюють поле інтерпретації символів у живописі художників Києва початку XXI ст. В умовах постійних змін суспільно-політичної ситуації в Україні, актуалізації культурної ідентичності вивчення передумов розвитку символьної мови, етапів, типології, художньо-стильових особливостей у творчості митців Києва набуває особливого значення.Наукове завдання дисертації полягає в розробці типології символу в живописі київських митців початку ХХІ ст., характеристиці його контексту і художньо-стильових особливостей; в аналізі візуального лексикону сучасних митців; оцінці ролі архаїчних символів та їх модифікації в сучасній творчості художників; інтерпретації християнських символів у творах митців; вияві кроскультурних тенденцій в увиразненні суті та форми символу в живописі митців; вияві етнічних ознак у змісті та формі символу як маркера ідентичності; уточненні вихідного значення поняття «символ» у контексті візуалізації буття та культурної пам’яті.Здійснено огляд наукових праць, присвячених темі дисертації, зокрема: публікації, пов’язані із загальними теоретичними концепціями символу (В. Кандинський, Е. Кассірер, С. Лангер, Р. Арнхейм, М. Мерло-Понті, Ф. Вілрайт, У. Еко, Г. Почепцов, В. Сніжко і Л. Отрошко); символу як засобу комунікації (Д. Степовик, О. Федорук, Є. Причепій, О. Петрова, М. Селівачов, С. Гатальська, О. Кашуба-Вольвач, М. Юр, С. Стоян, С. Прищенко, М. Міщенко); символу в аспекті кроскультурної взаємодії (Дж. Мердок, Д. Сідні, Дж. Кошут, Б. Гройс); символу, що формує культурний код (К. Юнг, С. Кримський, Т. Яценко, Н. Грицюта, Л. Гоц, О. Тарасенко); духовної складової символу (Ф. Шлегель, В. Кандинський, М. Бердяєв, В. Воррингер, М. Еліаде, О. Петрова).Визначено, що питання художнього символу осмислювалось у наукових працях багатьох вчених, проте, попри існуючі наукові розвідки, ступінь дослідженості означеної теми в українському мистецтвознавстві залишається недостатнім.Актуалізують тему й відмінності традиційних і новітніх інтерпретацій художнього символу в живописі сучасних київських митців, що зумовлено трансформаційними процесами переходу з радянської на сучасну методологію дослідження. У дисертації визначено роль історичної пам’яті в контексті формування символів культури, що відтворюються навколо таких стрижнів, як тривкість, усвідомлення минулого, стійкість, сталість, самобутність, життєвість, спадкоємність, самосвідомість, самоідентифікація та ін. Запропоновано типологію символу в живописі київських митців початку ХХІ ст. Аналіз творів живопису виявив нову конотацію архаїчних, християнських і кроскультурних символів в українському образотворчому мистецтві. У процесі дослідження запропоновано новий погляд на символи, що мають сакральну основу, через які новітні твори транслюють духовність у XXI ст. У рамках цього питання означено діалог київських митців із К. Малевичем, відомим художником-авангардистом українського походження, передвісником ікони нового століття. Схарактеризовано художньо-стильові особливості символу в живописі київських митців початку ХХІ ст. Визначено чинники, що впливають на інтенсивність, загальне значення і трактування іконографії символу, що визначає видимість твору в сучасному контексті. Визначено національні чинники кроскультурності як одного з ключових чинників формування сучасного актуального мистецтва в творчості українських митців. Вагоме значення в цьому процесі мають такі складові, як орнамент — голос етносу, що вплетений у сучасний контекст, переосмислення радянського минулого, споріднені проблеми суспільства, іронія. Виокремлено етнічні ознаки в змісті та формі символу, що визначають національний аспект у візуалізації символу українських митців, до яких можемо віднести орнамент (петриківський розпис, вишитий одяг, розписані українські хати, рушники, килими тощо), Трипільську культуру, іконопис, стиль бойчукізму, геральдику, звернення до архетипів, національного декоративно-прикладного мистецтва, народної творчості, міфологем, містичного і трансцендентного (ритуали та легенди). Обґрунтовано появу нової іконографії та значення символу «герой» для українського народу, що модифікувався, набувши сучасної виразності та нової української національної символіки — «герой Небесної Сотні», «Майдан», «жінка-воїн», «воїн-кіборг», «земля на Грушевського» та ін. Уточнено поняття художнього символу як вираження творчих інтенцій на прикладі живопису київських митців початку ХХІ ст.; специфіку і характер індивідуальних творчих візуальних практик, що сприяють націєтворчим процесам. Це становить перспективність вивчення змісту і форми художнього символу як важливого інструменту комунікації між поколіннями, його ролі в національно-культурній ідентифікації, трансформаційних процесах поступу держави, відчуття належності до нації.^UThe relevance of the research topic is due to the need for a contextual analysis of the symbolic language of artistic works, based on culturological, art history methods and other disciplines — history, philosophy, psychology, which expand the field of interpretation of symbols in the paintings of Kyiv artists at the beginning of the XXI century. The scientific task of the dissertation is to develop the typology of the symbol in the painting of Kyiv artists of the early XXI century, the characteristics of its context and artistic and stylistic features; in the analysis of the visual lexicon; assessment of the role of archaic symbols and their modification in the modern work of artists; interpretations of Christian symbols in the works of artists; manifestations of cross-cultural trends in the expression of the essence and form of the symbol in the painting of artists; manifestations of ethnic features in the content and form of the symbol as an identity marker; clarifying the original meaning of the concept of “symbol” in the context of visualization of existence and cultural memory.It was determined that the issue of the artistic symbol was considered in the scientific works of domestic and foreign scientists, however, despite the existing scientific research, the degree of development of this topic in Ukrainian art history remains insufficient and requires a comprehensive study of it to solve the tasks. The topic is also actualized by the contradictions between traditional and new interpretations of the artistic symbol in the painting of modern Kyiv artists. This is due to the transformation processes of the transition from the Soviet to the modern research methodology, which are reflected in the analysis of works of painting, art and culture in general. The dissertation defines the role of historical memory in the context of the formation of cultural symbols, which are reproduced around such pillars as durability, awareness of the past, stability, constancy, originality, vitality, continuity, self-awareness, self-identification, etc. The typology of the symbol in the painting of Kyiv artists of the beginning of the XXI century is proposed. The analysis of paintings revealed a new connotation of archaic, Christian and cross-cultural symbols in Ukrainian fine art. In the course of the study, a new look at symbols with a sacred basis, through which the latest works transfer spirituality into the XXI century, was proposed. As part of this issue, the dialogue of Kyiv artists with K. Malevich, the famous avant-garde artist of Ukrainian origin, the forerunner of the icon of the new century, is defined. The artistic and stylistic features of the symbol in the painting of Kyiv artists of the early XXI century are characterized. The factors affecting the intensity, general meaning, and interpretation of the iconography of the symbol, which determine the visibility of the work in the modern context, are determined. The national factors of cross-cultural interaction, which are one of the key factors in the formation of modern topical art in the creativity of Ukrainian artists, are determined. Ethnic features in the content and form of the symbol are singled out, which form the national aspect in the visualization of the symbol by Ukrainian artists, which include ornament (Petrykivka painting, embroidered clothes, painted Ukrainian houses, towels, carpets, etc.), Trypillya culture, icon painting, Boychukism style, heraldry, appeal to archetypes, national decorative and applied art, folk art, mythology, mystical and transcendent (rituals and legends). The emergence of a new iconography and the meaning of the "hero" symbol for the Ukrainian people are substantiated. The symbol that was modified, acquiring a modern expressiveness and a new Ukrainian national symbolism — “Hero of the Heavenly Hundred”, “Maidan”, “woman-warrior”, “warrior-cyborg”, “soil on Hrushevsky” and others. The concept of an artistic symbol as an expression of creative intentions is clarified on the example of the painting of Kyiv artists of the early XXI century; the specifics and character of individual creative visionary practices that contribute to nation-building processes. A complex interdisciplinary approach to the study and theoretical understanding of the artistic symbol contributed to the solution of the scientific task of the dissertation, the application of contextual and conceptual approaches in the field of art history to the analysis of the artistic symbol in painting as a form of identification in modern art, made it possible to trace the integration of universal symbols into the creative practices of modern Kyiv painters in in terms of multiculturalism and interethnic diversity, due to the peculiarities of individual creative intentions.

На основі використання різноманітного вихідного матеріалу вдалося порівняти та протиставити позиції сторін, які брали активну участь у близькосхідному протистоянні, виявити особливості та простежити наслідки цього протистояння для регіону зокрема та для світових міжнародних відносин загалом. Незважаючи на те, що конфлікт між Державою Ізраїль та арабськими країнами, зокрема Арабською Республікою Єгипет, широко вивчається українськими істориками, політологами та експертами з міжнародних відносин, автор на основі маловідомої літератури, переважно англійською та французькою мовами, переосмислює причини та особливості єгипетсько-ізраїльського протистояння, а також його наслідки, а також частково спростовує радянські міфи та наративи з досліджуваного питання.Доведено, що під час найгостріших близькосхідних криз обидві наддержави — Радянський Союз і Сполучені Штати Америки — займали досить близькі позиції, щоб не допустити ескалації конфлікту. Особливість американо-радянських відносин через призму близькосхідного протистояння в досліджуваний період полягала в тому, що наддержави навіть в окремі періоди об'єднували свої зовнішньополітичні зусилля, як, наприклад, під час Суецької кризи, змушуючи Францію, Великобританію та Ізраїль виводити свої війська із зони Суецького каналу.У виданні визначено та проаналізовано стратегічні курси США та СРСР на початку 50-х років ХХ ст., розглянуто вектори міжнародних відносин та особливості застосування силових чинників, досліджено ідеологічне обґрунтування зовнішньої політики США та Радянського Союзу. Доведено, що зближення Ізраїлю з СРСР з самого початку було приречене на провал через демократичний характер єврейської держави. Провал радянсько-ізраїльського союзу підштовхнув Тель-Авів до зближення з Вашингтоном. Хоча американо-ізраїльські відносини охололи внаслідок Суецької кризи 1956 року, ситуація не дійшла до розриву відносин між США та Державою Ізраїль, як це сталося у випадку з СРСР. З рубежу 50-60-х років XX століття американо-ізраїльські відносини переростають у стратегічне партнерство. У середині 1960-х років стала очевидною принципова зміна міжнародно-політичної ситуації на Близькому Сході. Низка подій, що відбувалися в регіоні з 1964 року, мала незворотні наслідки, що врешті-решт призвело до Шестиденної війни 1967 року. Останнє кардинально змінило баланс сил у досліджуваному регіоні, а подальша війна Судного дня та єгипетсько-ізраїльські угоди другої половини 1970-х років ще більше змінили ситуацію на Близькому Сході.Протягом досліджуваного періоду Близький Схід був і залишається ключовим регіоном у глобальних міжнародних відносинах, оскільки в цьому регіоні перетинаються стратегічні інтереси багатьох країн, а арабо-ізраїльське протистояння спалахує знову і знову з плачевною регулярністю. У дисертації проаналізовано витоки та причини єгипетсько-ізраїльського протистояння та розглянуто еволюцію американсько-радянських відносин через призму близькосхідного конфлікту, порівняно різні його етапи з метою пошуку дієвих механізмів, які могли б бути корисними для врегулювання конфліктної ситуації в регіоні в майбутньому.Наукова новизна дисертації полягає у порівнянні досвіду збройного протистояння, здобутого Державою Ізраїль у 50–70-х роках ХХ століття та Україною у період 2014–2023 рр. На основі вивчення набутого та успішно апробованого Ізраїлем досвіду військового протистояння та повоєнної відбудови зроблено спробу адаптувати цей досвід до сучасних воєнних реалій України та розроблено конкретні практичні рекомендації.Незважаючи на часову віддаленість від сьогодення історичного періоду, що вивчається в даній публікації, досвід, який сьогодні має у своєму арсеналі Держава Ізраїль, залишається актуальним як для Ізраїлю, так і для України. Постійне співіснування з ворожими сусідами, зміцнення та покращення державної безпеки, відбудова/розбудова інфраструктури, розбудова психологічної та моральної стійкості суспільства перед обличчям війни та ворожої пропаганди є постійними критично важливими складовими для держави, яка перебуває у стані війни чи військової загрози.Зібраний у дисертації аналітичний матеріал, зроблені автором висновки та узагальнення матимуть широке практичне застосування, оскільки можуть бути використані для поглибленого вивчення зовнішньої політики СРСР та США щодо Близького Сходу, а також при підготовці спеціальних курсів для вищих навчальних закладів.Ключові слова: єгипетсько-ізраїльське протистояння, американсько-радянські відносини, Близький Схід, геополітичне суперництво, Ізраїль, США, СРСР, Єгипет, холодна війна, арабо-ізраїльський конфлікт, міжнародні відносини, Суецька криза, Шестиденна війна, арабські країни^UBased on the use of diverse source material, it was possible to compare and contrast the positions of the parties that took an active part in the Middle East confrontation, to identify the features and trace the consequences of this confrontation for the region in particular and for world international relations in general. Despite the fact that the conflict between the State of Israel and Arab countries, in particular the Arab Republic of Egypt, has been widely studied by Ukrainian historians, political scientists and international relations experts, the author, on the basis of little-known literature, mainly in English and French, rethinks the causes and peculiarities of the Egyptian-Israeli confrontation, as well as its consequences, and partially refutes Soviet myths and narratives on the issue under study.It is proved that during the most acute Middle East crises, both superpowers, the Soviet Union and the United States of America, stood in close enough positions to prevent the conflict from escalating. The peculiarity of US-Soviet relations through the prism of the Middle East confrontation in the period under study was that the superpowers, even in certain periods, united their foreign policy efforts, as, for example, during the Suez Crisis, forcing France, the United Kingdom and Israel to withdraw their troops from the Suez Canal zone.The publication defines and analyses the strategic courses of the USA and the USSR in the early 50s of the twentieth century, examines the vectors of international relations and the peculiarities of the use of force factors, and studies the ideological justification of the foreign policy of the United States and the Soviet Union. It is proved that Israel's rapprochement with the USSR was doomed to failure from the very beginning due to the democratic nature of the Jewish state. The failure of the Soviet-Israeli alliance pushed Tel Aviv to rapprochement with Washington. Although US-Israeli relations cooled as a result of the Suez Crisis of 1956, the situation did not reach the point of severing relations between the United States and the State of Israel, as happened in the case of the USSR. Since the turn of the 50s and 60s of the XX century, US-Israeli relations have been developing into a strategic partnership.In the mid-1960s, a fundamental change in the international political situation in the Middle East became apparent. A series of events that had taken place in the region since 1964 had irreversible consequences, which eventually led to the Six-Day War of 1967. The latter dramatically changed the balance of power in the region under study, and the subsequent Yom Kippur War and the Egyptian-Israeli agreements of the second half of the 1970s further altered the situation in the Middle East.During the period under study, the Middle East was, and still is, a key region in global international relations, as the strategic interests of many countries intersect in this region, and the Arab-Israeli confrontation flares up again and again with deplorable regularity. The dissertation analyses the origins and causes of the Egyptian-Israeli confrontation and examines the evolution of US-Soviet relations through the prism of the Middle East conflict, comparing its various stages in order to find effective mechanisms that could be useful in resolving the conflict situation in the region in the future.The scientific novelty of the dissertation is a comparison of the experience of armed confrontation gained by the State of Israel in the 50s and 70s of the XX century and Ukraine in the period 2014–2023. Based on the study of the experience of military confrontation and post-war reconstruction gained and successfully tested by Israel, an attempt is made to adapt this experience to the current military realities of Ukraine, and specific practical recommendations are developed.Despite the time distance from the present of the historical period studied in this publication, the experience that the State of Israel has in its arsenal today remains relevant both for Israel and Ukraine. Permanent coexistence with enemy neighbours, strengthening and improving state security, rebuilding/building infrastructure, and building psychological and moral resilience of society in the face of war and enemy propaganda are constant crucial components for a state in a state of war or military threat.The analytical material collected in the dissertation, the conclusions and generalisations drawn by the author will be of wide practical application as they can be used for in-depth study of the foreign policy of the USSR and the USA towards the Middle East, as well as in the preparation of special courses for higher education institutions.Keywords: Egyptian-Israeli confrontation, US-Soviet relations, Middle East, geopolitical rivalry, Israel, USA, USSR, Egypt, Cold War, Arab-Israeli conflict, international relations, Suez Crisis, Six-Day War, Arab countries

Виконана дисертація присвячена вивченню патернів, що діяли в українській культурі (зокрема – музичній) 1920-1930-х років і виконували важливі соціо- та культурно-регулятивну ролі. Саме такий ракурс є важливим не тільки для осмислення потреб минулого, а й вивчення стратегічних тенденцій розвитку різних сфер і суспільної культури етносу в цілому: в процесі міфотворення «глобальної» сучасності посилюється або нівелюється значення тих чи інших взірців чи моделей минулого.. Мета дослідження – осмислити причини введення ідеологічних патернів в українську хорову творчість міжвоєнного періоду з огляду на закономірності культурно-суспільних процесів того часу. Методологія дослідження зумовила використання фундаментальних принципів теорії пізнання (історизм, неупередженість, цілісність, розуміння взаємозалежності процесів тощо) з опертям на міждисциплінарний і некласичний ціннісний підходи. У дисертації вперше: встановлено класифікацію наукових підходів до проблеми патернів у гуманітарній сфері та систематизовано його культурологічні інтерпретації відповідно до кола проблематики; виокремлено образно-тематичні кліше і жанрові моделі у хоровій творчості композиторів УСРР-УРСР для масового виконання; вивчено прояви злиття патернів з ідеологією у академічній творчості різних тематичних сфер цього ареалу; розглянуто патерни хорової музики у творчості українських композиторів західних теренів у зв’язку з актуальними для цього періоду міфологемами; підсумовано концептуальні вияви естетики суспільної культури у патернах українській хоровій творчості міжвоєнного періоду; на семіотичному рівні музичного мистецтва простежено концептуальні вияви ідеологічної та культурно-естетичної організації суспільств різних державних типів; аналіз творчості здійснено з огляду не тільки на ідеологічні компоненти, а й їх організуючі структури – патерни; в українському музичному мистецтві виявлено культуротворчу систему патернів; проаналізовано репрезентативні для тогочасних тенденцій у хоровій творчості твори як типологічно яскраві зразки суспільної культури; створено вагому теоретичну базу для подальшого різностороннього вивчення предмету.^UThe completed dissertation is devoted to the study of patterns that operated in Ukrainian culture (especially music) of the 1920 s and 1930 s and performed important social and cultural-regulatory roles. But this perspective is important not only for understanding the needs of the past, but also for the study of strategic trends in the development of various spheres and the social culture of the ethnic group as a whole: in the process of myth-making of “global” modernity, the importance of certain examples or models of the past is strengthened or reduced. The purpose of the study is to understand the reasons for the introduction of ideological patterns into the Ukrainian choral work of the interwar period, taking into account the regularities cultural and social processes of that time. The research methodology determined the use of fundamental principles of the theory of knowledge (historicism, impartiality, integrity, understanding of the interdependence of processes, etc.) based on interdisciplinary and non-classical value approaches. The methods are historical-stylistic, systematic, genre-stylistic, semantic, chronology, comparative, performing methods, as well as pragmatic and structural analysis of folklore works. In the field of the historiographical method, synchronistic analysis proved valuable, which made it possible to compare directly unrelated opus and concepts of different areas as components of a supranational cultural-historical integrity. Scientific novelty of the obtained results. In the dissertation for the first time: the classification of scientific approaches to the problem of patterns in the humanitarian sphere has been established and its cultural interpretations have been systematized according to the scope of the problem; figurative and thematic clichés and genre models in the chorus are singled out works of composers of the USSR and USSR for mass performance; the manifestations of the fusion of patterns with ideology in the academic creativity of various thematic areas of this area were studied; the patterns of choral music in the work of Ukrainian composers are considered western terrains in connection with mythologemes relevant for this period; the conceptual manifestations of the aesthetics of social culture in the patterns of Ukrainian choral work of the interwar period are summarized; at the semiotic level of musical art, conceptual manifestations of the ideological and cultural-aesthetic organization of societies of various state types; the analysis of creativity is carried out with a view not only to ideological components, but and their organizing structures of a patterns; a culture creating system of patterns has been revealed in Ukrainian musical art; works representative of contemporary trends in choral creativity were analyzed as typologically vivid examples of social culture; a strong theoretical base has been created for further multifaceted studying the subject; works representative of contemporary trends in choral creativity were analyzed as typologically vivid examples of social culture; a strong theoretical base has been created for further multifaceted studying the subject.

На підставі аналізу широкого кола архівних джерел та опублікованих матеріалів досліджено процеси політичної та етносоціальної інкорпорації Криму Російською імперією в 1783 - 1796 рр. Розглянуто трансформації в адміністративно-політичному устрої, етносоціальному, демографічному та конфесійному становищі Криму, спричинені анексією 1783 р. Проаналізовано колонізаційну політику російського уряду, зокрема, заселення півострова поліетнічним населенням, насамперед українцями. Досліджено державну політику імперії щодо кримськотатарського населення у політичній, соціальній та конфесійній царині. Значну увагу приділено впливу зовнішньополітичних, ментально-психологічних і релігійних чинників на перебіг та наслідки інкорпорації Криму Російською імперією у досліджений період.

  Скачати повний текст

Здійснено релігієзнавче дослідження ісламу в Східній Україні. Розглянуто його суть та історичні модифікації. На підставі аналізу літературних і архівних джерел визначено соціально-економічні та політичні передумови, обставини поширення ісламу в Східній Україні, а також його історичні трансформації, формування інститутів ісламу в регіоні, виявлено специфічні риси процесу поширення даної релігії в регіоні та формування регіонального центру ісламу в Україні. Виявлено чотири основні етапи процесу його поширення в дослідженому регіоні, а саме: до середини XIX ст., наприкінці XIX - початку XX ст., 1920 - 1980 рр., з 1990 р. З'ясовано особливості формування інститутів ісламу в Східній Україні на кожному етапі, залежність цього процесу від міграції етносів, що сповідують іслам, з різних регіонів, а також із закордону колишніх Російської імперії та СРСР та залежність від політики державної влади в регіоні у різні історичні періоди. Установлено, що процес інтеграції мусульман Східної України в соціо-культурний простір України розпочався наприкінці XIX ст. і залежав від трансформації українського суспільства. У сучасній Україні даний процес зумовлений етнічною належністю мусульман, часом їх мешкання на території України, а також збереженням та дотримуванням мусульманами регіону своїх традицій і сприйняттям світоглядного плюралізму суспільства України.

  Скачати повний текст

З використанням комплексу літературних джерел системно проаналізовано історико-культурологічні концепції еволюції цивілізації за умов глобалізму наприкінці ХІХ - початку ХХІ ст. Вперше у всесвітній історико-культурологічній теорії науково визначено та обгрунтовано парадигми генези континууму культур і планетарної цивілізації, співіснування культур і поліетносфери у глобальному розвитку людства. Розроблено методологію дослідження культурологічних трансформацій різних етносів, зокрема українського, а також охарактеризовано можливості синергетичної парадигми під час розгляду всесвітнього історико-культурного процесу. Запропоновано вдосконалену класифікацію глобальних проблем планетарної макроцивілізації. Доведено, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. разом із формуванням глобальної системи склалася і планетарна цивілізація, яка в подальшому трансформується із техногенної в інформаційну. Особливу увагу приділено проблемам історії становлення та розвитку української культури у всесвітньому контексті.

  Скачати повний текст

Визначено та охарактеризовано основні етапи розвитку історичної топонімії Криму. Уперше висвітлено основні тенденції розвитку топонімічної системи кримськотатарської мови у контексті розселення, міграцій, господарської діяльності населення півострова. Досліджено питання щодо відродження цієї системи. Доведено відсутність у кримській історичній топонімії індоарійських реліктів, постульованих О.Трубачовим. Уперше всю кримську топонімію розглянуто в історичній динаміці та семантико-топологічному аспекті. Проаналізовано лексичний склад, семантичну базу, словотвірну структуру тюркської топонімії Криму у її повному обсязі. Зроблено спробу дослідити закономірності утворення й розвитку топонімії як релігійної топонімічної системи з використанням відповідних матеріалів щодо Криму. Запропоновано ряд етимологій кримських топонімів, регіональних термінів та етнонімів з залученням екстралінгвістичних даних та генетичних і семантичних паралелей з різних мов і регіонів. З використанням топонімічного матеріалу вивчено етногенез кримськотатарського народу, а також на підставі даних топонімії виявлено етногенетичні зв'язки кримських татар з іншими етносами. За результатами вивчення ойконімії з'ясовано схему еволюції тимчасових поселень татар-кочовиків у постійні селища. До наукового обігу введено значний топонімічний матеріал. Укладено картосхему кадиликів й каймакамств у Кримському ханстві.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню лінгвокультурних особливостей наративного конструювання австралійських художніх текстів для дітей к. ХІХ – поч. ХХІ століть. У роботі фокусом уваги є австралійські художні тексти для дітей жанрів літературної казки та короткого оповідання, що в контексті дослідження постають етнонаративами. Етнонаративи витлумачено як художні тексти австралійської лінгвокультури, що характеризуються етноспецифічним забарвленням, відбитим у стрижневих для конструювання історій мотивах, образах та смислах. Матеріалом праці слугували найбільш відомі австралійські англійськомовні художні тексти, адресовані читачеві-дитині віком від 2-х до 12-ти років й створені представниками австралійської лінгвокультури, з моменту зародження австралійської літератури для дітей до початку ХХІ століття. Метою дослідження є виявлення й характеристика наративних та лінгвокультурних особливостей творення австралійських художніх текстів для дітей.Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у дисертації уперше розроблено та обґрунтовано наратологічно-культурологічний підхід до дослідження художніх текстів для дітей австралійської лінгвокультури, який базується на методологічних засадах наратології та лінгвокультурології. У науковій роботі побудовано модель історичного розвитку художніх текстів для дітей Австралії, що охоплює чотири етапи її становлення. Здійснено таксономію австралійських художніх етнонаративів для дітей за типом сюжету, патерном його розгортання й особливостями їх наративного конструювання та типологію етноперсонажів за новизною етнокультурних смислів, утілених у їх образах, що уможливило визначення етнокультурних особливостей етнонаративів. Удосконалено уявлення про наративне конструювання, наративні прийоми й етнокультурно марковані лінгвостилістичні засоби творення художніх текстів для дітей, про поняття етнонаративу, етнохронотопу та етноперсонажів. Набули подальшого розвитку погляди на принципи побудови й класифікації казкових типів, наукові положення щодо характерної для певної лінгвокультури моделі нарації художніх текстів для дітей та теорія художніх образів і їх типів.На основі наратологічно-культурологічного аналізу австралійських художніх етнонаративів для дітей з’ясовано, що особливе наративне конструювання відбиває їх етнокультурну специфіку та сприяє реалізації функції етнокультурної самоідентифікації. Результати проведеного дослідження є внеском у розбудову наратологічних та лінгвокультурологічних досліджень, зокрема у царині літератури для дітей, і в перспективі можуть бути застосовані для дослідження художніх наративів для дітей інших лінгвокультур.^UThe dissertation focuses on the study of linguistic and cultural features of narrative construing Australian literary texts for children of the late 19th – early 21st centuries. The paper refers to Australian literary texts for children in the genres of literary fairy tales and short stories, which are qualified as ethnonarratives in the context of the work. Ethnonarratives are defined as literary texts of Australian linguistic culture characterised by ethnic and cultural colouring reflected in main story construing motifs, images and meanings. The most well-known and popular Australian English-language literary texts addressed to a child reader aged 2 to 12 years, created by the representatives of Australian linguistic culture and selected from the main periods of Australian children’s literature development, constitute a case study of the scientific work. The research aims to identify and characterize narrative, linguistic and cultural features of construing Australian literary texts for children.The scientific novelty of the obtained results is determined by the developed and substantiated for the first time in the paper narratological, linguistic and cultural approach to the analysis of Australian literary ethnonarratives for children which is based on the methodological principles of narratology and linguistic and cultural studies. The historical evolution model of Australian literature for children covering four stages has been elaborated. The work suggests the taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children by plot type, the pattern of its unfolding and the features of their narrative construing, and the typology of ethnocharacters according to the novelty of knowledge embodied in their images, which has enabled identification of the ethnic and cultural specifics of the ethnonarratives. The definitions of narrative construing, narrative techniques, ethnically and culturally marked linguistic and stylistic means of creating literary texts for children, ethnonarrative, ethnochronotope and ethnocharacters have been clarified and provided. Universal construing and classification principles of fairy tale types, scientific provisions regarding the model of narration of literary texts for children characteristic of a linguistic culture, and the theory of artistic images and their types have gained further development.Narratological and linguistic and cultural analysis of Australian literary ethnonarratives for children has proved that their narrative construing reflects ethnic and cultural specificity and provides the realization of ethnic and cultural self-identification function.The research results contribute to the development of narratological and linguistic and cultural studies, in particular in the literature for children studies, and can be used to analyse literary narratives for children of other linguistic cultures in perspective.

Досліджено нову філософську проблему, пов'язану з актуалізацією етнічної релігії (рідної віри) в Україні та аналогічні процеси у країнах Європи. Українське язичництво розглянуто як духовно-культурний феномен, що проявляється у світогляді, моральних нормах поведінки, звичаєвості й обрядовості у процесті функціонування етносу. Встановлено, що феноменальність рідної віри полягає в її здатності фіксувати, а за сприятливих умов - самовітворювати власні етнічні цінності. Показано, що дана актуалізація може відбуватися у підсвідомості носіїв власної етнічної культури як своєрідне підсвідоме "пригадування" окремими представниками етносу колективного досвіду своїх предків. Зроблено висновок, що етнорелігія (язичництво) - це природний генератор духовного життя етносів та упорядник їх життєвого простору та морально-звичаєвих відносин, в яких гарантом цілісності етнічної спільноти виступає сама етнічна група з її усталеними етнічними звичаями та цінностями Роду. Доведено, якщо розвитку етнічної релігії не перешкоджають зовнішні чинники - війни, поневолення, окупація, асимілятивні процеси, - то рідна віра може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі розвитку свого етносу, навіть на самому модерному. Зроблено висновок, що багатотисячолітні духовні традиції, що склалися природним шляхом, мають переваги перед штучними глобальними релігійними доктринами. Встановлено, що етнічні релігії виявляють більшу життєздатність і зберігають властивість періодично відроджуватись, і виступають засобом самозбереження етносу.

  Скачати повний текст

Вивчено історичні процеси, що відбувалися наприкінці VII - у третій чверті X ст. у середовищі алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії - у лісостеповому Подонні - Придонеччі. Історію цього регіону розглянуто у межах військово-політичної та державної структури Хазарського каганату, а також у взаємозв'язку з існуючою системою соціально-економічних відносин і торгових шляхів. Завдяки комплексному аналізу фрагментарних даних письмових, нумізматичних й археологічних джерел, здійсненому у просторово-часовому контексті, одержано цілісну картину історичного розвитку алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії наприкінці VII - у третій чверті X ст. Визначено основні характеристики цього населення (етнічні, соціальні, геополітичні), відтворено напрями та ймовірні перспективи його розвитку, форми контактів з сусідами, причини загибелі та зникнення.

  Скачати повний текст

Досліджено відомості арабських біографічних словників про осіб, чиї життя та діяльність були пов'язані зі Східним Кавказом VII - XIII ст. До наукового обігу введено значний та оригінальний матеріал з історії ісламу в даному регіоні. На базі цього матеріалу висвітлено питання щодо ісламу в цій області Хальфату в VII - X ст. та розкрито невідомі раніше аспекти арабо-мусульманської духової та культурної традиції у XI - XIII ст. Відомості арабських біографічних словників про Східний Кавказ за об'ємом значною мірою поступається подібним відомостям про інші регіони Халіфата. Вони переважно відображають життя та діяльність персоналій з поза міст, де вони народилися та почали займатися хадісами чи іншими релігійними науками. Системний аналіз біографічних відомостей про людей, які походили зі Східного Кавказу VII - X ст. дозволив встановити, що у даному регіоні, як і в інших частинах Халіфату, у цей період склався стан мусульман - вчених мужів. Серед усіх біографічних матеріалів IX - X ст. за загальною кількістю зазначених життєописів та значимістю окремих персонажів головує столиця Аррану - Барда'а. Зроблено висновок, що Барда'а перетворилася на найзначніший центр арабо-мусульманської освіти у межах усіх кавказьких володінь Халіфату. Згасання Барда'а як центру мусульманської вченості внаслідок знищення міста русами у 332/943 рр. дуже негативно вплинуло на розвиток духовної та культурної традиції на Східному Кавказі. На підставі дослідженого біографічного матеріалу висвітлено один з невивчених аспектів духового життя регіону IX - X ст. - присутність тут прихильників му'тазилітської богословської школи.

  Скачати повний текст

Запропоновано новий ракурс осмислення біблійного символізму, зокрема біблеїзмів як лінгвокультурологічних одиниць, що мають не лише мовне наповнення, а і зберігають у часі інформацію культурно-національного характеру. Здійснено порівняльний аналіз біблеїзмів, що побутують у російській і французькій мовах, що дозволило розкрити механізм творення та збереження етнокультурної специфіки окремої нації, формування рис національної самобутності та толерантності, що базуються на засадах християнського етносу. Висвітлено формування основних концептів простору біблійної культури у аспекті семіотики. Зроблено висновок, що сучасні культурно-національні картини світу активно використовують вирази, джерелом яких є Біблія, незалежно від того, чи відбувся процес фразеологізації біблеїзму на рівні тексту-джерела (Біблії) або у більш пізніших текстах. Свідомість людини сприймає їх у готовому вигляді або переосмислює, надаючи їм нові значення. Зазначено щодо позанаціональної схильності людської свідомості до збереження "заповітних смислів" у вигляді сталих мовних виразів, що використовується у сфері інформаційних технологій (ЗМІ, телевізійних новинах, рекламі). Зауважено, що факти асиметрії складу біблеїзмів у кожній культурно-національній картині світу відображають особливості культурної свідомості французького, російського й українського соціуму, які зумовлюють різницю їх культурних традицій.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота присвячена дослідженню російськомовної бінарної концептосфери «Війна» і «Мир» у період гібридної війни Росії проти України в аспекті історії становлення концептосфери та її сучасного стану. Бінарна концептосфера «Війна і Мир» – складне лінгвоментальне утворення, що характеризується яскраво вираженими понятійними, сенсорно-рецептивними, образно асоціативними ознаками та складає опозитивну пару. Серед підходів, що дозволяють найбільш повно відбити її змістове наповнення та відтворити складну структурну організацію, знаходяться когнітивний (сигніфікативний та фреймовий) та прагматичний із залученням експериментальної верифікації одержаних результатів.Використана методика концептуального аналізу розкриває особливості еволюційної трансформації російськомовної бінарної концептосфери «Війна» і «Мир» у площинах профанної та міфопоетичної мовних картинах світу носіїв російської лінгвокультури, відтворює особливості концептуалізації уявлень про війну та мир носіями російської лінгвокультури та українцями. Залучення діахронно-синхронного підходу увиразнює холістичну модель трансформації уявлень про війну та мир у діапазоні від архаїчних міфопоетичних та профанних до сучасних уявлень про її сутність. Доведено, що сучасна гібридна війна, яку веде Росія проти України, заґрунтована на системі архаїчних міфопоетичних домінант, а зміщення модусу війни з фізичного в інформаційний та віртуальний обумовлюється розвитком вершинного імені гіперконцепту «Війна», що проглядається в історичній перспективі.Настанова представити холістичне уявлення про становлення бінарної концептосфери «Війна» і «Мир» та визначити її проспективну спрямованість визначає напрямок дослідження: від реконструкції первісних значень вершинних імен гіперконцептів «Війна» і «Мир» в етимологічних та історичних словниках та словниках мови міфу, до фактів сучасної мови з урахуванням особливостей розвитку мовної системи періоду гібридної війни.У першому розділі «Дослідження бінарної концептосфери “Війна” і “Мир” під час гібридної війни» проаналізовано сучасні українські та зарубіжні лінгвістичні розвідки, присвячені вивченню мови війни та мови миру, зокрема в аспекті гібридної війни Росії проти України. У другому розділі «Бінарна концептосфера “Війна” і “Мир” в етимологічних, історичних, діалектних лексикографічних описах» схарактеризовано особливості семантичної мотивації вершинних імен гіперконцептів «Війна» і «Мир» через лексикографічне опрацювання вершинних імен концептів в етимологічних, історичних та діалектних словниках. У третьому розділі «Бінарна концептосфера “Війна” і “Мир” у різнотипних лексикографічних описах XХ-XXI ст.» визначено особливості функціонування гіперконцептів «Війна і Мир» у профанній та міфопоетичній (явлених, зокрема, у художньо-літературній та паремійній) мовних картинах світу російського етносу через лексикографічне опрацювання їх вершинних імен у різнотипних тлумачних словниках, словниках синонімів та антонімів, словниках художніх образів, словниках мови міфу та асоціативних словниках. У четвертому розділі «Бінарна концептосфера “Війна” і “Мир” під час гібридної війни» представлено спорадичні спостереження над мовними явищами у період гібридної війни Росії проти України. Окрім того, представлено результати вільного асоціативного експерименту на стимули «Війна», «Гібридна війна», «Війна в Україні» та «Мир в Україні», які зафіксували особливості осмислення цих феноменів українцями та росіянами станом на 2018 рік. У п’ятому розділі «Когнітивна метафора в структурі бінарної концептосфери “Війна” і “Мир”» схарактеризовано актуальні метафоричні моделі (антропоморфну (включно з соціоморфною, сенсорною та артефактною), природоморфну, хронотопічну та сакральну) зі сферою-джерелом «Війна» і «Мир» в українському російськомовному медіадискурсі.^UThe thesis studies the Russian-language binary conceptual sphere of “War” and “Peace” in the context of Russia’s hybrid war against Ukraine and examines its evolution over time. The binary conceptual sphere of “War” and “Peace” is a linguistic and mental entity that is characterized by the distinct conceptual, receptive, and associative qualities. The comprehensive method, which most accurately portrays its content and complex structure, combines cognitive (significative method and frame modelling) and pragmatic approaches along with the experimental validation of the findings.The employed method of conceptual analysis has revealed the peculiarities of the evolution of the Russian-language binary conceptual sphere of “War” and “Peace” within the profane and mythopoeic (along with artistic and proverbial) world images imprinted in the minds of the carriers of Russian linguistic culture. The approach reveals a thorough model of the evolution of beliefs about war and peace, spanning from ancient mythopoeic and the profane views to present-day beliefs about their core. The conceptual sphere is examined from the standpoint of synchrony, diachrony, and their interaction. It has been established that Russia’s modern hybrid warfare against Ukraine is based on a set of mythopoeic dominants. The author states that the development of the current name of the hyperconcept of “War”, historically speaking, was driven by the shift from physical to informational and virtual forms of modern war.The desire to present a holistic view of the evolution of the binary conceptual sphere of “War” and “Peace” in its prospective orientation has determined the direction of the research: from the reconstruction of the original meanings of the hyperconcepts of “War” and “Peace” in etymological and historical dictionaries along with dictionaries of sacred language to the facts of modern language, taking into account the current peculiarities of its development.The first chapter, titled “The Study of the Binary Conceptual Sphere of “War” and “Peace” in the Age of Hybrid Warfare,” examines contemporary Ukrainian and foreign linguistic academic works dedicated to the study of the language of war and the language of peace, particularly in the context of Russia’s hybrid war against Ukraine. The second chapter, titled “Binary Conceptual Sphere of “War” and “Peace” in Etymological, Historical, and Dialectological Lexicographical Descriptions,” characterises the semantic motivation of the names of the hyperconcepts of “War” and “Peace” in etymological, historical, and dialectological lexicographical descriptions. The third chapter, “The Binary Conceptual Sphere of “War” and “Peace” in Various Lexicographical Descriptions of the 20th and 21st Centuries,” determines the peculiarities of the evolution of the hyperconcepts of “War” and “Peace” in the profane and mythopoeic (manifested, in particular, in the artistic and proverbial) world image in Russian linguistic culture. The research focuses on the lexicographic description of the names of the hyperconcepts of “War” and “Peace” in various dictionaries, such as explanatory dictionaries, dictionaries of synonyms and antonyms, artistic dictionaries, sacred language dictionaries, and associative dictionaries. The fourth chapter, “The Binary Conceptual Sphere of “War” and “Peace” in the Age of Hybrid Warfare,” provides occasional observations of linguistic phenomena that emerged during Russia’s hybrid war in Ukraine. The author analyses the results of the free-associative experiment with the stimuli “War,” “Hybrid War,” “War in Ukraine,” and “Peace in Ukraine.” The fifth chapter, “Cognitive Metaphor in the Structure of the Binary Conceptual Sphere of “War” and “Peace,” distinguishes some relevant metaphorical models (anthropomorphic (including sociomorphic, sensory, and artefact), nature-morphic, spatiotemporal, and sacred) in Ukrainian Russian-language media discourse.

Визначено типи та види будівель, що існували в степовому регіоні Наддінців'я в другій половині VIII - на початку Х ст. з урахуванням впливу природно-географічного середовища та за обставин переходу від кочевого до осілого господарства. На підставі аналізу будівель визначено напрямки господарської діяльності, ступінь осілості, вплив традицій інших етносів на архітектурно-будівельну справу населення салтово-маяцької культури (СМК), що перебувало в степовій зоні. На підставі всього комплексу археологічних матеріалів обгрунтовано етнічну неоднорідність населення СМК, доведено, що переважаючим етнічним ядром на даний період залишалися проболгари. Проаналізовано будівельно-архітектурну еволюцію від юртоподібних (VIII ст.) до стаціонарних квадратно-прямокутних будівель (IX - початок Х ст.), а також особливості формування садиб, що уособлювали індивідуально-господарську форму сімейної власності. Вияснено обставини загибелі населення СМК на початку Х ст.

  Скачати повний текст

Висвітлено теоретичні засади відтворення експресивного потенціалу під час перекладу текстів політичного дискурсу. Встановлено відповідності текста перекладу тексту оригіналу щодо ступеня глибини відтворення експресії. Визначено основні шляхи відтворення у перекладі експресивного потенціалу риторичних промов, розглянуто функції експресивного синтаксису у промовах і шляхи його перекладу. Проведено моделювання з перекладознавчої точки зору процесу прагматичної адаптації етноспецифічних реалій і стилістично маркованих одиниць. Охарактеризовано основні прийоми відтворення у перекладі особливостей ідіолекту політика (на прикладі "бушизмів").

  Скачати повний текст

Розроблено концепцію етномовного компонента народної казки як етномовної й перекладознавчої категорії, визначено його складові. Встановлено умови його адекватного (неадекватного) відтворення та прагматичної адаптації в англомовних перекладах, зокрема, в зачинах і кінцівках. Проведено аналіз способів відтворення етносемантики реалій, назв казкових предметів і персонажів, словесних образів, інтимізуючих звертань та інших структурно-конотативних, емоційно-експресивних і римотворчих етномікрокомпонентів українських народних казок.

  Скачати повний текст

Вперше на новітньому мовному матеріалі було проведено лінгвокультурологічне, етнолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження вербалізації етнічних стереотипів в англійській мові США. Встановлено конкретні корелятивні зв'язки між етнічними стереотипами та дерогативними мовними характеристиками іспаномовних етносів в американському варіанті англійської мови. Запропоновано класифікацію етнокультурно забарвлених одиниць, зокрема, пейоративних іспанізмів та псевдоіспанізмів.

  Скачати повний текст

Вперше в українському мовознавстві проаналізовано мову химерно-історичного роману О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу...", розглянуто способи вираження основних психоментальних та етнокультурних особливостей і цінностей українців як етносу, зокрема, досліджено вербалізацію етнопсихічних архетипів. На підставі вивчення ідіостильових особливостей організації тексту досліджуваного роману виділено такі етнопсихічні архетипи: "Воля", "Віра", "Серце", "Козак", "Мати", "Дівчина". Розкрито своєрідність побудови тексту твору, наведено характеристику таких мовних образів: автора (людини XX ст.), оповідача (сучасника подій) і героя. Описано мовні засоби (епітети, порівняння, символи, синоніми, фразеологізми) реалізації етнопсихічних архетипів шляхом вербалізації типових рис етнічного характеру українців та вивлення цих рис у конкретних описах персонажів. Розглянуто невербальні засоби вираження психічного стану героїв. Етнокультурний елемент у романі репрезентовано у чоловічих (Козак Мамай, Михайло, пан Купа) та жіночих (мати Явдоха, Ярина, Роксолана) образах.

  Скачати повний текст

Установлено генетичні витоки образів-адекватів гендерних начал в українській літературі. Виявлено їх первинну суть, зокрема, понятійне, естетичне, функціональне наповнення репрезентатів фемінного та маскулінного у східних, західних, давньоукраїнській міфологіях. Висвітлено процеси акумуляції однотипних образів, створення мегаобразів - традиційних гендерних парадигм, формування засад гендерної інтенсивності - специфіки взаємодії найдревнішої пари опозиції. Виокремлено стилістичні та тематичні функції гендерних мікрообразів української літератури (у творах Т.Г.Шевченка, М.В.Гоголя, М.М.Коцюбинського, І.Я.Франка, Лесі Українки, представників Розстріляного відродження, Л.В.Костенко, О.Забужко). Досліджено специфіку взаємодії східних і західних буттєвих і аксіологічних концепцій у гендерному ракурсі. Доведено, що семантико-символічне наповнення чинників парадигм фемінного та маскулінного корелюється з традиційно визначеними у філософії, культурології, літературі рисами східного та західного. Вагомою значеннєво-естетичною функцією образів-адекватів гендерних начал є об'єктивація у поетиці художніх творів української літератури взаємодії східної та західної традицій: того, що вибудовано на засадах філософсько-релігійних вчень Сходу та Заходу, передає концептуальні ідеї цих культурних регіонів, зберігає сутнісні елементи східного та західного мислення, узагальнює наслідки руху свідомості. Установлено, що саме гендерна специфіка формує та закріплює естетично зміст, внутрішню семантику образів, яка полягає у репрезентації східної та західної традицій. Гендерна інтенсивність у фактурі тексту не лише виявляє духовну спорідненість нашої нації з іншими етносами, але й увиразнює специфіку української ментальності, що формувалася на перетині художніх імпульсів, зумовлених традиціями Сходу та Заходу, не заперечуючи, а збагачуючи одне одного.

  Скачати повний текст