Доведено, що сутність духовності нерозривно пов'язана з характером людського самовизначення, відношенням людини до світу, а також набуває різного вигляду залежно від домінуючої модальності людського буття і не дається думці безвідносно до проблеми буття для людини. Встановлено: духовне життя людини являє собою діалектику вкоріненості у світ із усіма її смислами та відношеннями, пошуку власної справжності, структурованої у часі, знайдення смислу свого існування, що стверджується у практичній реальності вибору, діяння, події, безпосереднього життя.

  Скачати повний текст

Проаналізовано особливості колядкового тексту українського регіону Рівненщини і польського - Люблінщини. З'ясовано семантику основних образів і символів. Запропоновану програму віталістичної космізації реалізовано у колядках і щедрівках міфологемою творення, що починається з центру, має просторово-речове розгортання, охоплює територію, соціальну сферу і духовність. У компаративних творах виявлено однорідні образи і символи, текстову семантику; відмінні - деякі фабульні ситуації, що відбивають ментальні особливості обох народів.

  Скачати повний текст

Визначено теоретико-педагогічні засади формування духовних потреб молодших школярів, проаналізовано процес сімейного виховання, розкрито сутність та зміст понять "духовність", "духовні потреби", досліджено стан духовного розвитку особистості в сучасній сім'ї. Розроблено й апробовано технологію педагогічного забезпечення процесу формування духовних потреб молодшого школяра. Результатами експериментальної роботи доведено ефективність моделі спільної педагогічної діяльності, взаємодії вчителів та батьків у розв'язанні даної проблеми.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему формування художнього стилю неоромантизму в середовищі письменників-вісниківців, які об'єднувалися навколо націоналістичного журналу "Вісник" (у 1922 - 1932 рр. - "Літературно-науковий вісник"), що виходив у Львові за редакцією критика і політичного ідеолога Д. Донцова у 1922 - 1939 рр. Обгрунтовано необхідність поняття "вісниківство" як такого, що повніше та точніше пояснює культурне та літературне явище, якиим була різноманітна творчість співробітників "Вісника": істориків, філософів, політичних ідеологів, культурологів, критиків, письменників, мистецтвознавців, соціологів, етнографів. Вісниківський неоромантизм був течією у масштабному комплексі художніх явищ у напрямі неоромантизму в українській літературі кінця XIX - першої половини XX ст. Рекомендовано поняття "Празька школа" використовувати для означення підтечії у вісниківстві - творчості кількох письменників-неоромантиків, які менше політизували свою творчість. Відзначено роль Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, Ю. Клена, "пражан" - Н. Лівицької-Холодної, О. Лятуринської, М. Чирського, Зореслава, І. Ірлявського. Зазначено, що світогляд неоромантиків-націоналістів формувався на засадах філософії ірраціоналізму та волюнтаризму. Тому вони не сприймали ні позитивістських теорій народництва (побутового реалізму - в літературі), ні раціоналістично-експериментаторських аспектів естетики модернізму (декаденства й авангардизму - в літературі); у творчості орієнтувалися на європейських неоромантиків і парнасців - К. Гамсуна, Р. Кіплінга, П. Валері, Ш. Морра, Ж. Ередіа, А. Сюллі-Прюдома та ін., засвоїли водночас деякі моменти деякі моменти стилю модернізму від європейських і російських символістів. Тому їх можна назвати "консервативними модерністами". Велике значення для вісниківців мала християнська духовність, навіть католицизм, вони глибоко засвоїли естетику та поетику українського неокласицизму. Показано своєрідний синтез неокласики та неоромантики в їх творчості. Зазначено, що центральною особливістю їх поетики є оригінальна художня неоготика, тобто рекультивація традиційного європейського героїзму та містицизму, монументалізму й аристократичної вишуканості в мистецтві. Проведений систематичний аналіз творчості вісниківців дає змогу повніше представити літературний процес української еміграції та Галичини в міжвоєнний період, визначити його особливості, тенденції, пріоритети.

  Скачати повний текст

Проаналізовано соціально-філософський процес формування духовності за умов соціальної трансформації на прикладі суспільства сучасної України. Розкрито основні засади та принципи формування духовності, якими є середовище, соціально-освітні цінності, культура, громадські організації, традиції, сім'я. Розглянуто духовність як категорію людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення.

  Скачати повний текст

Проведено історико-філософське дослідження духовно-особистісної проблематики, що розкрило історичну мінливість понятійного поля та сприяло визначенню сучасного трактування таких понять, як "особистість", "духовність", "виховання", "духовні основи особистості", " добро", "істина", "любов", "свобода", "творчість" і "краса". Встановлено системність, діалектичний взаємозв'язок і рядоположення духовних основ особистості та здійснено експлікування духовних основ на найбільш важливі якості духовного світу особистості, завдяки яким можливе його формування.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему феномену свідомості як найсуттєвішого визначення людини, умови її специфічно-унікального буття. Розкрито суть свідомості у співвідношенні з поняттям "духовність", центром якого в процесі рефлексії соціокультурної сфери виступає "Я", де відбувається активація суб'єктивного в об'єктивному. Соціодинаміка духовного в свідомому створює в людини унікально неповторний образ і означення сенсу її власного існування, можливості для реалізації своєї індивідуальної свободи. Проаналізовано свідомість у виявленні екзистенційних вимірів людського буття через розгляд національної свідомості, в якій формуються головні ідеї культурного самовизначення. Доведено, що національно свідома людина втілює національну ідею в перспективу життя свого народу через вимір загальнолюдських цінностей.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичні та практичні аспекти розвитку духовної культури вчителя в системі методичної роботи закладів освіти міста. Запропоновано розглядати духовність вчителя як професійну якість. З використанням культурологічного, особистісно-діяльнісного, акмеологічного, аксіологічного, синергічного підходів, а також положень андрагогіки, що є наукою про освіту дорослих, розроблено та експериментально перевірено модель системи діяльності методичної служби міста стосовно розвитку духовної культури вчителя. Визначено умови діяльності методичних служб закладів освіти щодо освіти дорослих в аспекті формування та розвитку духовного світу особистості.

  Скачати повний текст

Виявлено на культуроосвітніх матеріалах України та матеріалах зарубіжних країн, міжнародних організацій комплекс рушійних сил і практичних шляхів (розширення сутнісного змісту поняття "культура", обумовленого початком розбудови суспільства знань, явищ глобалізації та інших планетарних процесів. Запропоновано зміст нової моделі індивідуальної та колективної поведінки, творчої автономії, громадянської та професійної толерантності та іншого), здатних посилити освітньо-виховну роль культурознавчих дисциплін і сприяти формуванню менталітету, соціалізації людини нового століття. Доведено примітивізм ідеї "інтернаціональної за змістом, соцреалістичної за формою" культури, ретрохарактер і неевристичність успадкованих від радянського періоду уявлень про мету, шляхи та методи застосування національного та світового культурного доробку в навчально-виховному процесі. Виявлено причини появи, освітньо-культурну роль Декларації принципів толерантності ЮНЕСКО та міжнародних конвенцій про охорону світової культурної та природної спадщини. Обгрунтовано роль цих документів у розвиткові рівноправного розмаїття культури України. Проаналізовано зміст загальної культурознавчої дисципліни у вищій школі з урахуванням педагогічної мети і засобів упровадження до навчально-виховного процесу. Запропоновано концепцію дисципліни "Інтегроване культурознавство" для студентів вищої школи спеціальностей "видавнича справа і редагування", "журналістика". Розкрито функціональну пластичність автектичних засад національної спадщини, які сприяють вихованню вміння в студентів формувати високий інформаційно-культурний рівень та відповідальність за духовність культури України майбутнього. Розкрито освітню технологію впровадження культуроохоронних алгоритмів до діяльності майбутнього фахівця.

  Скачати повний текст

Здійснено теоретичне осмислення естетичного як типу духовності у взаємозв'язку з проблемою самоусвідомлення естетики як теоретичної системи. На підставі обгрунтування основних принципів сучасного дослідження естетичного - "відкритої" раціональності, постонтології та синергетики та всебічного аналізу понять "духовність", "типи духовності", "естетична творчість", "естетизм", "світоглядна універсалія", "естетика негативності", "естетична раціональність", "темпоральність естетичного" виявлено багатоманітність прояву та конструктивну здатність естетичного як типу духовності в осягненні стану сучасної людини та культури. Уперше систематизовано досвід українських та зарубіжних науковців, включаючи історичну традицію та сучаний стан, щодо з'ясування духовного виміру естетичного. Висвітлено практику розвитку сучасного мистецтва та особливості функціонування українського мистецтва.

  Скачати повний текст

Виявлено й охарактеризовано найбільш яскраві прояви духовності в українській літературі та творчості П.Куліша в цілому, духовність дійових осіб, духовну наснаженість проблематики (окремо) драматургії малих жанрів та "драмованої трилогії". У контексті духовності вивчено драматургію П.Куліша: від добро- чи злотворчої цілеспрямованості внутрішнього світу (душі) й діяльності дійових осіб у навколишньомі світі (духу) й до духовної еволюції автора. Визначено, що твори драматургії П.Куліша писалися в два періоди: ранній (1860 - 1883 рр.) і зрілий (1883 - 1885 рр.). Вони є відмінними за формами виявів, характером духовності дійових осіб, автора й проблематики в межах жанру: якщо у творах першого періоду домінували дух і проблематика особистісних інтересів та діянь, то в духовно зрілих багатоактних п'єсах другого періоду процес духовного прозріння героїв і масштаби духовності значно глибші та ширші, показані в процесі поступу або їх деградації - аж до демонізму.

  Скачати повний текст

На підставі аксіологічної та феноменологічної методологій проаналізовано ідею духовного творення людини та розуміння її сутності в межах екорелігійних впливів на ціннісний світ особи. Показано, що сучасна плюралістична релігійність має межу, окреслену Іншим, що дозволяє відродити та оновити релігійну духовність, подолати сучасну антропологічну кризу. Доведено, що релігійність, яка визначена як людська здатність до самовизначення та самотворчості, вихід за межі наявного буття, вказує на неутилітарну ціннісну спрямованність людини до творчості ціннісно-смислової форми буття у світі та є способом самовизначення, самоактуалізації, самоздійснення людини. Зроблено висновок, що на шляху до майбутньої цивілізації зміна релігійних парадигм неминуча, що пов'язано з необхідністю оновлення та збереження національних традиційних цінностей.

  Скачати повний текст

Вперше проведено комплексне дослідження проблеми екзистенційного виміру духовності людини у творчості Г.Сковороди. На підставі вивчення творчої спадщини видатних діячів і мислителів часів Київської Русі та доби бароко доведено, що екзистенційність і духовність належать до визначальних рис української філософії. Проаналізовано особливості проявів даних категорій у самобутньому філософському вченні Г.Сковороди. На підставі аналізу текстів українського мислителя встановлено, що переживання особою свого "буття у світі" є вихідним принципом духовної сутності людини. Розглянуто особливості трактування ідеї Бога у творчості Г.Сковороди, співзвучного з поглядами релігійних філософів-екзистенціалістів XIX - XX ст. (С.К'єркегора, Г.Марселя, К.Ясперса). Вперше проаналізовано екзистенційний зміст творчості Г.Сковороди у контексті таких модусів людського існування як страх, гріх, самотність, любов і відчай. Висвітлено погляди українського мислителя на внутрішню духовну свободу людини, досягнуту в результаті самопізнання та самовдосконалення та роль даного чинника у визволенні від обтяжливих спокус і негативного впливу зовнішнього світу. Доведено пріоритетність принципу діалогу у філософському мисленні Г.Сковороди як специфічного фактора духовного розвитку особистості.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексний і цілісний релігійно-світоглядний аналіз видатного перекладного твору української середньовічної культури "Бджола", визначено його роль в історії вітчизняної релігійно-філософської думки XII - XVII ст. Виявлено тенденції, ідеї й найбільш виразні риси, які певною мірою обумовили специфіку й особливості вітчизняної релігійно-філософської традиції та християнської культури доби їх становлення та формування. Доведено, що релігійно-світоглядні засади даного твору полягають в орієнтації на Новий Завіт, патристичну й античну філософію. Висловлено думку щодо домінування софійності й оптимістичності світобачення, необхідості органічного поєднання навчання й виховання у процесі соціалізації особистості. Виявлено, що пам'ятка наголошує на тому, що у суспільному житті абсолютний пріоритет мають духовність, гуманізм, солідарність. У текстах обстоюються євангелістські принципи державно-церковних відносин. Реконструйовано смисложиттєві й антропологічні ідеї античних і християнських мислителів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано філософські засади релігійного та світського розуміння суті духовності суспільства й особистості, що може бути критерієм у визначенні аксіології духовності. Відзначено, що як найважливіший фактор, що забезпечує формування та розвиток духовно здорового суспільства, є релігійна культура, яка базується на християнських цінностях, освічених духовним світлом православ'я. Зазначено, що за теперішніх часів актуальною є православна духовність, у якій чітко вибудована ієрархія життєвих цінностей. Обгрунтовано, що досвід духовно-морального виховання, що базується на православній етиці, особливо значимий для сучасних пошуків шляхів досягнення духовної цілісності людини. Показано, що християнським філософам, релігійним аналітикам християнське людинознавство, його уявлення про Бога, світ і людину імпонує своєю давністю, близькістю Біблії, що для них само по собі є умовою істинності та повчальної цінності.

  Скачати повний текст

Розкрито зміст понять "духовність", "духовне виховання", "духовна вихованість". Теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено психолого-педагогічні умови, що забезпечують ефективність духовного виховання молодших підлітків засобами християнської етики. Охарактеризовано структуру духовної вихованості, встановлено критерії духовного виховання. Проаналізовано сучасний стан і визначено особливості духовного виховання молодших пілітків засобами християнської етики. Розроблено теоретичні підходи, зміст, форми та методи духовного виховання у факультативному курсі "Християнська етика" та позакласній доброчинній діяльності загальноосвітньої школи. Запропоновано методику духовного виховання молодших підлітків засобами християнської етики, експериментально підтверджено її ефективність.

  Скачати повний текст

Встановлено ідейно-теоретичні та гносеологічні витоки філософського світогляду С.Франка. Підкреслено, що проблема людини у його філософії не ізольована, а знаходиться в тісному взаємозв'язку з проблемою суспільства. Показано, що затверджуючи духовність суспільного життя згідно з його суттю, С.Франк робить спробу обгрунтування концептуальної єдності вирішення проблем людини і суспільства, яке базується на ідеї початкової проникнутості їх божественною всеєдністю, що створює основу для розуміння людини ("я") і суспільства ("ми") як нерозривно-незлиттєвої всеєдності. У зв'язку з цим реконструюється соціально-антропологічна концепція С.Франка як смислова вісь його філософської системи. Виділено ключові елементи соціально-антропологічної концепції С.Франка ("особистість", "соборність", "служіння"), проаналізовано їх зміст. На думку С.Франка, лише етика служіння дозволяє подолати антагонізм засад солідарності та свободи і примирити їх з метою облаштування суспільного, громадянського життя людей на розумних засадах.

  Скачати повний текст

Розроблено соціально-філософську концепцію історичної пам'яті у процесі формування духовності особистості, що відбувається в Україні та у світі. Охарактеризовано теоретико-методологічні засади дослідження історичної пам'яті та необхідність перегляду метафізичних засад теорії відповідно до нових соціокультурних і дискурсивних контекстів сьогодення, а також запропоновано практичні рекомендації. Здійснено теоретичне узагальнення та нове розв'язання цієї проблеми, яке полягає в експлікації та концептуалізації інтерсуб'єктивного виміру історичної пам'яті як складової духовності особистості. Розкрито суть поняття історичної пам'яті та норм духовності. Досліджено проблеми взаємозв'язку та взаємодоповнення, а також сучасні форми репрезентації. На підставі аналізу можливих напрямків формування історичної пам'яті особистості з'ясовано зміст нових підходів до реалізації цих задумів. Розкрито суть понять "історична пам'ять", "історична свідомість", "духовність", "духовність особистості", "духовне виробництво", "творча діяльність", "особистість", "творча особистість", "сенс життя". Досліджено правові засади й інституційний механізм державного впливу на відродження історичної пам'яті як важливої складової духовності особистості, роль у цих процесах регіонів України. Визначено пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання процесом відродження історичної пам'яті та запропоновано шляхи його вдосконалення, сформульовано її сучасні параметри.

  Скачати повний текст

Досліджено природу духовності та способи її представлення в українському етносі. На базі синтезу методологічних підходів розроблено теоретичну модель духовності, яка предбачає поєднання наукового та релігійного аспектів. Встановлено, що духовність включає раціональну та ірраціональну складові, які знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. На підставі застосування даного підходу розкрито новий вимір у вивченні сутності духовності. Запропоновано системний підхід до духовності, яка у своєму розвитку проходить послідовні етапи ускладнення та диференціації. Проаналізовано еволюцію трансцедентного характеру духовності і показано специфіку її прояву на різних етапах культурно-історичного розвитку. Виділено наступні етапи у розвитку духовності: цілісності, розірваного характеру, а в перспективі - нову цілісність духовності. Здійснено конкретизацію духовності на прикладі українського етносу. Розкрито суперечливий характер його духовності, який досліджено у двох напрямках - еволюції та інволюції. Показано, що формами виявлення духовності українського етносу є національна ідея, патріотизм та жіночність.

  Скачати повний текст

Визначено зміст, основні форми та художньо-етичні функції категорій "добро", "зло" та досліджено духовність дійових осіб у драматургії В.Винниченка. Проаналізовано перехід дійових осіб п'єс і драматурга від особистісних і соціальних позицій щодо розуміння та тлумачення добра, зла та духовності до загальнолюдських, досліджено їх етико-духовну еволюцію. Запропоновано нову періодизацію драматургічної творчості В.Винниченка на підставі визначення ролі добра та зла у творах письменника. Охарактеризовано основні етапи його творчої діяльності. З'ясовано, що на першому етапі (1909 - 1916 рр.) домінують відвертий натуралістично-соціологічний тип мислення та протистояння ослабленої "старої" моралі й етики з іще непевними "новими їх варіантами", а звернення дійових осіб і автора до найглибшлих основ загальнолюдських цінностей лише зароджується. Встановлено, що на другому етапі (1918 - 1830 рр.) творчості В.Винниченка повністю домінують постійні та глибокі пошуки дійовими особами й автором національних, загальносуспільних і загальнолюдських інтерпретацій добра та зла, зло- та добротворень. Доведено, що другий період творчості В.Винниченка характеризується значним ускладненням способів вираження змісту, форм і функцій даних цінностей у житті особи, громади або соціуму, суспільства та людства.

  Скачати повний текст