Дисертацію присвячено розробці теоретичних положень ігрових структур в музиці на основі екстраполяції загальних ігрових принципів в галузі музичної творчості. Досліджено етапи формування європейських концепцій гри. На основі положень філософсько-естетичних ігрових теорій визначено сучасне розуміння гри як універсалії. Розкрито за множинністю зовнішніх ігрових модифікацій наявність спільних ігрових принципів. На основі іманентних ігрових закономірностей вичленовано можливі варіанти структури гри. Теоретично розроблено і введено поняття "ігрової структури в музиці"; запропоновано типологізацію ігрових структур за принципами взаємодії їх складових елементів: ігрова структура "змагання" (принцип змагання), ігрова структура "мозаїки" (принцип комбінаторики), ігрова структура "містифікації" (принцип амбівалентності). Розроблену методику аналізу за допомогою ігрових структур апробовано на матеріалі фортепіанного циклу "П'ять пальців" та "Гімну" з "Серенади in A" І.Стравинського; Сонати для скрипки і фортепіано G-dur, Концерту для фортепіано з оркестром G-dur М.Равеля; Концерту N2 для скрипки з оркестром М.Скорика.

  Скачати повний текст

Доведено, що теорія символічного тлумачення ікони, запропонована П.Флоренським, є найбільш розробленою з огляду на осмисленість та обгрунтованість у контексті православної естетики та історії естетичної думки у цілому. Зазначено, що його іконологічні пошуки були серцевиною концепції конкретної метафізики. Встановлено, що витоки іконології П.Флоренського - у творчому осмисленні ним богословських інтерпретацій образу та символу представниками святоотцівської традиції. Досліджено, що його теорія в її конкретних положеннях є за своєю сутністю православною. Розглянуто утвердження П.Флоренським унікальності іконопису, його довершеності та переваги над усіма видами мистецтв, виділення релігійного мистецтва, ототожнення з іконописом, а також чітке змістовне відмежування мистецтва іконопису від світського мистецтва.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено осмисленню особливостей співвіднесення двох планів естетичної свідомості - візуального та вербального, іконопису і словесності - в культурі України XVI - XVIII століть. Простежено еволюцію світоглядних та художньоестетичних завад українського іконописного мистецтва на прикладах полемічної словесності. Розглянуто український іконографічний канон стилю бароко як посередник між релігійною словесністю (канонічними та апокрифічними Євангеліями) та живописом (іконою). Значну увагу приділено естетичним аспектам взаємодії вербального та візуального планів літургії. З цією метою розкрито символіку літургії як сакрально-естетичного феномена, проаналізовано її смисл та значення для української спільноти XVI - XVIII століть. Розглянуто іконостас як образне вираження літургії, а також усієї православної художньо-релігійної культури, що через свій зв'язок із божественним як досконалим, стає естетично та богословськи всеохоплюючим. Досліджено проблему взаємодії сакрального слова та образу в системі літургійного дійства.

  Скачати повний текст

На основі осмислення діалектичних, онтологічних, естетичних та музично-функціональних аспектів індивідуального стилю музиканта-виконавця систематизовано поняттєво-категорійний апарат музично-виконавського стилетворення. Розроблено методику дослідження індивідуального стилю музиканта-виконавця.

  Скачати повний текст

Досліджено поняття "інтерпретація", реконструйовано його внутрішню структуру (художню (музичну) та інтерпретацію реципієнта)). Розглянуто виконавське мистецтво як естетичну проблему та проаналізовано асоціацію, контраст, колаж, діалог, емпатію, катарсис як засоби створення та сприймання музичного образу, а також виявлено сфери функціонального прояву художньої інтерпретації. Виявлено значення підготовленості, "відкритості" слухача для спільної з автором і виконавцем творчої роботи - сприймання музичного образу. Виокремлено західноєвропейську музику XVIII - XX ст. ст. як особливий досвід опанування інтерпретаційною культурою, а також проблеми інтерпретації в історичній динаміці української музичної культури. Досліджено аспект творчої взаємодії "композитор - виконавець" у XX ст., оцінено конкретні твори сучасних композиторів і виконавців.

  Скачати повний текст

Визначено інтерпретацію як складний інтелектуальний процес, комплексну форму аналізу, що є взаємодією смислових цілісностей, їх якісне перетворення та реконструкцію. Доведено, що вона грунтується на розумінні як способі людського буття, має репрезентативний характер, пов'язана з мовними структурами, логічним описом і висловлюванням; обумовлюється індивідуальними характеристиками інтерпретатора, його системою цінностей, соціокультурним контекстом. Зазначено, що метою інтерпретації є самовизначення індивідуальності, її самореалізація та самоутвердження. Встановлено, що метафора та іронія є художніми засобами даного феномену, які доповнюють один одного. Виявлено, що метафора - основний спосіб смислоутворення, іронія - загальна спрямованість свідомості інтерперетатора. Досліджено, що перша зумовлює такі характеристики інтерпретації, як антропометричність, діалогічність, об'єктивацію у мові індивідуальних сутнісних характеристик особистості, притаманного їй способу осмислення та розуміння, орієнтує на створення цілісного образу світу; друга - активний, критичний її характер,вводить ціннісну систему та мету інтерпретації, розкриває можливість і перспективи індивідуального переосмислення смислового змісту тексту, свободу у виборі шляхів творчої самореалізації. Встановлено, що даний аналіз свідчить про наявність зв'язку між появою ірраціонального та креативного моментів інтерпретації та домінуванням у ній естетичного елементу.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено виявленню специфіки естетичної природи інтерсуб'єктивності та розкриттю історичної динаміки становлення інтерсуб'єктивності як засобу подолання обмеженості "філософії суб'єкта". У новоєвропейській філософії від Р.Декарта до К.Маркса, а також сутність "комунікативного повороту" в сучасній європейській філософії. Виявлено естетичний потенціал інтерсуб'єктивності шляхом аплікації концепції "суб'єктивної" та "інтерсуб'єктивної" парадигм (В.Хьосле) в історії філософії до історії естетичної теорії. Ця аплікація є продуктивною, оскільки дозволяє розкрити нові принципи класифікації естетичних теорій 18 - 20 ст. Проведено ретельний аналіз естетичної площини "суб'єктивної" та "інтерсуб'єктивної" парадигм, наведено їх принципові характеристики, на прикладі конкретних концепцій (психоаналітичної та аналітико-психологічної) розкрито їх історичне значення. Особливу увагу приділено аналізу інтерсуб'єктивних детермінант процесів художньої творчості та сприйняття художнього твору, який проведено шляхом застосування великого обсягу фактичного матеріалу та прикладів.

  Скачати повний текст

Розглянуто актуальні тенденції естетичної думки XX ст., пов'язані з пошуками методології для пояснення нових тенденцій в художньому просторі за збереження теоретичних напрацювань минулих поколінь. Вибір в якості об'єкту дослідження теорії інтертекстуальності обгрунтовано рядом причин: семіотизацією філософської проблематики XX ст., поширення інтертекстуальності в якості мистецького прийому, методологічна гнучкість даної теорії. Завдяки виявленню історичної варіативності та методологічної плюралістичності теорії інтертекстуальності аргументується її відповідність вимогам постнекласичної естетики та науки.

  Скачати повний текст

Проведено філософське вивчення поняття "іронія", яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту у різних парадигмах культури дозволяє виявити фундаментальні ознаки іронічного дискурсу, а саме: рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, установлення їх специфіки та взаємозв'язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. Запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицією людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що доводить можливість розкриття подальшого становлення. Культурологічні трансформації поняття "іронія" розкривають генезу її філософського змісту. Класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, в її модерністських і постмодерністських модальностях філософією визначається важливість людиновимірного змісту. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму та намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

  Скачати повний текст

З використанням значної кількості наукових джерел у контексті сучасної методології уперше у вітчизняній науці здійснено аналіз історичного розвитку західноєвропейського естетичного ідеалу в його антропному вимірі з часів античності до початку XX ст. Виявлено основні конкретно-історичні стереотипізовані форми зовнішності людини, що визначалися ознаками прекрасного на основних етапах історичного розвитку в певних географічних межах. З'ясовано специфіку естетичного ідеалу антропної (тілесної) краси, притаманної мистецтву періодів грецької класики, грецького еллінізму, періоду Римської Імперії, раннього, зрілого та пізнього середньовіччя, Відродження, XVII - початку XX ст. Визначено конкретно-історичні принципи поєднання в антропній естетиці ознак тілесності та духовності людини й особливостей їх візуалізації в образотворчому мистецтві. Доведено причинно-наслідковий зв'язок між конкретно-історичними умовами та особливостями антропного виміру естетичного ідеалу.

  Скачати повний текст

Проведено комплексний, філософсько-естетичний аналіз російського формалізму, реконструкцію процесу його виникнення, розвитку, занепаду. Вивчено історичну динаміку ідей російської формальної школи й їх вплив на світову естетичну теорію. Проведено аналіз засадничих ідей російського формалізму: співвідношення форми та змісту в художньому творі, прийому, осторонення, релятивізму, конструктивного принципу, фотогенії, повтору та ін. Досліджено динаміку ідей російського формалізму в теоретичних надбаннях Празького структуралізму. Розглянуто формалістські ідеї у кінематографі, зокрема "фотогенію", "зміщення", "семіозис", "монтаж". Досліджено тенденції вивчення методу учнями формалістів, так званими "младоформалістами". Здійснено намір реабілітувати теорію формального методу. Доведено, що російський формалізм був і залишається одним із найважливіших джерел естетичної інновативності в ситуації кардинальних соціальних і культурних змін.

  Скачати повний текст

Здійснено експлікацію терміна "стиль". З'ясовано потенціал стильового аналізу у виявленні естетичної цінності твору. Продемонстровано, що художній стиль зберігається у мистецькій практиці модернізму та постмодернізму на рівні манери. Обгрунтовано поняття про змістовні та матеріальні домінанти стилю, введено змістовні поняття стилю "трансцендентність", "символічність", "симулятивність" і "іманентність". Проаналізовано узгодженість формальних стильових ознак з духовним змістом твору та встановлено закономірний зв'язок між домінантами стилю "ступінь умовності", "іманентність", "трансцендентність". Розкрито значення терміна "великий стиль", обгрунтовано доцільність введення нових формальних понять стилю. Запропоновано модель історичної динаміки художнього стилю.

  Скачати повний текст

Проаналізовано естетичні виміри категорії "історичний час" і вивчено його вплив на творчий процес. Історичний час розглянуто як символічний контекст, у якому розгортається специфічне людське буття в світі. Динаміку цього глобального процесу визначено принципами гармонії та досконалості. Усвідомлення та сприйняття часу в контексті певної історичної епохи визначає її темпоральну специфіку. Відповідно до цього запропоновано класифікацію історичних епох: епохи зі статичним контекстом, коли дисгармонійність теперішнього співвідноситься з гармонією минулого, а онтологічна ситуація людини визначається "одвічним поверненням" до витоків; епохи з динамічним контекстом, коли поряд зі співвідношенням з минулим з'являється більш важливий рівень співвідношення з майбутнім, який активізує творчий імпульс, спонукає людину активно створювати реальний контекст власного існування; позаконтекстуальні епохи, репрезентовані "перехідним часом", характерною рисою якого є відсутність темпоральних орієнтирів. Сучасна історична епоха постмодернізму або посткультури є яскравим прикладом позаконтекстуальної епохи, що визначає складну систему детермінації творчого процесу історичним часом. Розглянуто віталістично-психологічну, онтологічну та естетичну детермінації як основні її типи.

  Скачати повний текст

Проведено естетико-мистецтвознавчий аналіз абстракціонізму як непересічного явища культури ХХ ст. Досліджено, що абстрактне мистецтво було відповіддю на принципово нові культуротворчі процеси на межі ХІХ - ХХ ст., серед яких виокремлено низку нетрадиційних філософських ідей - неопозитивізм, психоаналіз, інтуїтивізм, антропософія, - трансформацію науково-технічних досягнень у сферу мистецтва. Проаналізовано художню та теоретичну спадщину В.Кандинського. Описано процес формування творчої індивідуальності митця і виокремлено ті ідеї, які мають вагоме теоретичне значення в розвитку сучасного мистецтва (специфіка творчого процесу, колір як "емоційний тонус" твору, іконографія в мистецтві ХХ ст., синтез мистецтв та синестезія). Висвітлено вплив творчості та теоретичних ідей Кандинського на розвиток українського мистецтва ХХ ст.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням культурологічного фундаменту художніх новацій XX століття. На прикладі музики розроблено концепцію аконфліктності як системоутворюючого логічного і естетичного фундаменту ряду композиторських технік і аконфліктної драматургії як самостійного типу музичної драматургії. Це дозволило з позитивних позицій оцінити процеси кардинальних змін образомовних складових у європейській (за художньою традицією) музиці XX століття, виявити їх еволюційну закономірність. Дослідження розширює уявлення щодо конфліктності в європейській культурі постренессансу. Водночас розроблено ряд питань культурологічного характеру, висвітлючих стан найважливіших духовно-художніх течій XX століття, зокрема у слов'янській культурі, котрі грунтуються на ідеях аконфліктності.

  Скачати повний текст

Розкрито аналітику сприйняття літературного тексту в українському естетичному дискурсі крізь призму рецептивної естетики, аналітичної та герменевтичної традицій у дослідженні тексту. Розглянуто естетично-літературознавчі орієнтири на перетині української, західноєвропейської та російської естетичної думки. Доведено, що на теренах України розвивається міждисциплінарний підхід щодо вивчення процесу сприйняття літературного тексту. Встановлено, що до нього долучено літературознавці, психологи, критики, зумовлюючи певний синтез філософських, естетичних, літературознавчих і психологічних напрацювань у дослідженні проблеми рецепції текстів. Здійснено аналіз тексту як об'єкта читацького сприйняття у нерозривному зв'язку з твором, книгою та використанням "протоестетичних" категорій читання, тлумачення, розуміння у контексті філософії "діалогу", співтворчості, критики.

  Скачати повний текст

Узагальнено антитрагедійні риси естетико-художнього дискурсу. Виокремлено антитрагедійне як одну із своєрідних ознак сучасного мистецтва, проаналізовано проблемне коло у категоріальному співвідношенні "трагічного"- "комічного", "поетичного" - "прозового" в історико-естетичному аспекті. Встановлено, що антитрагедійне набуває категоріальних ознак, виходячи за межі суто постмодерністської настанови пов'язувати антитрагедію виключно із постмодерною трансформацією традиційних засад доби модерну. Антитрагедійне визначено як естетичну категорію. Запропоновано схему корелятивного співвідношення антитрагедійного з прозовим, що дозволяє простежити у контексті великого культурного часу антитрагедійне як нівелювання поетичного у бік прозового. Сутність антитрагедійного виокремлено у площину буденості як принципу світобачення і як художнього методу. Антитрагедійне охарактеризовано шляхом деієрархізації людського та речового, за принципу рівності між світом людей та світом речей. Антитрагедійне визначено як корелят між трагічним та комічним, їх "третій" стан. У психологічному сенсі антитрагедійне охарактеризовно як нездатність людини постійно перебувати у стані смислопошуків та граничних ситуацій, обгрунтовано положення про антитрагедійне як певний механізм захисту. Розглянуто категоріальне співвідношення "поетичне" - "прозове", в якому поетичне виступає ознакою трагедійного, а прозове - антитрагедійного. Зроблено висновок, що антитрагедійні риси виникають у площині буденності, повсякдення, прозовості, коли "стомленість" від трагедії та трагічного вимагає відходу у неконфліктний світ звично-звичайного.

  Скачати повний текст

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протипокладеного душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в чому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність "емоційних якостей" музичного твору, а також ідеї Ж.Дельоза і Ф.Гватарі про "перцепт і афект" як "Форми думки" мистецтва.

  Скачати повний текст

Проведено наукове дослідження антропософських тенденцій в українському мистецтві 1920-х рр. Українське мистецтво даного періоду розглянуто в контексті загальноєвропейської тенденції модернізму - пошуку "нової духовності". Доведено, що у сценічному мистецтві "Молодого театру" та театру "Березіль" використовувались прийом евритмії та елементи містерійного театру. Показано вплив евритмії на становлення методу перетворення Л.Курбаса. Досліджено антропософські мотиви та специфіку образотворення у творчості М.Хвильового, М.Куліша, П.Тичини. Проаналізовано творчість митців-"двадцятників" у театрі, живописі, скульптурі та літературі. Виявлено тенденцію свідомого творення мистецтва та його сакралізації. Доведено, що світоглядні, зокрема антропософські, аспекти у мистецтві даного періоду виступають не стільки філософськими категоріями, скільки засобами художнього вираження.

  Скачати повний текст

Архітектурну композицію розглянуто крізь призму архетипів людини, найбільш ясно відбитих у міфології та міфопоетиці. Відповідно, розкрито їхню роль в художній творчості і в творчості архетектурній як синтезуючі різні види мистецтва. Просторова основа архітектурної композиції співвіднесена з просторовою моделлю світу, з міфологічним універсумом, що дозволило розкрити нові грані в естетичній цілісності архітектури.

  Скачати повний текст