Розглянуто теорію рефлексії у музичній творчості, суттю якої є обгрунтування музики як аналога homo cognitio (через Я-образ автора), зумовленої вимогами категоріального синтезу у сучасій когнації (семіотики культури, аналітичної герменевтики, онтології, метафізики, християнської антропології). Проаналізовано рефлексію як модус свідомості та семіотичного об'єкта. Зазначено, що змістом рефлексивного образу є акт усвідомлення власної свідомості та самоздійсненості особистості (авторські роздуми щодо життя, смерті, Богопізнання). Мовна рефлексія створює іманентні моделі художньої типізації, якими є внутрішня мова, двосвіття, подвоєння, спілкування, монодрама, драматургія типу сходження, синергія). Запропоновано тезу, що рефлексивний стиль мислення як системне явище утворює знакову парадигму музичної культури XX ст., що зумовило розробку синергійної концепції, яка базується на культур-антропологічному синтезі та соціокультурній еволюції рефлексивної семантики (від віденського класицизму до українського відродження останньої третини XX ст.).

  Скачати повний текст

У дисертації проаналізовано вплив стилю класицизму на головні архітектурні вирішення палацово-паркових комплексів на Вінниччині в контексті загальноєвропейського впливу. Визначено історичні передумови та основні чинники формування класицистичних палацово-паркових комплексів у регіоні. Доповнено загальноприйняті етапи розвитку архітектури класицистичних палацово-паркових комплексів Вінниччини від кінця XVIII до початку ХХ століття. Охарактеризовано функціональне зонування та принципи композиційно-просторової організації території класицистичних палацово-паркових комплексів. Розроблено типологію класицистичних палаців регіону за функціональними, планувальними, композиційними, стильовими характеристиками. Надано рекомендації для їх подальшого збереження, відновлення та функціональної адаптації.^UThe dissertation analyzes the influence of the classicism style on the main architectural solutions of palace and park complexes in the Vinnytsia region in the context of European influence. The historical preconditions and main factors of formation of classicist palace and park complexes in the region are determined. The generally accepted stages of development of the architecture of the classicist palace and park complexes of the Vinnytsia region from the end of the 18th to the early of the 20th century have been supplemented. Functional zoning and principles of compositional and spatial organization of the territory of classicist palace and park complexes are characterized. The typology of classicist palaces of the region according to functional, planning, compositional, stylistic characteristics is developed. Recommendations for their further preservation, restoration and functional adaptation are given.

Дослідження спрямоване на вивчення та розкриття специфічних особливостей хорової фуги, її жанрово-стильового та виконавського аспектів, на матеріалі західноєвропейської музики XVIII-XIX століть. Незважаючи на значну питому вагу поліфонії в хоровому мистецтві зазначеного періоду, втім, специфіка жанрово стильової та виконавської інтерпретації найвищої поліфонічної форми — фуги — в умовах хорового письма дотепер не отримала належного висвітлення у світовій і вітчизняній науково-теоретичній літературі. Зокрема, до сих пір не існує жодної монографії українською або російською мовою, присвяченої хоровій фузі, осмисленню її композиційно змістовної специфіки, вокально-технічних та виконавських параметрів, що є свідченням підвищеної актуальності обраної теми. Об'єктом дослідження є хорове поліфонічне мистецтво XVIII XIX століть; його предмет становить різноманітність конкретних композиційних втілень хорової фуги в їхньому зв'язку з індивідуальними структурно-змістовими характеристиками аналізованих хорових творів. Метою дослідження є обґрунтування жанрово-стильової та виконавської специфіки хорової фуги на матеріалі західноєвропейської музики XVIII XIX століть. При цьому, актуалізуються наступні завдання: розглянути сучасні концепції фуги та дослідити ступінь вивченості феномену хорової фуги в науковій літературі; на основі опрацювання сучасних наукових джерел запропонувати дефініцію хорової фуги, а також розробити її загальну типологію з урахуванням необхідних критеріїв; сформулювати основні параметри, що обумовлюють жанрово виконавську специфіку хорової фуги, й узагальнити отримані результати у вигляді наочної моделі; здійснити порівняльний аналіз вокальної та інструментальної версій хорових фуг Й. C. Баха і Г. Ф. Генделя з метою розкриття жанрової індивідуальності досліджуваного феномена; розглянути хорову фугу в її композиційно-стильовому та виконавському аспектах, зокрема, розкрити специфіку хоральної фуги бароко на прикладі взаємодії фуги та хоралу в духовних кантатах Й. С. Баха; схарактеризувати ознаки симфонізації жанру хорової фуги доби класицизму в ораторіях і месах Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена; виявити тенденцію до вільного синтезу барокових та класичних традицій у хоровій фузі композиторів романтиків на прикладі творів Ф. Мендельсона Бартольді та Дж. Россіні.^UThe study is aimed at the research and disclosure of the specific features of the choral fugue, its genre, stylistic and performance aspects in the context of the Western European music of the XVIII-XIX centuries. Despite the significant share of polyphony in the choral art of this period, however, the specificity of genre, stylistic and performance interpretation in the conditions of choral writing of the polyphonic form — fugue — has not yet received proper coverage in the world and domestic scientific and theoretical literature. In particular, there is still no monograph in Ukrainian or Russian, dedicated to the choral fugue, comprehension of its compositional and content specificity, vocal and technical and performance peculiarities, which indicates the increased relevance of the chosen topic. The object of the study is the choral art of the XVIII-XIX centuries; its subject is a variety of specific compositional embodiments of the choral fugue in their connection with the individual structural and semantic characteristics of the choral works under the study. The aim of the study is to substantiate the genre, stylistic and performance specificity of the choral fugue on the material of the Western European music of XVIII-XIX centuries. The following tasks are actualized: to consider modern concepts of the choral fugue; to study the phenomenon of choral fugue in the scientific literature; to use the modern sources for the definition of choral fugue and also to work out the general typology in terms of the criteria; to formulate the main results of the choral fugue and to summarize them in a visual model; to make comparative analysis of the vocal and instrumental versions of J. Bach and G. Handel's choral fugues in order to reveal the genre features of the phenomenon under study; to examine choral fugue in its compositional, stylistic, and performance aspects, namely the specific character of the baroque choral fugue as exemplified by the interplay between the fugue and the chorale in Bach's spiritual cantatas; to describe the tendency of symphonizing the choral fugue in the Classical period in the oratorios and masses by J. Haydn, W. A. Mozart, L. van Beethoven; to reveal free synthesis of baroque and classical traditions in choral fugue of Romantic composers on the example of works by F. Mendelssohn Bartholdy and G. Rossini.

Досліджено проблему виявлення й обгрунтування особливостей словесної реалізації та функціонування речових образів у художніх системах В. Скотта та Е.Т.А. Гофмана, яких розглянуто у контексті ідейно-естетичної доктрини західноєвропейського романтизму. Зазначено, що увага до світу артефактів формується на вищих щаблях літературної культури. Образ-річ є об'єктом самостійної уваги письменника лише у Ренесансі, за цього одразу ж його функція ускладнювалась - бароко прагнуло "розчинити" чуттєвий блиск речей ідеї "moento mori"; класицизм, культивуючи антично-ренесансний смак до мімезису, перетворював річ на аксесуар. Класицистичний або романтичний твір не можна уявити без розгалуженого змалювання матеріальної цивілізації. Проте, лише у романтизмі сформувався справжній "житопис словом", за яким річ постає у її непростих взаєминах зі своїм творцем - людиною, вона стає певним виразом духовної суті народу, а водночас - набуває іманентності, відчуженості. Відзначено, що історичний роман Скотта є запереченням класицистичного антиісторизму. Минуле репрезентують архітектура та костюм персонажа, побутові деталі. Індивідуальнізація предмета сигніфікує складність співвідносин між людьми. Досвід Скотта став підгрунтям для реалістичного експерименту, в якому мистецтво мало зрівнятися з наукою у її опануванні матеріального світу. У Гофмана час "раздвоєний", бо тут паралально відбувається звичайний "побутовий" час і дихає Вічність, що вкорінене в характерному містицизмі епохи, не вільної від тяжіння до потойбічного. Завдяки Скоттові склалася традиція розгалуженого змалювання середовища, соціальної належності особистого характеру персонажа через систему образів-речей; від Гофмана, якого цікавило не "зовнішнє" буття речового світу, а потаємно-містичні зв'язки між реаліями, наявна лінія "відчуження" речі від людини, що у новітній літературі набуває характеру "бунту речей" проти володаря.

  Скачати повний текст

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню стилістичних особливостей порцеляни Західної та Східної Європи XVIII – початку XX ст., яка зберігалася в приватних колекціях (кінця XIX – XX ст.) та частково ввійшла до музейних фондів України. Розглянуто колекції та подано нові відомості про збирачів: родини Бродських та Ханенків, О. Білого, О. Гансена, Д. Попова, М. Фрадкіна, К. Шпектор та ін., твори з колекцій яких зберігаються в музеях південного, північного та східного регіонів України.Стилістичні особливості простежено на вибраних творах порцелянової мануфактури Майсена, Відня, королівських порцелянових мануфактур Берліна та Севра, Імператорського фарфорового заводу Росії та на предметах приватного підприємства А. Миклашевського у с. Волокитиному. При стилістичному аналізі окреслено риси бароко, рококо, класицизму, модерну та інших течій та напрямів, прослідковано риси еклектики зі зверненням до попередніх епох. Підкреслено, що стилістичний аналіз порцелянових творів потрібно здійснювати з огляду на пластичні та живописні особливості предмету, з урахуванням історичного контексту.У роботі представлено низку нових документів і предметів, уточнено та поставлено під питання попередні атрибуції. Відкриття та публічний аналіз українських колекцій порцеляни, із залученням незалежних фахівців, підтвердить інтеграцію виробів у світовий культурний простір.^UThe dissertation is a comprehensive study dedicated to the analysis of the stylistic features of the Western and Eastern European porcelain ware from private collections that were partially included in Ukrainian museum collections.The scientific novelty consists in the identification of porcelain collectors of the late 19th – 20th century, familiarisation with the biography of each of them and determination of their legacy in the museums of Southern, Northern and Eastern Ukraine. A series of works were attributed and introduced to the scientific discourse; stylistic features of porcelain of 18th – early 20th century from Western and Eastern Europe from most of the collections were analysed.O. Hansen's biography was reconstructed and the fate of the founder of the Third State Museum after the 1920s was clarified in the study. The collector's German archive was studied. The porcelain collection that was transferred from O. Hansen's collection to the National Museum of Ukrainian Decorative Art was described. Samples of European porcelain ware were taken from the Khanenkos' collection that is stored at Bohdan and Varvara Khanenko National Art Museum. The prominent physical chemist O. Brodsky was presented as a collector. Information about the scholar's wife, V. Brodska-Sheremetieva, was introduced to the academic discourse. The Brodskys' contribution at the National Museum “Kyiv Picture Gallery” was singled out.Artistic preferences of the Kyiv homeopath D. Popov were determined. The collection was analysed and a series of works that are stored in the One Street Museum and by the doctor's heirs were introduced to the academic discourse. For the first time, Doctor K. Shpektor's collection in N. Onatsky Sumy Regional Art Museum (SRAM) was examined, which expands our knowledge about the prominent collection. The porcelain ware from the graphic artist M. Fradkin's collection was presented which is now stored in Kharkiv Art Museum; the artist's archive was studied.The study provides biographic data about the collector O. Bilyi, who founded the first highly specialised Ukrainian museum of Russian and Soviet artistic porcelain ware (now O. Bilyi Chornomorsk Museum of Fine Arts). The collection of the famous alpinist and collector O. Blieshchunov was described, which is stored in O. Blieshchunov Odesa Municipal Museum of Private Collections. The inventory cards at Odesa Art Museum (OAM) and SRAM were processed in order to single out items that came from private owners. As a result of the study, information was found that helps describe the personalities of Ukrainian collectors of the late 19th – 20th century more thoroughly. The main part of the study deals with the analysis of individual porcelain items from Ukrainian private collections of the late 19th – 20th century. The items of porcelain manufacturies that are predominant in the abovementioned collections were singled out, namely: Meissen Manufactury, Vienna Imperial Porcelain Manufactury, Berlin and Sèvres Royal Porcelain Manufactury, Russian Imperial Porcelain Factory (IPF) and A. Myklashevskyi's private enterprise in the former Chernihiv Province. As a result of the study, a number of works were introduced to the academic discourse, a series of new attributions were completed and previous attributions were questioned.The history of the development and work of manufacturies was described and the prominent artists were mentioned. The influence of historical and political situation on the change of tastes and their stylistic orientation was retraced. The aesthetic significance of the items and the reflection of the styles of the 18th – early 20th century was highlighted. It was noted that the style of porcelain ware should be considered taking into account both form and pictures. Visual stylistic analysis contributes to the analysis, but it cannot by the key element of attribution. The depiction of characteristic features of Baroque, Rococo, Classicism, Art Nouveau and other narrow trends and tendencies in porcelain ware confirms that porcelain is a material imprint of the epoch and tastes that were common during a certain period of time in a certain place. It is noted that a considerable amount of porcelain ware stored in Ukrainian museums require a more comprehensive analysis and re-attribution. The discovery and public analysis of Ukrainian collections of European porcelain ware of the 18th – early 20th century involving independent researchers will confirm the integration of items into global cultural space.

На підставі аналізу різноманітності площ доби класицизму складено послідовну класифікаційну систему їх типів. Запропоновано методику визначення історико-архітектурної цінності класицистичної площі як об'єкта культурної спадщини, що базується на врахуванні ступеня збереженості історичних характеристик площі за цими типами. Визначено цінність площ, яка надається у вигляді оцінки в балах, що нараховуються за запропонованою шкалою та зводяться до табличної форми. Обгрунтовано та проведено регенерацію та реконструкцію класицистичних площ з урахуванням їх актуальності, відповідності й адаптації. Запропоновано саму методику й алгоритм її формування (адаптації) відповідно до специфіки та вираженої в балах історико-архітектурної цінності конкретної класичної площі. Розроблено проектну пропозицію з регенерації та реконструкції Жовтневої (Соборної) площі в Дніпропетровську, яка є найбільшою класицистичною площею в Україні.

  Скачати повний текст

Досліджено романтичний історичний роман як естетичну цілісність і особливий етап у розвитку романного мислення. Вивчено проблеми художнього освоєння історії, усвідомлені як філософське та творче завдання в естетиці раннього романтизму Франції. Висвітлено полеміку французьких романістів доби Реставрації з вальтерскоттівською моделлю жанру. Зазначено, що національний рух до жанру та своєрідність його поетики обумовлені діалектичним тяжінням - відштовхуванням від традиції класицизму. Визначено специфіку французького романтичного варіанта жанру драматизмом безпосереднього соціального досвіду. Зазначено, що роман В.Гюго "Собор Паризької Богоматері" втілює трагедійний та особистісний пафос суб'єктивного переживання історії, властивого для романтичного типу історичного роману. Поетику роману розглянуто в єдності загальноромантичного, національно-характерного та індивідуально-творчого начал. Однією з принципових художніх домінант твору постає образ автора (авторський герой), визначальний для універсалізуючої концепції жанру. Ця концепція передбачає діалогізм культурних начал та жанрових мов різних епох: античність, міська та клерикальна культура Середньовіччя, що утворюють нову цілісність у художньому світі романтичного роману В.Гюго. Новий характер історизму в романі Гюго полягає в "кодуванні" художніх мов у культурному просторі та своєрідності сприйняття його як цілісності.

  Скачати повний текст

Виокремлено функції уяви та фантазії у філософських концепціях межі XVIII - XIX ст. (І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля), літературно-поетичній творчості англійських романтиків (С.Т. Кольриджа та У. Вордсворта, Ч. Лема, Л. Хента, У. Хезлітта та Дж. Кітса, П. Шеллі, Дж. Байрона, В. Скотта) і взірців образотворчого мистецтва (Дж. Каналетто, Ю. Робера, Дж. Піранезі, Ф. Гойї) та виявлено специфіку їх утілення у музичному мистецтві віденського класицизму. Проведено дослідження фортепіанних фантазій віденських класиків у контексті філософсько-художніх концепцій даної епохи про уяву. Уперше у вітчизняному музикознавстві проаналізовано та введено до науково обігу фортепіанні фантазії Й. Гайдна (C-dur) та І.Н. Гуммеля (E-dur), а також чотириручні клавірні фантазії В.А. Моцарта. Розроблено типологію фортепіанних фантазій віденських класиків на підставі відображених у них філософсько-художніх функцій уяви (фантазія як споглядання, сновидіння, гра). Показано значення фортепіанних фантазій епохи віденського класицизму як своєрідних посередників між добою бароко та романтизмом. Досліджено процес передбачення "синтезу мистецтв" як метод романтизму, виражений у взаємодії філософсько-художніх концепцій уяви в аспекті трактувань їх функції та жанру класицистичної фортепіанної фантазії. Виділено індивідуальні ознаки трактування жанру фантазії у творчості В.А. Моцарта, Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля, Л. Бетховена.

  Скачати повний текст

Досліджено історію розвитку слобожанського іконопису XVII - початку XIX ст. З'ясовано основні тенденції та стильові особливості сакрального живопису Слобожанщини. Досліджено вплив історичних і політичних факторів, пов'язаних з географічним розміщенням регіону, на розвиток іконописного мистецтва. Вперше процес становлення регіональної іконописної школи розглянуто у контексті вивчення етнокультурного типу та релігійної культури українських переселенців. Проаналізовано діяльність місцевих іконописних осередків та їх роль у культурному життті краю. Встановлено суттєве значення українського бароко у розвитку слобожанського іконописного мистецтва. Здійснено класифікацію ікон за сюжетами та образами, проаналізовано іконографію. Показано негативний вплив класицизму на втрату національної своєрідности іконопису Слобожанщини. У науковий обіг введено невідомі раніше твори сакрального мистецтва та нові імена слобожанських майстрів-іконописців. Висвітлено місце слобожанського релігійного живопису серед інших регіональних іконописних шкіл України.

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію класицистичної концепції літературного твору в новій культурно-історичній ситуації на межі традиціоналістської та посттрадиціоналістської епох. Виділено динамічний класицизм як особливий тип розвитку літератури та її теоретичного осмислення, що розширює межі традиціоналістської концепції шляхом її доповнення ознаками нової, індивідуально-авторської теорії. Проаналізовано традиціоналістські уявлення О.Ф.Мерзлякова та П.Є.Геогрієвського про твір як наслідування законів природи і жанрових зразків. Обговорено теоретичні ідеї П.Є.Георгієвського та П.Новикова щодо вивчення літературного твору. Розкрито протистояння та взаємозв'язок класицистичної моделі жанрового світу твору і романтичного індивідуально-авторського світу, який набуває якісно нової суверенності й "самостійного буття". Розглянуто нові теоретичні характеристики літературного твору в естетичних трактатах і критичних статтях представників філософського напрямку в романтизмі, зокрема в "Опыте науки изящного" О.І.Галича. Конкретизовано взаємозв'язки художньої практики та літературної теорії романтиків і відкритих ними шляхів пошуку узагальнювальних теоретичних характеристик у глибинах індивідуальних явищ. Запропоновано нову інтерпретацію концепції літературного твору, подану в роботах І.В.Киреєвського, в якій осмислюється відкриття, передусім у творчості О.С.Пушкіна, перспективи поєднання традиціоналістської та романтичних тенденцій.

  Скачати повний текст

Досліджено категорію двійництва в літературах Заходу Нового часу, проаналізовано трактування психологічного архетипу двійника в художньому світі М.Льюїса, А.Радкліф, Ч.Метьюріна, Г.Кляйста, А.Шаміссо, Е.А.Т.Гофмана, Р.Стівенсона, Е.По, О.Уальда, Н.Готорна. Головну увагу приділено категорії характеру, яка формувалась в літературах Європи ще від античних часів, набула однозначного трактування в класицизмі, а в зазначену епоху набула поновлення через інтерес до біблійної концепції особистості як складної, сповненої суперечностей єдності. Досліджено формування категорії двійництва в естетиці готичного роману й англійського романтизму. Монохарактер романтичного героя, у порівнянні з класицистичним, переважно однозначним монохарактером, тут принципово ускладнюється. Виникає почуття полярних, взаємовиключних начал психіки, напруги між ними, що стає основою розвитку сюжету. Англійські романтики, зокрема, Байрон, враховують "готичний" досвід художнього освоєння "краси зла", висуваючи тип трагічного "лиходія" на зразок Каїна або Манфреда. Розглянуто явище двійництва в німецькій літературі, показано специфіку національної рефлексії та її художнього змалювання. Романтичні двійники мають тенденцію до художньої матеріалізації і є ілюстрацію до відомої тези О.Шпенглера про "фаустову душу". Психологічний матеріал у сфері художнього образа є вартісним, як і матеріал життєво-об'єктивний; фантастичне реалізується з пластичною повнотою. Водночас роздвоєність героя в німецькому романтизмі має виразні риси інтелектуальної конструкції, філософічної абстракції. Показано, що подальший розвиток теми двійника в західних літературах набуває макабристичного звучання (По, Стівенсон), але зачарування "красою зла" поступається моралізуючим тенденціям (Уайльд, Діккенс); модель двійництва має соціально-психологічне вмотивовування й у реалістичній літературі трансформується у картину "діалектики душі".

  Скачати повний текст

Висвітлено стилістичні критерії виконавської діяльності, які визначаються певними стереотипами двоїстих структур. Останні очевидні у прамисленнєвій "дипластії" (за Б. Поршнєвим), а також в архаїчній дихотомії, які зумовили базисність для міфології та філософії Стародавності, актуалізованих у науковій і художній творчості двоїстих сполучень полярних якостей в XX ст. Наявність двоїчності у психологічній доцільності функціонування вищої нервової діяльності у спеціалізаціях право- та лівопівкульних систем головного мозку пояснює відзначений істориками та культурологами ритм змінності розумових орієнтацій (зокрема, у художній стилістиці епох) і відповідно - фазових послідовностей класичного - акласичного типів. У цьому контексті емпірично прийнято поділ виконавських стилів в антитезах "класичного - акласичного ("романтичного")" має як підоснову багатий культурний досвід і виводимість розумових стереотипів художньої діяльності з міфологічно-філософських підстав творчості. На підставі аналізу творів Л. ван Бетховена, Ф. Шопена, С.В. Рахманінова показано, що функцію "класичного" у них можуть виконувати барочно-класичні (Л. ван Бетховен), класичні-бідермейеровські (Ф. Шопен), романтичні (С.В. Рахманінов) стильові ознаки. Відповідно, у виконавських підходах виявлено акцентовані зазначені базисні для авторів або авторські - стильові якості ("передромантизм" - класицизм у грі творів Л. ван Бетховена, помірний - "шалений" романтизм, символізм, неокласицизм - академічний романтизм під час виконання творів Ф. Шопена, романтизм - неокласицизм у поданні творів С.В. Рахманінова.

  Скачати повний текст

Вперше створено цілісну картину формування архітектури дерев'яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII - першої половини XX століть. Проведені натуральні обстеження й інвентаризацію виявили на теренах Галичини 246 дерев'яних храмів. Розкрито прийоми застосування архітектурно-декоративних засобів опорядження в екстер'єрі й інтер'єрі досліджених святинь. Встановлено, що особливістю архітектури є те, що вона формувала стилістичні епохи (бароко, рококо, класицизм, історизм, модерн) під впливом місцевих, регіональних та зовнішніх чинників. Виявлено нові об'єкти та здобуті імена творців дерев'яних костелів. Визначено стилістичний аспект архітектурного формотворення та періодизацію розвитку стилістичних напрямів досліджених об'єктів. Проведено порівняльний аналіз архітектури дерев'яних римо-католицьких храмів Галичини з дерев'яними храмами цього ж та інших обрядів у сусідніх регіонах (Волині, Закарпатті) та країнах (Польщі, Швеції).

  Скачати повний текст

Визначено особливості мистецького феномену українських інтер'єрних світильників XVI - XX ст. у порівнянні з аналогічними творами народних майстрів і професійних художників Європи. Уточнено історичні етапи розвитку західно-європейських та українських освітлювальних приладів, визначено їх стилістичні особливості. Розроблено типологію, з'ясовано специфіку синтезу різних матеріалів і засобів виразності, які визначають образну своєрідність світильників у стильових межах Ренесансу, бароко, класицизму та модерну. Проаналізовано твори дизайну українських освітлювальних приладів XX ст. Досліджено та введено до наукового обігу значний обсяг фактологічного матеріалу, що дає можливість застосування мистецької спадщини минуло щодо створення світильників для сучасної дизайнерської практики.

  Скачати повний текст

У дослідженні доводиться, що сучасна оперна творчість є складним художньо-інституціональним та семантичним явищем, що корегується багатьма мистецькими та соціокультурними чинниками, тобто й з середини, від іманентної природи жанру, й ззовні, від соціоісторичних вимог. Виявляється, що провідною стороною діяльності сучасного оперного театру постає режисерсько-постановочна, яка постає головним способом стильового осучаснення оперного змісту, тому актуалізуються функціональні зв'язки режисерської та музично-виконавської інтерпретації – у контексті цілісної художньої конструкції опери.Відзначається, що основна жанрово-стильова конституція опери передбачає домінування музичної мови, музичного осмислення подієво-персонажного змісту, а це вимагає особливого вивчення творчості вокаліста-виконавця як осередку усіх музичних зусиль, усієї музично-художньої енергії (синергії) оперного твору. Тому важливим завданням музикознавчого дослідження постає доведення стильової парадигматичності вокального інтонування та вокально-виконавської інтерпретації в опері.Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, історією оперного жанру, що охоплює значний часовий період, тобто передбачає певну часову ретроспекцію, з іншого – зосередження уваги на сучасному етапі існування оперної творчості, тобто на кінці ХХ-го – початку XXI століття. Матеріалом дослідження послужили, по-перше, сучасні дослідження оперної творчості, як музикознавчі, так і естетико-культурологічні; оперні твори провідних європейських композиторів (від доби класицизму до ХХ століття) та їх сучасні сценічні постановки, зокрема опер В. Моцарта, М. Глінки, П. Чайковського, Д. Верді, деяких інших.^UThe study proves that modern opera work is a complex artistic, institutional and semantic phenomenon that is corrected by many artistic and socio-cultural factors, it means both from the inside, from the immanent nature of the genre, and from the outside, from socio-historical requirements. It turns out that the leading aspect of modern opera theater is directing, which is the main way of style modernization of opera content, so, in the context of the integral artistic construction of opera, the functional connections of directorial and musical and performing interpretation are actualized.It is noted that the main genre and style constitution of opera provides the dominance of musical language, musical understanding of event and character content, and this requires a special study of the vocalist-performer as the center of all musical efforts, all musical and artistic energy (synergy) of the opera composition. Therefore, an important task of musicological research is to prove the style paradigmaticalness of vocal intonation and vocal and performing interpretation in opera.The chronological boundaries of the study are determined, on the one hand, by the history of the opera genre, covering a significant period of time; it means, it provides a certain time retrospection. On the other hand – focus on the current stage of opera, in the late XX – early XXI century. The material of the research was, first of all, modern studies of opera work, both musicological and aesthetic and cultural; opera compositions by leading European composers (from the era of classicism to the twentieth century) and their modern stage productions, including operas by W. Mozart, M. Glinka, P. Tchaikovsky, G. Verdi, and some others.

Узагальнено відомості про комунікативні ознаки музичного стилю. Виділено "наративну" стильову спрямованість вираження як специфічну ідеалізуючу особливість широти стильових інтересів слухачів. Класифіковано стилі-напрямки за залученістю, зважаючи на їх комунікативні ознаки до утворень "наративного" характеру. Представлено музику рококо в її поєднанні з стилістикою німецького-італійського, слов'янського бароко та класицизму, ампіру, а також зразків бідермайера у взаємодії з романтизмом, реалізмом, імпресіонізмом та іншими напрямками. Вказано на репертуарні можливості фортепіанного мистецтва в різних напрямках музики XX ст. з опорою на символістські та неосимволістські-мінімалістські утворення сучасної художньої сфери.

  Скачати повний текст

Досліджено стильові особливості палацових і садибно-паркових ансамблів Галичини кінця XVIII - першої половини XIX ст. Розглянуто 52 пам'ятки палацового та садибно-паркового будівництва. На підставі проведеного аналізу архітектурно-планувального та декоративного рішення ансамблів подано уточнену періодизацію архітектури класицизму в даному регіоні. Простежено шляхи поширення стилю класицизму в архітектурі краю. Проведено типологізацію об'єктів. Розглянуто основні принципи композиційної побудови ансамблів, їх монументально-декоративного оздоблення. Зауважено щодо значення результатів дослідження у проведенні реставрації та консервації об'єктів, а також для оцінки історико-культурного значення пам'яток з метою їх захисту та збереження.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню виразових особливостей французьких впливів рококо на стиль и виразні прийоми Л. Бетховена – композитора й піаніста. Відповідно, приділена увага систематизації відомостей про суть творчих установок віденських класиків в їх просуванні ідей Йозефінівського класицизму і рококо, а також усвідомленню специфіки трансформації «німецької культурної ідеї» в XVIII в. у зв'язку з історичним становленням Віденської школи. В роботі виділена творча концепція бетховенських «двох принципів» в світлі стилістичних реалій опори на Йосифінівський класицизм, який відзначив раціоналістичне театралізоване світосприйняття Віденців. Виділені теоретичні позиції апробовані в аналізі ранніх і «малих» Сонат композитора центрального і пізнього періодів в контексті продовження їх стилістики в сонатній бетховенській спадщині в цілому в руслі зазначеної концепції Віденської школи в її французьких орієнтирах. Простежені органологічна та виконавська лінії віденського стилю в представництві зв'язків з французькою аристократичною культурою XVIII століття, виділені актуальні виконавські настанови інтерпретації Сонат Бетховена в межах поставангардних і пост-поставангардних установок мистецтва останніх десятиліть з опорою на значущість китайської піаністичної школи. Вперше в музикознавстві України та Китаю дана систематизація стильових витоків рококо в рамках уявлень про Йозефінівський класицизм як актуальний для XVIII ст. поворот «німецької культурної ідеі». Також вперше в Україні висунута концепція обумовленості позиціями рококо творчого методу Бетховена, виявленого ним у вигляді формули «двох принципів» і яка традиційно пов'язується тільки з філософською діалектикою прогегелівського типу.^UThe dissertation is devoted to the study of the influence of French Rococo and the expressive features of this direction on the style and expressive techniques of the musical language of the composer and pianist Beethoven. Accordingly, attention is paid to the systematization of information about the essence of the creative attitudes of the Viennese classics and the promotion of the ideas of Josephine classicism and rococo. The specifics of the transformation of the "German cultural idea" in the 18th century in connection with the historical formation of the Vienna School of Composers are outlined. The work highlights the creative concept of two Beethoven principles in the context of the stylistic realities of reliance on Josеphine classicism, which determined the rationalistic theatrical worldview of Viennese composers. The selected theoretical positions were tested by analyzing the early and "small" sonatas of the central and late periods of the composer's work. The analysis was made in the context of considering their stylistic language in Beethoven's sonata heritage, in line with the concept of the Vienna School and its French landmarks. The organological and performing lines of the Viennese style are traced, and connected with the French aristocratic culture of the 18th century. The article highlights the actual performing interpretations of Beethoven's sonatas in the period of post-avant-garde and post-avant-garde installations of art in recent decades, based on the importance of the Chinese pianistic school. For the first time in the musicology of Ukraine and China, the stylistic origins of Rococo have been systematized and determined within the framework of ideas about Josephine classicism through the prism of the "German cultural idea" that is relevant for the 18th century. Also, for the first time in Ukraine, the concept of the conditionality of Beethoven's creative method by the positions of rococo, declared by the composer in the form of a formula of “two principles” and traditionally associated only with philosophical dialectics of the pro-Hegelian type, is put forward.

Розглянуто основні художньо-естетичні тенденції європейського літературного Просвітництва у порівняльному висвітленні. На підставі аналізу типологічних закономірностей літературного процесу цієї доби виділено три парадигми художнього мислення - класичну, конвергентну й амальгамну, що дозволяє розглянути історичний розвиток різних національних моделей Просвітництва. Розглянуто основні тенденції просвітницького дискурсу у кожній парадигмі, які розрізняються характером становлення ідейно-художнього комплексу Просвітництва, системою жанрів, стильових ознак, особливостями переходу одних літературних напрямів у інші, тяглістю просвітницького канону. Запропоновано підхід, який дозволяє по-новому оцінити місце української літератури Просвітництва у системі інших європейських літератур, окреслити специфіку розвитку у ній певних художніх напрямів, а саме: рококо, просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і сентименталізм, які внаслідок своєї амальгамності сформували своєрідну систему художнього освоєння світу та людини у XVIII - першій половині XIX ст.

  Скачати повний текст

Львівські маскарони ХІХ ⎯ першої чверті ХХ ст. становлять вагоме культурне надбання для архітектурного мистецтва Львова, адже вони є одним з аспектів репрезентації архітектурного образу міста, його архітектурних стилів. Ці рельєфні лики не лише збагачують декоративне оформлення фасадів львівської архітектури, а й містять важливе інформаційне навантаження та символіку.Дисертація присвячена комплексному дослідженню маскаронів як одного з видів львівської архітектурно-декоративної пластики ХІХ — першої чверті ХХ ст. У роботі окреслено передумови та закономірності розвитку цього виду скульптурного декору в архітектурі Львова досліджуваного періоду. Проведено класифікацію маскаронів, виділено основні типологічні групи образів, що характерні для архітектури Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст. З’ясовано роль маскаронів у символічному та інформаційному навантаженні фасадів споруд різного призначення. Аналіз основних типологічних груп маскаронів проведено з урахуванням авторства, стилістики та пластичних особливостей конкретного об’єкта дослідження. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у сучасному українському мистецтвознавстві маскарони проаналізовано як систему. Виявлені механізми та тенденції розвитку цього виду пластичного мистецтва, обумовлені фактори, що вплинули на їх трансформацію в часі відповідно до змін стилів у архітектурі Львова. Визначені та проаналізовані типологічні групи львівських маскаронів ХІХ ― першої чверті XX ст. Результати дослідження значно доповнюють відомості про львівську декоративну пластику досліджуваного періоду. Аналіз архітектурних об’єктів з огляду на розшифрування символіки маскаронів може бути включений в проєктні дослідження при реконструкції та реставрації об’єктів архітектурної спадщини.Розроблена в дисертації типологія у комплексі з результатами дослідження створюють універсальну базу для вивчення маскаронів на фасадах міської забудови і можуть бути вихідним пунктом для проведення подальших досліджень цього виду архітектурно-декоративної пластики в містах України та основою для їх координації.Проведений у процесі роботи ґрунтовний аналіз наукової літератури та джерел довів, що обрана тема не досліджувалась комплексно, а обмежувалась лише згадками окремих пам’яток. В українському мистецтвознавстві відсутні дослідження, присвячені маскарону як окремій складовій архітектурно-декоративної пластики Львова досліджуваного періоду. Це підкреслює актуальність і зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження львівських маскаронів ХІХ — першої чверті ХХ ст., їх типології, пластичного та стилістичного вирішення, символічного навантаження. Важливою складовою джерельної бази наукової роботи стали фотоматеріали комплексних натурних обстежень, здійснених дисертанткою впродовж 2014–2019 рр. Проаналізовано понад п’ятсот об’єктів дослідження, що стали основою для структурування львівських маскаронів, сформовано типологію маскаронів.Як показало дослідження, маскарони потребують реставрації, бо поступово зникають, залишаючи по собі зруйновані часом фрагменти фасадів, що зумовлює актуальність вивчення цих елементів декоративного оздоблення та гостру необхідність їх збереження.Оскільки маскарони виконують роль не лише декоративного, а й символічного акценту на фасаді споруди, їх зазвичай кріпили на видному місці. Проведене дослідження засвідчило, що маскарон може вказати на соціальний статус власника дому, його естетичні пріоритети, призначення споруди, нагадати про конкретну особистість або розповісти про особливості історичної епохи, країну й саме місто Львів.Інформаційне навантаження маскаронів часто пов’язане з образами-символами, які здавна закріпились у свідомості людей. Завдяки характерним ознакам і атрибутам маскаронів, цей елемент архітектурно-декоративної пластики зазвичай легко впізнаваний. Надання екстер’єру архітектурного об’єкту символічного, інформаційного значення сприяло «закріпленню» конкретних художніх образів масок за різними функціями споруд.В архітектурі Львова від стилістики ренесансу до ар деко маскарони змінювались, еволюціонували, архітектори застосовували їх на різних етапах розвитку архітектури міста. Їхнє художньо-пластичне вирішення узгоджувалося з естетичними смаками відповідної епохи та стильовими напрямками в архітектурі.У дослідженні простежено, що вперше маскарони з’явились у архітектурі ренесансного Львова, у кінці XVI ⎯ на початку XVII ст. З приходом в архітектуру міста стилістики класицизму доволі обмежений спектр масок ренесансу та бароко урізноманітнюється масками богів античної міфології, образи яких виявилися універсальними для образотворчого мистецтва європейських країн Нового часу та архітектурного декору Львова.^ULviv mascarons of the XIX — first quarter of the XX centuries are an important culturalheritage of the architectural art of Lviv, as they are one of the aspects of thearchitectural image representation of the city and its architectural styles. These relieffaces not only enrich the decorative design of faсades of the Lviv architecture, but alsocarry an important information load and symbols.The present thesis is devoted to the complex study of the issue of mascarons asone of the types of the Lviv architectural and decorative sculpture of the XIX — firstquarter of the XX centuries. The work has outlined the preconditions and patterns ofdevelopment of this type of sculptural decor in the architecture of Lviv during the timeperiod under study. The classification of mascarons has been conducted and the maintypological groups of images that are characteristic of the architecture of Lviv in theXIX — first quarter of the XX centuries have been identified. The role of mascaronsin the symbolic and informational load of the faсade surface of buildings for variouspurposes has been identified. An analysis of the main typological groups of mascaronshas been carried out taking account of the authorship, stylistics and plastic features ofa particular object of study.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that for thefirst time in modern Ukrainian art mascarons are analyzed as a system. Themechanisms and tendencies of development of this kind of decorative art have beenrevealed and the factors have been established, which influenced their transformationin time according to changes of styles in architecture of Lviv. Typological groups ofLviv mascarons of the XIX — first quarter of the XX centuries have been identifiedand analyzed and features of their development have been revealed.12The results of the study significantly complement the information about the Lvivdecorative sculpture of the time period under study. The analysis of architecturalobjects with regard to the interpretation of the symbolism of mascarons can be includedin the project studies when conducting reconstruction and restoration of architecturalheritage sites.The typology developed in the thesis together with the study results creates auniversal basis for studying mascarons on the faсades of urban buildings and can be astarting point for conducting further studies of this type of architectural and decorativesculpture in Ukrainian towns and cities and be the basis for their coordination.A thorough analysis of the scientific literature and sources carried out in thecourse of the work proved that this topic had not been dealt with comprehensively, buthad been limited to mentioning individual monuments. In Ukrainian art history, thereare no studies of mascarons as separate components of architectural and decorativesculpture of Lviv of the period under study. This emphasizes the relevance andnecessity of conducting a thorough study of Lviv mascarons of the XIX — first quarterof the XX centuries, their typology, plastics and stylistic solution and the symbolicload.An important component of the source base of the scientific work were photos ofcomplex field surveys carried out by the author of the thesis in 2014-2019. More thanfive hundred objects under study were analyzed, which became the basis for structuringthe Lviv mascarons. Also, the figurative and stylistic typology of mascarons wasformed.As the study has revealed, the mascarons need to be restored or they disappearwithout a trace, leaving behind the sometimes destroyed fragments of the facadesurface, which underscores the relevance of the study of these elements of decorationand the urgent need to preserve them.As far as mascarons serve not only as a decorative but also a symbolic accent onthe facade of the building, then they were usually placed in a prominent place. Thestudy has revealed that the “language” of mascarons can identify the social status ofthe homeowner, his/her aesthetic priorities, the purpose of the building and remind13about a particular person or tell us about the peculiarities of the historical era, thecountry and the city of Lviv itself.The information load of mascarons is often associated with images-symbols thathave long been ingrained in people’s minds. Due to the characteristic features andattributes of mascarons, this element of architectural and decorative plastics is usuallyeasily recognizable. Imparting symbolic and informational significance to the exteriorof the architectural object contributed to the “fixation” of specific artistic images ofmasks on different functional types of buildings.In the architecture of Lviv, mascarons have been changing and evolving from the