Дисертаційну роботу присвячено дослідженню стилістичних особливостей порцеляни Західної та Східної Європи XVIII – початку XX ст., яка зберігалася в приватних колекціях (кінця XIX – XX ст.) та частково ввійшла до музейних фондів України. Розглянуто колекції та подано нові відомості про збирачів: родини Бродських та Ханенків, О. Білого, О. Гансена, Д. Попова, М. Фрадкіна, К. Шпектор та ін., твори з колекцій яких зберігаються в музеях південного, північного та східного регіонів України.Стилістичні особливості простежено на вибраних творах порцелянової мануфактури Майсена, Відня, королівських порцелянових мануфактур Берліна та Севра, Імператорського фарфорового заводу Росії та на предметах приватного підприємства А. Миклашевського у с. Волокитиному. При стилістичному аналізі окреслено риси бароко, рококо, класицизму, модерну та інших течій та напрямів, прослідковано риси еклектики зі зверненням до попередніх епох. Підкреслено, що стилістичний аналіз порцелянових творів потрібно здійснювати з огляду на пластичні та живописні особливості предмету, з урахуванням історичного контексту.У роботі представлено низку нових документів і предметів, уточнено та поставлено під питання попередні атрибуції. Відкриття та публічний аналіз українських колекцій порцеляни, із залученням незалежних фахівців, підтвердить інтеграцію виробів у світовий культурний простір.^UThe dissertation is a comprehensive study dedicated to the analysis of the stylistic features of the Western and Eastern European porcelain ware from private collections that were partially included in Ukrainian museum collections.The scientific novelty consists in the identification of porcelain collectors of the late 19th – 20th century, familiarisation with the biography of each of them and determination of their legacy in the museums of Southern, Northern and Eastern Ukraine. A series of works were attributed and introduced to the scientific discourse; stylistic features of porcelain of 18th – early 20th century from Western and Eastern Europe from most of the collections were analysed.O. Hansen's biography was reconstructed and the fate of the founder of the Third State Museum after the 1920s was clarified in the study. The collector's German archive was studied. The porcelain collection that was transferred from O. Hansen's collection to the National Museum of Ukrainian Decorative Art was described. Samples of European porcelain ware were taken from the Khanenkos' collection that is stored at Bohdan and Varvara Khanenko National Art Museum. The prominent physical chemist O. Brodsky was presented as a collector. Information about the scholar's wife, V. Brodska-Sheremetieva, was introduced to the academic discourse. The Brodskys' contribution at the National Museum “Kyiv Picture Gallery” was singled out.Artistic preferences of the Kyiv homeopath D. Popov were determined. The collection was analysed and a series of works that are stored in the One Street Museum and by the doctor's heirs were introduced to the academic discourse. For the first time, Doctor K. Shpektor's collection in N. Onatsky Sumy Regional Art Museum (SRAM) was examined, which expands our knowledge about the prominent collection. The porcelain ware from the graphic artist M. Fradkin's collection was presented which is now stored in Kharkiv Art Museum; the artist's archive was studied.The study provides biographic data about the collector O. Bilyi, who founded the first highly specialised Ukrainian museum of Russian and Soviet artistic porcelain ware (now O. Bilyi Chornomorsk Museum of Fine Arts). The collection of the famous alpinist and collector O. Blieshchunov was described, which is stored in O. Blieshchunov Odesa Municipal Museum of Private Collections. The inventory cards at Odesa Art Museum (OAM) and SRAM were processed in order to single out items that came from private owners. As a result of the study, information was found that helps describe the personalities of Ukrainian collectors of the late 19th – 20th century more thoroughly. The main part of the study deals with the analysis of individual porcelain items from Ukrainian private collections of the late 19th – 20th century. The items of porcelain manufacturies that are predominant in the abovementioned collections were singled out, namely: Meissen Manufactury, Vienna Imperial Porcelain Manufactury, Berlin and Sèvres Royal Porcelain Manufactury, Russian Imperial Porcelain Factory (IPF) and A. Myklashevskyi's private enterprise in the former Chernihiv Province. As a result of the study, a number of works were introduced to the academic discourse, a series of new attributions were completed and previous attributions were questioned.The history of the development and work of manufacturies was described and the prominent artists were mentioned. The influence of historical and political situation on the change of tastes and their stylistic orientation was retraced. The aesthetic significance of the items and the reflection of the styles of the 18th – early 20th century was highlighted. It was noted that the style of porcelain ware should be considered taking into account both form and pictures. Visual stylistic analysis contributes to the analysis, but it cannot by the key element of attribution. The depiction of characteristic features of Baroque, Rococo, Classicism, Art Nouveau and other narrow trends and tendencies in porcelain ware confirms that porcelain is a material imprint of the epoch and tastes that were common during a certain period of time in a certain place. It is noted that a considerable amount of porcelain ware stored in Ukrainian museums require a more comprehensive analysis and re-attribution. The discovery and public analysis of Ukrainian collections of European porcelain ware of the 18th – early 20th century involving independent researchers will confirm the integration of items into global cultural space.

Вперше створено цілісну картину формування архітектури дерев'яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII - першої половини XX століть. Проведені натуральні обстеження й інвентаризацію виявили на теренах Галичини 246 дерев'яних храмів. Розкрито прийоми застосування архітектурно-декоративних засобів опорядження в екстер'єрі й інтер'єрі досліджених святинь. Встановлено, що особливістю архітектури є те, що вона формувала стилістичні епохи (бароко, рококо, класицизм, історизм, модерн) під впливом місцевих, регіональних та зовнішніх чинників. Виявлено нові об'єкти та здобуті імена творців дерев'яних костелів. Визначено стилістичний аспект архітектурного формотворення та періодизацію розвитку стилістичних напрямів досліджених об'єктів. Проведено порівняльний аналіз архітектури дерев'яних римо-католицьких храмів Галичини з дерев'яними храмами цього ж та інших обрядів у сусідніх регіонах (Волині, Закарпатті) та країнах (Польщі, Швеції).

  Скачати повний текст

У дисертації проаналізовано вплив стилю класицизму на головні архітектурні вирішення палацово-паркових комплексів на Вінниччині в контексті загальноєвропейського впливу. Визначено історичні передумови та основні чинники формування класицистичних палацово-паркових комплексів у регіоні. Доповнено загальноприйняті етапи розвитку архітектури класицистичних палацово-паркових комплексів Вінниччини від кінця XVIII до початку ХХ століття. Охарактеризовано функціональне зонування та принципи композиційно-просторової організації території класицистичних палацово-паркових комплексів. Розроблено типологію класицистичних палаців регіону за функціональними, планувальними, композиційними, стильовими характеристиками. Надано рекомендації для їх подальшого збереження, відновлення та функціональної адаптації.^UThe dissertation analyzes the influence of the classicism style on the main architectural solutions of palace and park complexes in the Vinnytsia region in the context of European influence. The historical preconditions and main factors of formation of classicist palace and park complexes in the region are determined. The generally accepted stages of development of the architecture of the classicist palace and park complexes of the Vinnytsia region from the end of the 18th to the early of the 20th century have been supplemented. Functional zoning and principles of compositional and spatial organization of the territory of classicist palace and park complexes are characterized. The typology of classicist palaces of the region according to functional, planning, compositional, stylistic characteristics is developed. Recommendations for their further preservation, restoration and functional adaptation are given.

Дисертацію присвячено дослідженню індивідуального авторського стилю Василя Стефаника, його творчого методу, розглянутого крізь призму генологічного аналізу значущості драматургічних категорій у системі художнього мислення письменника й у контексті культурно-історичного та літературно-мистецького процесів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Зазначений період – надзвичайно насичений і вагомий в аспекті здобутків і рівня розвитку українського красного письменства, відтак роль і місце Василя Стефаника, як «найбільшого артиста» й «абсолютного пана форми», за І. Франком, у національному літературному процесі має значення не лише суто естетичне, а й історичне. Творчість покутянина не тільки еруптувала на поверхню іманентні закони і закономірності, за якими відбувався розвиток світової та національної літератури зазначеного періоду, але й стала своєрідним орієнтиром і зразком індивідуально-авторського налаштування жанрово-стилістичних «опцій» як для сучасників письменника, так і для численних його послідовників, для прихильників сповідуваних ним ідейно-естетичних принципів, прийомів і засобів художнього зображення. Важливим є також з'ясування відповідності Стефаникового тяжіння до драматургізації епосу тенденціям у розвитку світового літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть.У першому розділі дисертації йдеться про те, що проблема дифузії жанрів є однією з найбільш актуальних у сучасній генології. Практично кожен глибокий дослідник у царині генерики змушений був так чи так торкнутися хоча б окремих її аспектів. Йдеться зокрема про праці українських і зарубіжних науковців – І. Денисюка, Н. Копистянської, Т. Бовсунівської, Н. Шумило, Н. Калениченко, Т. Гундорової, С. Хороба, В. Миронюк, Ф. Білецького, А. Ткаченка, М. Кодака, Н. Мафтин, А. Черниш, Н. Бернадської, Р. Сендики, М. Бахтіна, Ц. Тодорова та інших. У сучасній генериці маємо дві, позірно протилежні, але насправді діалектично споріднені тенденції, які й зумовлюють актуальність вивчення явища дифузії жанрів. З одного боку, це створення об'єктивних передумов для розвитку гібридних форм у сучасному літературному процесі; з іншого – це необхідність канонізації, «узаконення» цих форм в оновленому «реєстрі» літературних «ґатунків». Більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм, модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми.Вивчення проблеми драматургічності в літературознавчому й мистецтвознавчому дискурсах вимагає чіткої диференціації та ідентифікації семантичних полів понять «драма», «драматургія», «драматизм», «драматичність», «театральність», «сценічність», «драматургічність». Що ж стосується самого терміну драматургічність, то, відзначаючи його полісемантичність і контекстуальну зумовленість, маємо на увазі передусім його номінативну спрямованість на позначення поетики драматургічного тексту загалом і стилістичної майстерності автора зокрема. Відтак, одне з його універсальних визначень – «це система виражальних засобів драматургії як виду мистецтва» (К. Поліщук). Похідним від такого розуміння драматургічності є розгляд її структурних компонентів, які дослідники вбачають «в особливому розвиткові конфлікту, в побудові інтриги, у специфіці «побудови» сцени і характеристики персонажів, їх появи і дій» (М. Федотова); в образі, характері, сюжеті, мотиві, підтексті, цілісності, гармонійності (Г. Клочек) тощо.^UThe thesis is dedicated to the study of the individual authorial style of Vasyl Stefanyk, his artistic method, as observed through the prism of genologic analysis of the importance of the dramaturgic categories within the system of artistic thinking of the writer and in the context of the cultural and historic, literary and artistic processes of the end of XIX – beginning of the XX centuries. The outlined period is extremely rich and notable in the aspect of Ukrainian writership, therefore the role and place of Vasyl Stefanyk as the "biggest artist" and an "absolute master of form", according to Ivan Franko, in the national literary process has both aesthetic and historic value. The artistic work of the author did not only erupt to the surface the imminent laws and patterns, due to which the development of the world and national literature occurred, but it also became a distinct reference point and example of the individual preference of the genre and stylistic "options", both for the contemporaries and for the followers, for the admirers of the similar ideology and aesthetics, means of artistic depiction. It is also important to find out the correlations of the Stefanyk's inclination towards making epos dramaturgic with the tendencies in development of the world literary process of the end of XIX – beginning of the XX centuries.The first chapter of the thesis tells about the problem of genre diffusion being one of the most relevant in modern genre science. Practically every thorough researcher in the field of generics had to touch upon some of its aspects. In particular, in the works of the Ukrainian and foreign scientists – I.Denysiuk, N.Kopystianska, T.Bovsunivska, N.Shumylo, N.Kalynychenko, T.Gundorova, S.Khorob, V.Myroniuk, F.Biletskiy, A.Tkachenko, M.Kodak, N.Maftyn, A.Chernysh, N.Bernadska, R.Sendyka, M.Bakhtin, T.Todorov and others. In the generics itself there are two opposite but dialectically connected tendencies that determine the relevance of studying the phenomenon of genre diffusion. On the one hand, this is creating the objective prerequisites for developing the hybrid forms in the modern literary process. On the other hand – it is the necessity for canonization, "legalization" of these forms in the refreshed "register" of the literary "grades". The majority of the scientists agree that the typology of genres according to genus was only adhered to in classicism with its requirement for the purity and canonic literary forms, and in such literary streams as romanticism, realism, modernism, the genres emerge on the crossroads of lyric, epos and drama.The study of the problems of dramaturgy in the literary and artistic studies discourse requires clear differentiation and identification of the semantic fields of the notions of "drama", "dramaturgy", "dramatism", "theatrical" and "scene". Concerning the very term dramaturgic, noting its polysemantic and contextual determination, we mainly mean its nominative inclination to depict the poetics of dramaturgic text as a whole and stylistic mastery in particular. Therefore, one of its universal definitions is "a system of expressive means of dramaturgy as a type of art" (K.Polishchuk). A derivative from such understanding of dramaturgic is a view on its structural components, which the researchers see in a "special development of the conflict, in building up the intrigue. in the specificity of "building" the scene and characters' peculiarities, their appearance and actions" (M.Fedotova); in an image, character, plot, motif, implication, unity, harmony (G.Klochek), etc.

Досліджено проблему жанрово-стильової динаміки української камерно-інструментальної сюїти XX ст. Атуалізовано систему світоглядних принципів, які стоять біля витоків формування жанру в добу Відродження й його розвою у межах епох бароко, класицизму, романтизму. Визначено культуротворчий потенціал європейського музичного мистецтва XX ст. в аспекті його впливу на концептуальний стрій та композиційно-драматургічні принципи даного жанру. Розглянуто специфічні риси становлення та розвитку української камерно-інструментальної сюїти, запропоновано його періодизацію. Висвітлено новітні взірці жанру у межах кожної з даних типологічних груп. Констатовано свідоме подолання іманентних ознак композиційно-семантичного інваріанта інструментальної сюїти за рахунок синтезу з елементами інших жанрів.

  Скачати повний текст

Розглянуто культурний контекст формування концепту природи у В. Блейка і Ф. Тютчева, еволюції концепції природи в європейській філософській думці та відповідної зміни статусу пейзажу в літературно-художній творчості. Описано та проаналізовано концепт природи у В. Блейка, з'ясовано специфіку інтерпретації поетом гностичної доктрини та зумовленої нею драматичної символіки блейкового преромантичного пейзажу, еволюції способів художнього розв'язання лірики природи у В. Блейка. Досліджено процеси формування та зміни концепту природи і в пейзажній ліриці Ф. Тютчева. Встановлено правомірність застосування до його світогляду поняття "пантеїзм", простежено еволюцію поета від наївно-гедоністичного оспівування природи до християнського відчуття її "тимчасовості" й уразливості. Визначено специфіку авторського бачення природи та зміни суб'єктивно-романтичної інтерпретації природи, забезпечення останньої як з арсеналу традиційної культури в процесі подолання класицизму, так і з політично злободенного пошуку сучасності.

  Скачати повний текст

Досліджено категорію двійництва в літературах Заходу Нового часу, проаналізовано трактування психологічного архетипу двійника в художньому світі М.Льюїса, А.Радкліф, Ч.Метьюріна, Г.Кляйста, А.Шаміссо, Е.А.Т.Гофмана, Р.Стівенсона, Е.По, О.Уальда, Н.Готорна. Головну увагу приділено категорії характеру, яка формувалась в літературах Європи ще від античних часів, набула однозначного трактування в класицизмі, а в зазначену епоху набула поновлення через інтерес до біблійної концепції особистості як складної, сповненої суперечностей єдності. Досліджено формування категорії двійництва в естетиці готичного роману й англійського романтизму. Монохарактер романтичного героя, у порівнянні з класицистичним, переважно однозначним монохарактером, тут принципово ускладнюється. Виникає почуття полярних, взаємовиключних начал психіки, напруги між ними, що стає основою розвитку сюжету. Англійські романтики, зокрема, Байрон, враховують "готичний" досвід художнього освоєння "краси зла", висуваючи тип трагічного "лиходія" на зразок Каїна або Манфреда. Розглянуто явище двійництва в німецькій літературі, показано специфіку національної рефлексії та її художнього змалювання. Романтичні двійники мають тенденцію до художньої матеріалізації і є ілюстрацію до відомої тези О.Шпенглера про "фаустову душу". Психологічний матеріал у сфері художнього образа є вартісним, як і матеріал життєво-об'єктивний; фантастичне реалізується з пластичною повнотою. Водночас роздвоєність героя в німецькому романтизмі має виразні риси інтелектуальної конструкції, філософічної абстракції. Показано, що подальший розвиток теми двійника в західних літературах набуває макабристичного звучання (По, Стівенсон), але зачарування "красою зла" поступається моралізуючим тенденціям (Уайльд, Діккенс); модель двійництва має соціально-психологічне вмотивовування й у реалістичній літературі трансформується у картину "діалектики душі".

  Скачати повний текст

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

  Скачати повний текст

Висвітлено питання мандолінного мистецтва, визначено етапи еволюції наукових уявлень про мандоліну. Виявлено закономірності еволюції інструмента та розроблено періодизацію історії розвитку різновидів мандоліни (кінець XVI - XXI ст.). Наведено класифікацію інструмента на підставі систематизації історичних підходів до диференціації різновидів мандоліни. Проаналізовано оригінальні твори для мандоліни епохи бароко та класицизму в історико-стильовому аспекті. Висвітлено шляхи розвитку історії та теорії мандолінного мистецтва як окремого напряму вітчизняного музикознавства.

  Скачати повний текст

Львівські маскарони ХІХ ⎯ першої чверті ХХ ст. становлять вагоме культурне надбання для архітектурного мистецтва Львова, адже вони є одним з аспектів репрезентації архітектурного образу міста, його архітектурних стилів. Ці рельєфні лики не лише збагачують декоративне оформлення фасадів львівської архітектури, а й містять важливе інформаційне навантаження та символіку.Дисертація присвячена комплексному дослідженню маскаронів як одного з видів львівської архітектурно-декоративної пластики ХІХ — першої чверті ХХ ст. У роботі окреслено передумови та закономірності розвитку цього виду скульптурного декору в архітектурі Львова досліджуваного періоду. Проведено класифікацію маскаронів, виділено основні типологічні групи образів, що характерні для архітектури Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст. З’ясовано роль маскаронів у символічному та інформаційному навантаженні фасадів споруд різного призначення. Аналіз основних типологічних груп маскаронів проведено з урахуванням авторства, стилістики та пластичних особливостей конкретного об’єкта дослідження. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у сучасному українському мистецтвознавстві маскарони проаналізовано як систему. Виявлені механізми та тенденції розвитку цього виду пластичного мистецтва, обумовлені фактори, що вплинули на їх трансформацію в часі відповідно до змін стилів у архітектурі Львова. Визначені та проаналізовані типологічні групи львівських маскаронів ХІХ ― першої чверті XX ст. Результати дослідження значно доповнюють відомості про львівську декоративну пластику досліджуваного періоду. Аналіз архітектурних об’єктів з огляду на розшифрування символіки маскаронів може бути включений в проєктні дослідження при реконструкції та реставрації об’єктів архітектурної спадщини.Розроблена в дисертації типологія у комплексі з результатами дослідження створюють універсальну базу для вивчення маскаронів на фасадах міської забудови і можуть бути вихідним пунктом для проведення подальших досліджень цього виду архітектурно-декоративної пластики в містах України та основою для їх координації.Проведений у процесі роботи ґрунтовний аналіз наукової літератури та джерел довів, що обрана тема не досліджувалась комплексно, а обмежувалась лише згадками окремих пам’яток. В українському мистецтвознавстві відсутні дослідження, присвячені маскарону як окремій складовій архітектурно-декоративної пластики Львова досліджуваного періоду. Це підкреслює актуальність і зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження львівських маскаронів ХІХ — першої чверті ХХ ст., їх типології, пластичного та стилістичного вирішення, символічного навантаження. Важливою складовою джерельної бази наукової роботи стали фотоматеріали комплексних натурних обстежень, здійснених дисертанткою впродовж 2014–2019 рр. Проаналізовано понад п’ятсот об’єктів дослідження, що стали основою для структурування львівських маскаронів, сформовано типологію маскаронів.Як показало дослідження, маскарони потребують реставрації, бо поступово зникають, залишаючи по собі зруйновані часом фрагменти фасадів, що зумовлює актуальність вивчення цих елементів декоративного оздоблення та гостру необхідність їх збереження.Оскільки маскарони виконують роль не лише декоративного, а й символічного акценту на фасаді споруди, їх зазвичай кріпили на видному місці. Проведене дослідження засвідчило, що маскарон може вказати на соціальний статус власника дому, його естетичні пріоритети, призначення споруди, нагадати про конкретну особистість або розповісти про особливості історичної епохи, країну й саме місто Львів.Інформаційне навантаження маскаронів часто пов’язане з образами-символами, які здавна закріпились у свідомості людей. Завдяки характерним ознакам і атрибутам маскаронів, цей елемент архітектурно-декоративної пластики зазвичай легко впізнаваний. Надання екстер’єру архітектурного об’єкту символічного, інформаційного значення сприяло «закріпленню» конкретних художніх образів масок за різними функціями споруд.В архітектурі Львова від стилістики ренесансу до ар деко маскарони змінювались, еволюціонували, архітектори застосовували їх на різних етапах розвитку архітектури міста. Їхнє художньо-пластичне вирішення узгоджувалося з естетичними смаками відповідної епохи та стильовими напрямками в архітектурі.У дослідженні простежено, що вперше маскарони з’явились у архітектурі ренесансного Львова, у кінці XVI ⎯ на початку XVII ст. З приходом в архітектуру міста стилістики класицизму доволі обмежений спектр масок ренесансу та бароко урізноманітнюється масками богів античної міфології, образи яких виявилися універсальними для образотворчого мистецтва європейських країн Нового часу та архітектурного декору Львова.^ULviv mascarons of the XIX — first quarter of the XX centuries are an important culturalheritage of the architectural art of Lviv, as they are one of the aspects of thearchitectural image representation of the city and its architectural styles. These relieffaces not only enrich the decorative design of faсades of the Lviv architecture, but alsocarry an important information load and symbols.The present thesis is devoted to the complex study of the issue of mascarons asone of the types of the Lviv architectural and decorative sculpture of the XIX — firstquarter of the XX centuries. The work has outlined the preconditions and patterns ofdevelopment of this type of sculptural decor in the architecture of Lviv during the timeperiod under study. The classification of mascarons has been conducted and the maintypological groups of images that are characteristic of the architecture of Lviv in theXIX — first quarter of the XX centuries have been identified. The role of mascaronsin the symbolic and informational load of the faсade surface of buildings for variouspurposes has been identified. An analysis of the main typological groups of mascaronshas been carried out taking account of the authorship, stylistics and plastic features ofa particular object of study.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that for thefirst time in modern Ukrainian art mascarons are analyzed as a system. Themechanisms and tendencies of development of this kind of decorative art have beenrevealed and the factors have been established, which influenced their transformationin time according to changes of styles in architecture of Lviv. Typological groups ofLviv mascarons of the XIX — first quarter of the XX centuries have been identifiedand analyzed and features of their development have been revealed.12The results of the study significantly complement the information about the Lvivdecorative sculpture of the time period under study. The analysis of architecturalobjects with regard to the interpretation of the symbolism of mascarons can be includedin the project studies when conducting reconstruction and restoration of architecturalheritage sites.The typology developed in the thesis together with the study results creates auniversal basis for studying mascarons on the faсades of urban buildings and can be astarting point for conducting further studies of this type of architectural and decorativesculpture in Ukrainian towns and cities and be the basis for their coordination.A thorough analysis of the scientific literature and sources carried out in thecourse of the work proved that this topic had not been dealt with comprehensively, buthad been limited to mentioning individual monuments. In Ukrainian art history, thereare no studies of mascarons as separate components of architectural and decorativesculpture of Lviv of the period under study. This emphasizes the relevance andnecessity of conducting a thorough study of Lviv mascarons of the XIX — first quarterof the XX centuries, their typology, plastics and stylistic solution and the symbolicload.An important component of the source base of the scientific work were photos ofcomplex field surveys carried out by the author of the thesis in 2014-2019. More thanfive hundred objects under study were analyzed, which became the basis for structuringthe Lviv mascarons. Also, the figurative and stylistic typology of mascarons wasformed.As the study has revealed, the mascarons need to be restored or they disappearwithout a trace, leaving behind the sometimes destroyed fragments of the facadesurface, which underscores the relevance of the study of these elements of decorationand the urgent need to preserve them.As far as mascarons serve not only as a decorative but also a symbolic accent onthe facade of the building, then they were usually placed in a prominent place. Thestudy has revealed that the “language” of mascarons can identify the social status ofthe homeowner, his/her aesthetic priorities, the purpose of the building and remind13about a particular person or tell us about the peculiarities of the historical era, thecountry and the city of Lviv itself.The information load of mascarons is often associated with images-symbols thathave long been ingrained in people’s minds. Due to the characteristic features andattributes of mascarons, this element of architectural and decorative plastics is usuallyeasily recognizable. Imparting symbolic and informational significance to the exteriorof the architectural object contributed to the “fixation” of specific artistic images ofmasks on different functional types of buildings.In the architecture of Lviv, mascarons have been changing and evolving from the

На підставі аналізу різноманітності площ доби класицизму складено послідовну класифікаційну систему їх типів. Запропоновано методику визначення історико-архітектурної цінності класицистичної площі як об'єкта культурної спадщини, що базується на врахуванні ступеня збереженості історичних характеристик площі за цими типами. Визначено цінність площ, яка надається у вигляді оцінки в балах, що нараховуються за запропонованою шкалою та зводяться до табличної форми. Обгрунтовано та проведено регенерацію та реконструкцію класицистичних площ з урахуванням їх актуальності, відповідності й адаптації. Запропоновано саму методику й алгоритм її формування (адаптації) відповідно до специфіки та вираженої в балах історико-архітектурної цінності конкретної класичної площі. Розроблено проектну пропозицію з регенерації та реконструкції Жовтневої (Соборної) площі в Дніпропетровську, яка є найбільшою класицистичною площею в Україні.

  Скачати повний текст

Розглянуто теорію рефлексії у музичній творчості, суттю якої є обгрунтування музики як аналога homo cognitio (через Я-образ автора), зумовленої вимогами категоріального синтезу у сучасій когнації (семіотики культури, аналітичної герменевтики, онтології, метафізики, християнської антропології). Проаналізовано рефлексію як модус свідомості та семіотичного об'єкта. Зазначено, що змістом рефлексивного образу є акт усвідомлення власної свідомості та самоздійсненості особистості (авторські роздуми щодо життя, смерті, Богопізнання). Мовна рефлексія створює іманентні моделі художньої типізації, якими є внутрішня мова, двосвіття, подвоєння, спілкування, монодрама, драматургія типу сходження, синергія). Запропоновано тезу, що рефлексивний стиль мислення як системне явище утворює знакову парадигму музичної культури XX ст., що зумовило розробку синергійної концепції, яка базується на культур-антропологічному синтезі та соціокультурній еволюції рефлексивної семантики (від віденського класицизму до українського відродження останньої третини XX ст.).

  Скачати повний текст

Досліджено процес становлення української професійної музики у період XVII - XVIII ст. Проведено загальний огляд музично-теоретичної науки до XVIII ст., зокрема, наведено відомості про церковно-співацьке мистецтво в Україні, появу перших форм хорового багатоголосся. Розглянуто творчі зв'язки між східною та західною музичною культурами. Наведено системну характеристику періоду партесного співу, проаналізовано розвиток партесного концерту у теоретичній і практичній діяльності М. Дилецького. Проаналізовано творчі зв'язки діячів мистецтва Західної та Східної Європи, зокрема, розглянуто проблему музично-культурних взаємодій між Україною та Італією у XVIII ст. Підтверджено значення Болонської Філармонічної академії як музичного центру досліджуваного періоду в історії формування професіоналізму в Україні. Висвітлено діяльність одного з найвідоміших представників академії - падре Дж.Б. Мартіні. Виявлено особливості синтезу народного, професійного та національного у творчості М. Дилецького, Дж.Б. Мартіні, М. Березовського. Проведено історико-теоретичний порівняльний аналіз клавірних творів падре Дж.Б. Мартіні та хорової спадщини М. Березовського. Розкрито суттєве значення феномену взаємодії різних культурних просторів і традицій італійської поліфонічної школи у процесі становлення українського класицизму.

  Скачати повний текст

Розроблено історичну періодизацію німецького флейтового мистецтва XVIII - XIX ст. і визначено роль Й.Й. Кванца, Й.Г. Тромліна, А.Б. Фрюрстенау та Т. Бьома у формуванні німецької флейтової школи у контексті вивчення взаємозв'язку процесів удосконалення інструмента, розвитку флейтової технології та методики навчання грі на флейті. Розкрито творчі здобутки засновника німецької флейтової школи Й.Й. Кванца, послідовного реформатора конструкції інструмента Й.Г. Тромліна, віртуозів епохи класицизму Й.Б. Вендлінга та романтизму - А.Б. Фюрстенау. Досліджено інструментальну реформу Т. Бьома. У хронологічній послідовності розкрито пріоритетність його досягнень щодо удосконалення механіко-акустичної системи флейти. На підставі вивчення флейтових трактатів і шкіл XVIII - XIX ст. всебічно досліджено технологію виконавського процесу на флейті у даний період і виділено основні етапи його розвитку.

  Скачати повний текст

Узагальнено відомості про комунікативні ознаки музичного стилю. Виділено "наративну" стильову спрямованість вираження як специфічну ідеалізуючу особливість широти стильових інтересів слухачів. Класифіковано стилі-напрямки за залученістю, зважаючи на їх комунікативні ознаки до утворень "наративного" характеру. Представлено музику рококо в її поєднанні з стилістикою німецького-італійського, слов'янського бароко та класицизму, ампіру, а також зразків бідермайера у взаємодії з романтизмом, реалізмом, імпресіонізмом та іншими напрямками. Вказано на репертуарні можливості фортепіанного мистецтва в різних напрямках музики XX ст. з опорою на символістські та неосимволістські-мінімалістські утворення сучасної художньої сфери.

  Скачати повний текст

Розглянуто основні художньо-естетичні тенденції європейського літературного Просвітництва у порівняльному висвітленні. На підставі аналізу типологічних закономірностей літературного процесу цієї доби виділено три парадигми художнього мислення - класичну, конвергентну й амальгамну, що дозволяє розглянути історичний розвиток різних національних моделей Просвітництва. Розглянуто основні тенденції просвітницького дискурсу у кожній парадигмі, які розрізняються характером становлення ідейно-художнього комплексу Просвітництва, системою жанрів, стильових ознак, особливостями переходу одних літературних напрямів у інші, тяглістю просвітницького канону. Запропоновано підхід, який дозволяє по-новому оцінити місце української літератури Просвітництва у системі інших європейських літератур, окреслити специфіку розвитку у ній певних художніх напрямів, а саме: рококо, просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і сентименталізм, які внаслідок своєї амальгамності сформували своєрідну систему художнього освоєння світу та людини у XVIII - першій половині XIX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості поетичного дискурсу найрепрезентативніших представників поетів-"кавалерів". Запропоновано цілісне уявлення про життєвий шлях і літературний доробок Р. Герріка, Т. Кер'ю, Дж. Саклінга, Р. Лавлейса й Е.Воллера. Проаналізовано поетику не перекладених українською мовою творів цих англійських поетів XVII ст. Показано стильову своєрідність поетичних творів "кавалерів" і специфіку поєднання барокових, класицистичних і рокайльних елементів у художньому просторі цієї поезії. Виявлено, що попри наявність у художній палітрі "кавалерів" оригінального поєднання елементів усіх домінуючих стилів XVII ст. - маньєризму, бароко та класицизму, її суголосність рокайльним умонастроям та яскраво виражена присутність рокайльних тенденцій доводить, що саме поети-"кавалери" стояли біля витоків рокайльної традиції в літературі Англії.

  Скачати повний текст

Досліджено романтичний історичний роман як естетичну цілісність і особливий етап у розвитку романного мислення. Вивчено проблеми художнього освоєння історії, усвідомлені як філософське та творче завдання в естетиці раннього романтизму Франції. Висвітлено полеміку французьких романістів доби Реставрації з вальтерскоттівською моделлю жанру. Зазначено, що національний рух до жанру та своєрідність його поетики обумовлені діалектичним тяжінням - відштовхуванням від традиції класицизму. Визначено специфіку французького романтичного варіанта жанру драматизмом безпосереднього соціального досвіду. Зазначено, що роман В.Гюго "Собор Паризької Богоматері" втілює трагедійний та особистісний пафос суб'єктивного переживання історії, властивого для романтичного типу історичного роману. Поетику роману розглянуто в єдності загальноромантичного, національно-характерного та індивідуально-творчого начал. Однією з принципових художніх домінант твору постає образ автора (авторський герой), визначальний для універсалізуючої концепції жанру. Ця концепція передбачає діалогізм культурних начал та жанрових мов різних епох: античність, міська та клерикальна культура Середньовіччя, що утворюють нову цілісність у художньому світі романтичного роману В.Гюго. Новий характер історизму в романі Гюго полягає в "кодуванні" художніх мов у культурному просторі та своєрідності сприйняття його як цілісності.

  Скачати повний текст

Проаналізовано місце античної теми у концепції творчості українських неокласиків, російських акмеїстів і польських скамандритів. Висвітлено особливості героїнь античної міфології, літератури, історії та їх вплив на формування неокласицистського світогляду й естетики. З використанням античних сюжетів й образів порівняно неокласицистську та неоромантичну концепцію творчості, яка є опозицією в літературному процесі XX ст. та на новому етапі відтворює протистояння класицистів і романтиків наприкінці XVIII ст. Концепція, яка формується внаслідок осмислення неокласиками, акмеїстами та скамадритами античності, є неокласицистською, тобто містить у собі дискурс класицизму, але водночас є органічною часткою модерністських рухів епохи.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему виявлення й обгрунтування особливостей словесної реалізації та функціонування речових образів у художніх системах В. Скотта та Е.Т.А. Гофмана, яких розглянуто у контексті ідейно-естетичної доктрини західноєвропейського романтизму. Зазначено, що увага до світу артефактів формується на вищих щаблях літературної культури. Образ-річ є об'єктом самостійної уваги письменника лише у Ренесансі, за цього одразу ж його функція ускладнювалась - бароко прагнуло "розчинити" чуттєвий блиск речей ідеї "moento mori"; класицизм, культивуючи антично-ренесансний смак до мімезису, перетворював річ на аксесуар. Класицистичний або романтичний твір не можна уявити без розгалуженого змалювання матеріальної цивілізації. Проте, лише у романтизмі сформувався справжній "житопис словом", за яким річ постає у її непростих взаєминах зі своїм творцем - людиною, вона стає певним виразом духовної суті народу, а водночас - набуває іманентності, відчуженості. Відзначено, що історичний роман Скотта є запереченням класицистичного антиісторизму. Минуле репрезентують архітектура та костюм персонажа, побутові деталі. Індивідуальнізація предмета сигніфікує складність співвідносин між людьми. Досвід Скотта став підгрунтям для реалістичного експерименту, в якому мистецтво мало зрівнятися з наукою у її опануванні матеріального світу. У Гофмана час "раздвоєний", бо тут паралально відбувається звичайний "побутовий" час і дихає Вічність, що вкорінене в характерному містицизмі епохи, не вільної від тяжіння до потойбічного. Завдяки Скоттові склалася традиція розгалуженого змалювання середовища, соціальної належності особистого характеру персонажа через систему образів-речей; від Гофмана, якого цікавило не "зовнішнє" буття речового світу, а потаємно-містичні зв'язки між реаліями, наявна лінія "відчуження" речі від людини, що у новітній літературі набуває характеру "бунту речей" проти володаря.

  Скачати повний текст