Мета дослідження - аналіз результатів стимуляції овуляції та відновлення репродуктивної функції у жінок із патологією грудних залоз (ГЗ) при ендокринному безплідді. Для дослідження відібрано групу зі 130 хворих репродуктивного віку, яких за характером порушень менструальної функції розподілено на дві підгрупи: 1-а (n = 57) - жінки з регулярним ритмом менструального циклу (МЦ) і недостатністю лютеїнової фази (НЛФ); 2-а (n = 73) - жінки зі вторинною аменореєю та олігоменореєю на тлі хронічної ановуляції. Всі хворі скаржились на відсутність вагітності у середньому протягом 4 +- 1,2 року. Після комплексного оцінювання стану репродуктивної системи і гормонально залежних органів жінки отримували терапію з використанням естроген-гестагенного препарату, бромкриптину та стимуляцію овуляції кломіфеном. У ході дослідження встановлено, що порушення МЦ у всіх хворих були зумовлені ендокринною патологією: регулярний ритм у поєднанні з НЛФ - 43,8 %, вторинна аменорея та олігоменорея на тлі хронічної ановуляції - 56,2 %. При обстеженні ГЗ у 66,9 % пацієнток виявлено різні варіанти фіброзно-кістозної хвороби (ФКХ). Первинне безпліддя діагностовано у 87 (66,9 %) пацієнток, вторинне - у 43 (33,1 %). У 1-й підгрупі у 89,5 % випадків спостерігались супутні захворювання органів малого таза, ендокринні порушення за типом НЛФ - у 10,5 %. У пацієнток 2-ї підгрупи частота поєднаної патології становила 23,3 %, а ендокринних порушень - 76,7 %. Такі результати підтвердили необхідність ендоскопічного обстеження всіх хворих із безпліддям при вирішенні питання про стимуляцію овуляції. Після поетапної терапії з включенням до програми лапароскопії, гістероскопії, КОК, бромкриптину та стимуляцію овуляції кломіфеном відновити репродуктивну функцію вдалося у 1-й підгрупі у 33,3 %, у 2-й підгрупі - у 40 % жінок. У пацієнток із гіперпролактинемією на тлі бромкриптину було відновлено овуляцію у 73,7 % відповідно. Аналіз репродуктивної функції жінок із патологією грудних залоз при ендокринному безплідді доводить, що практично у кожної другої хворої порушення менструально-репродуктивної функції виникали під впливом різних факторів після встановлення регулярного ритму менструацій. Це свідчить про вихідний недосконалий рівень нейроендокринних структур, які беруть участь в регуляції цих процесів у даного контингенту хворих. Підвищення частоти первинного безпліддя в 1,5 - 2 рази у порівнянні зі вторинним є характерним для групи хворих з ендокринними формами безпліддя. Під час стимуляції кломіфеном майже у треті обстежуваного контингенту вдалося відновити двофазний овуляторний цикл, покращити репродуктивну функцію та зменшити больові відчуття у ГЗ, що надає можливість зробити висновок про необхідність повного гормонального скринінгу й уточнення причин порушення МЦ перед призначенням терапії гормональними препаратами.

Мета дослідження - вивчення особливостей патологічного стану грудних залоз (ГЗ) залежно від характеру менструального циклу, особливостей гормонального та імунологічного статусу у жінок із порушеннями менструальної функції (МФ) ендокринного генезу. Для дослідження відібрано групу із 130 хворих репродуктивного віку (середній вік - 27 +- 2,3 року), яких за характером порушень МФ розподілено на дві підгрупи: 1-а (n = 73) - жінки зі вторинною аменореєю та олігоменореєю на тлі хронічної ановуляції; 2-а (n = 57) - жінки з регулярним ритмом менструального циклу (МЦ) і недостатністю лютеїнової фази (НЛФ). Усі хворі скаржились на відсутність вагітності у середньому протягом 4 +- 1,2 року. Для оцінювання стану репродуктивної системи та гормонально залежних органів жінкам проводили комплексне клініко-гормональне, ультразвукове, радіотермометричне, рентгенологічне та імунологічне дослідження. Порушення МЦ у всіх хворих були зумовлені ендокринною патологією: вторинна аменорея та олігоменорея на тлі хронічної ановуляції - 56,2 %, регулярний ритм у поєднанні з НЛФ - 43,8 %. Під час обстеження ГЗ у 66,9 % пацієнток діагностовано різні варіанти фіброзно-кістозної хвороби (ФКХ), недорозвиток структурних елементів, інволютивні зміни, які не відповідають віку, вогнищеві утворення. Так, частота ФКХ при ановуляції в 1,3 разу є вищою, ніж при НЛФ (43,9 і 35,1 % відповідно), у той самий час вогнищеві утворення ГЗ за типом фіброаденоми у 4 рази частіше виявлено у пацієнток із НЛФ, ніж з аменореєю (5,3 і 1,4 % відповідно). При радіотермометрії у 13,4 % випадків було додатково діагностовано ФКХ, не виявлену при УЗД, при цьому співпадіння результатів обох діагностик відзначено у 49,2 %. У 1-й підгрупі кожній другій пацієнтці (52,0 %) був встановлений діагноз "Гіперпролактинемія". Гормональні параметри характеризувались зниженням рівнів ФСГ, ЛГ, естрадіолу, причому ступінь пригнічення секреції цих гормонів збільшувався залежно від підвищення рівня пролактину. У пацієнток із гіперпролактинемією у 2,4 разу частіше виявляли різні форми ФКХ. Гормонально-імунологічне дослідження виявило зниження активності Т-хелперів, імунорегуляторного індексу, циркулюючих імунних комплексів в обох групах, при цьому достовірних розбіжностей між групами не зафіксовано. Під час вивчення особливостей характеру МФ пацієнток встановлено, що у більшості обстежуваних реєстрували приховані порушення гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи, які компенсувались до певного моменту та проявилися під впливом несприятливих факторів. При НЛФ частіше, ніж при ановуляції, було діагностовано змішані форми ФКХ і дифузні форми з превалюванням кістозного компонента. Ймовірно, наведені зміни у ГЗ можна пояснити недостатнім впливом прогестерону та відносним підвищенням рівня естрогенів, які підтримують проліферацію сполучнотканинного та епітеліального компонентів ГЗ. Унаслідок розвивається обструкція проток, що у низки хворих призводить до збільшення альвеол і формування кістозних порожнин. Із дефіцитом прогестерону значною мірою пов'язані і зміни імунного статусу у пацієнток з ендокринними формами безпліддя, але імунні порушення розвиваються вторинно і не є специфічними для тієї чи іншої патології.

Мета дослідження - вивчення особливостей перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду, стану плодів і новонароджених у пацієнток із хронічним сальпінгоофоритом (ХСО) в анамнезі. Проведено ретроспективне вивчення 150 історій пологів і карт розвитку новонароджених. Усі пацієнтки були розподілені на дві групи. До основної групи зараховано 100 пацієнток із ХСО, з приводу якого вони отримували протизапальне лікування від одного до трьох разів до настання даної вагітності. До контрольної групи ввійшли 50 вагітних, які не страждали на ХСО. Проведений аналіз особливостей перебігу вагітностей, пологів, стану плодів і новонароджених у жінок із ХСО свідчить про наявність у таких пацієнток ускладненого акушерсько-гінекологічного та соматичного анамнезу, що формує несприятливий базисний стан органів і систем організму, недосконалість адаптації його до вагітності та призводить до напруження та високого ризику зриву адаптаційних реакцій. Результатом цього є порушення формування та розвитку системи мати - плацента - плід і, як наслідок, високий рівень ускладнень перебігу вагітності, пологів і перинатальної патології. Встановлено, що пацієнток, які страждають на ХСО, необхідно відносити до групи високого ризику можливого формування ускладнень під час вагітності та пологів. Ця категорія жінок потребує якісної преконцепційної підготовки та ретельного спостереження під час вагітності.

Наведено дані щодо поширеності дисгормональних порушень і встановлення їх взаємозв'язку зі станом ментального здоров'я та функціональним станом систем організму у жінок - учасниць бойових дій, які зазнали контузії. Мета дослідження - встановлення взаємозв'язку між показниками гормонального гомеостазу у жінок - учасниць бойових дій репродуктивного віку (РВ), що зазнали контузії, та станом їх ментального та соматичного здоров'я. До дослідження включено 55 жінок РВ, які брали участь у бойових діях і зазнали контузії; середній вік обстежених - 27,08 +- 4,23 року. Термін перебування у зоні бойових дій - 29,34 +- 9,21 міс, час з моменту отримання легкого травматичного ушкодження мозку (контузії) - 18,8 +- 9,2 міс. До контрольної групи ввійшли 65 цивільних жінок РВ (середній вік - 32,21 +- 7,32 року). В основну групу ввійшли 20 жінок РВ, які мають наслідки контузії у формі постконтузійного синдрому (ПКС) (F7.02 за МКХ-10), до групи порівняння - 35 жінок РВ, які не мають наслідків контузії у формі ПКС. У ході дослідження у жінок ветеранок виявлено статистично-значущі відхилення у показниках вегетативної регуляції, рівнів гонадотропних і стероїдних гормонів, а також в інтегральному показнику патології у порівнянні з цивільними жінками. Доведено, що у жінок-військовослужбовиць, учасниць бойових дій, які зазнали контузії, виявляють порушення репродуктивного здоров'я, зумовлені впливом як самої черепно-мозкової травми, так і стрес-факторів, пов'язаних із військовою службою. Результати проведеного дослідження обгрунтовують доцільність розроблення програми медичного та психологічного супроводу жінок-військовослужбовиць і відповідної медико-психологічної реабілітації ветеранок, спрямованої на повноцінну адаптацію їх до мирного життя.

Основна функція репродуктивної системи жінки - настання вагітності та народження здорового потомства. У жінок, які мали порушення менструальної функції (МФ) у пубертатний період (ПП), спостерігається понад 70 % ускладнень вагітності, найпоширенішими з яких є загрозливий викидень і плацентарна недостатність (ПНД). Незважаючи на медико-соціальну значущість, на сьогодні бракує інформації щодо репродуктивного потенціалу жінок із порушеннями МФ у ПП, особливостей перебігу у них вагітності та пологів. Мета дослідження - вивчення особливостей перебігу вагітності у жінок, які мали порушення МФ у ПП, за даними лабораторних та інструментальних досліджень. За характером порушень основну групу вагітних (n = 120), які мали розлади МФ у ПП, було розподілено на 3 підгрупи: 1-а - вагітні з первинною олігоменореєю в анамнезі (n = 40), 2-а - з пізнім віком менархе (n = 40), 3-я - з пубертатними кровотечами (n = 40). До контрольної групи ввійшли вагітні (n = 40) з правильним ритмом менструацій у пубертаті. У ході клінічного дослідження встановлено, що у жінок, які мали порушення МФ у ПП, достовірно частіше, ніж у жінок із правильним ритмом менструацій, вагітність ускладнювалась загрозливим викиднем у ранніх термінах, загрозливими передчасними пологами та хронічною ПНД (ХПНД). Під час динамічного спостереження вагітних із застосуванням сучасних діагностичних методів обстеження дисфункцію плаценти у терміні 11 - 14 тиж виявлено у 15,0 % жінок, ХПНД (компенсована форма) у 30 - 40 тиж - у 6,7 %. У 36 - 40 тиж ХПНД діагностовано у 59,2 % жінок, із них - субкомпенсовану форму з затримкою росту плода 1-го ступеня - у 8,5 %. При гістологічному дослідженні плацент ХПНД виявлено у 62,0 % жінок, з яких у 6,5 % - у субкомпенсованій формі. У ході наукового пошуку зроблено спробу знайти підтвердження припущенню, згідно з яким в основі генезу плацентарної дисфункції та пов'язаних із нею гестаційних ускладнень у пацієнток із порушенням становлення МФ в анамнезі лежить гормональний і метаболічний дисбаланс, імплантаційна недостатність ендометрія та дисфункція васкулогенезу, передумови для виникнення яких закладено на етапі патологічного ПП. Результати проведених досліджень свідчать про необхідність удосконалення прогностичних і діагностичних методів профілактики ускладнень вагітності у жінок, які мали порушення МФ у ПП, заснованих на нових знаннях щодо механізмів їхнього розвитку і в умовах сучасної демографічної кризи є вимогою часу.

Мета дослідження - зниження частоти невиношування та перинатальної патології у жінок із антифосфоліпідним синдромом (АФС) і ретрохоріальною гематомою (РХГ) на підставі вивчення клініко-інструментальних і лабораторних досліджень, а також удосконалення алгоритму лікувально-профілактичних заходів (ЛПЗ). Проведено обстеження 110 жінок репродуктивного віку, які підписали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні, з них у дослідження були включені 90 осіб, що відповідали критеріям включення та виключення. АФС діагностували відповідно до Міжнародних лабораторних критеріїв. Перед включенням у дослідження проведено аналізи на наявність у сироватці крові вовчакового антикоагулянта, антитіл до негативно заряджених фосфоліпідів (кардіоліпіну, фосфатидилсерину, фосфатидилінозитолу, фосфатидилової кислоти), антитіл до p2-глікопротеїну. Вагітних включали у дослідження на терміні 5 - 7 тиж гестації. У ході лікування вагітних із АФС і невиношуванням проведено відкрите порівняльне рандомізоване дослідження за оцінкою ефективності та безпеки вдосконаленого алгоритму з використанням препаратів. Методом рандомізації за допомогою відкритої таблиці випадкових чисел пацієнтки з АФС і невиношуванням (n = 60) були розподілені на дві групи. У 30,0 % пацієнток 2-ї групи і 33,3 % жінок 1-ї групи виявлено РХГ. Окремо порівнювали показники вагітних цих підгруп. Встановлено, що для діагностики АФС у жінок із високим ризиком невиношування та РХГ необхідно насамперед визначити рівень антитіл до p2-глікопротеїну та тромбіну, а після - антифосфоліпідні антитіла; антитіла до вовчакового антикоагулянта та до анексину. З метою зниження частоти гестаційних ускладнень у жінок із АФС і РХГ необхідно використовувати протитромботичну терапію: антиагреганти, антикоагулянти, препарати магнію, препарати фолієвої кислоти в лікувальних дозах. З метою контролю за ефективністю ЛПЗ під час вагітності необхідно визначати ступінь і швидкість агрегації тромбоцитів; рівень Д-димерів та антитіл до p2-глікопротеїну та анексину.

Мета дослідження - підвищення ефективності діагностики та лікування поєднання кандидозного вульвовагініту (КВВ) і бактеріального вагінозу (БВ) у жінок репродуктивного віку на підставі вивчення нових аспектів патогенезу та вдосконалення алгоритму прогностичних і лікувально-профілактичних заходів. Дослідження мали поетапний характер. І етап - розробка спеціальної анкети для вибірки, обліку та внесення основних даних, де враховувалися: вік, соціальні дані, антропометричні характеристики, анамнез гінекологічних захворювань, соматична патологія. II етап - проведено вибірку 150 жінок з однаковими клінічними проявами КВВ і БВ, які раніше не лікувалися та пред'являли характерні скарги на появу патологічних виділень зі статевих шляхів, свербіж вульви, печіння під час сечовипускання. При гінекологічному огляді: гіперемія, набряк вульви, слизових оболонок піхви та шийки матки, "творожисті" або водянисті виділення. III етап - оцінювання отриманого матеріалу та призначення лікування. На кожну жінку заводилася "Карта клініко-лабораторних досліджень", в яку вносили дані анамнезу, результати обстеження з історії хвороби та амбулаторної картки, відомості про наявність і завершення запальних захворювань органів малого таза, результати бактеріологічних, мікробіологічних досліджень, відомості про тактику ведення та результат лікування. Для порівняння ефективності лікування 150 пацієнток з однаковими клінічними проявами і наявністю Candida albicans, non-albicans і "ключових" клітин були розподілені на 3 групи. Оцінку ефективності вдосконаленого алгоритму проведено за трьома критеріями: загальний стан і самопочуття пацієнток, клінічні дані (дані анамнезу та гінекологічного огляду), лабораторні та бактеріоскопічні дані. Всі методи дослідження відповідали етичним стандартам, розробленим відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації "Етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини". Для ранньої діагностики поєднання КВВ і БВ необхідно використання двоетапної методики індивідуального прогнозування на базі моделі алгебри математичної конструктивної логіки з обов'язковим оцінюванням найбільш інформативних показників: експресія молекул адгезії судинних стінок (VCAM-1) і міжклітинних молекул адгезії (ICAM-1); концентрація протизапальних цитокінів (4, 6 і 8). Встановлено, що з метою підвищення ефективності лікування поєднання вувльвовагінального кандидозу (ВВК) і БВ необхідно додаткове використання за 1 - 2 год до комбінованої терапії (міконазол і метронідазол) місцевої корекції 0,01 % розчину препарату мірамістином. Ефективність використання у жінок при поєднанні ВВК і БВ комбінованої протизапальної терапії (міконазол і метронідазол) становить 92,0 %; у комбінації з пробіотиками - 98,0 %, з імунокоректором місцевої дії - 100,0 %.

Після деструктивних методів лікування шийки матки (ШМ) жінки належать до групи високого ризику щодо виникнення гестаційних ускладнень як одного з чинників репродуктивних втрат, що зумовлює соціальне значення проблеми. Мета дослідження - проведення порівняльного аналізу репродуктивної функції (РФ) у жінок, які перенесли різні оперативні втручання на ШМ; вивчення впливу деструктивних методів лікування патології ШМ на перебіг вагітності для вдосконалення принципів допологового спостереження. Всі обстежувані жінки (n = 201), які перенесли органозберігальні операції (електроконізація, кріодеструкція, лазерна вапоризація або радіохвильова ексцизія) на ШМ із приводу дисплазії 1 - 3-го ступеня, були розподілені на 3 групи: 1-а (ретроспективна, n = 114) - пацієнтки, у яких особливості менструальної функції (МФ) і РФ вивчали анамнестично; 2-а (проспективна, n = 57) - жінки, яких включено у дослідження відразу після хірургічного лікування; 3-я (контрольна, n = 30) - практично здорові жінки. Хворі порівняльних груп були зіставні за віком (середній вік - 25,7 +- 4,4 року) та перебігом патологічного процесу у ШМ. У ході п'ятирічного дослідження вивчено МФ і генеративну функцію (ГФ) у пацієнток після проведеного хірургічного лікування. МФ збережена в усіх пацієнток, але найчастіше жінки скаржились на альгодисменорею і появу кров'янистих виділень до та після менструації: найбільший відсоток - у жінок після електроконізації, найменший - після кріодеструкції. Після лазерної вапоризації та радіохвильової ексцизії змін не відзначено. Під час аналізу ускладнень вагітності найбільш значущими виявились достовірні розбіжності між відсотком вагітних із загрозою переривання у перших двох групах (47,9 і 26,0% відповідно) та групою контролю (14,8 %). Це можна пояснити розвитком істміко-цервікальної недостатності у пацієнток, які перенесли оперативні втручання на ШМ, а також наявністю фетоплацентарної дисфункції, підтвердженої порушеннями доплерометричних індексів. Встановлено, що сучасні деструктивні методи лікування патології ШМ, найменш травматичними з яких є лазерна вапоризація та радіохвильова ексцизія, надають можливість вилікувати основне захворювання та зберегти як МФ, так і ГФ. Ураховуючи клінічну картину захворювання та встановлений діагноз, необхідно розробляти індивідуальну тактику ведення для кожної хворої, проводити активний моніторинг протягом року після операції та спостереження протягом року після вагітності незалежно від її результату.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р11(0)023 + Р712.5

Рубрики:

Організація охорони здоров'я

Фізіологія і патологія статевої і ендокринної функцій жіночого організму

Шифр НБУВ: Ж24354 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - вивчення впливу стимулювальної гормональної терапії на стан грудних залоз (ГЗ) залежно від вихідного ендокринного статусу жінок із порушеннями менструальної функції (МФ) на тлі та після стимуляції овуляції. Для дослідження відібрано групу зі 130 хворих репродуктивного віку (середній вік - 27 +- 2,3 року), яких за характером порушень МФ розподілено на дві підгрупи: 1-а (n = 57) - жінки з регулярним ритмом менструального циклу і недостатністю лютеїнової фази (НЛФ); 2-а (n = 73) - жінки зі вторинною аменореєю та олігоменореєю на тлі хронічної ановуляції. Всі хворі скаржились на відсутність вагітності у середньому протягом 4 +- 1,2 року. Після комплексного оцінювання стану репродуктивної системи та гормонозалежних органів жінки отримували запропоноване лікування з використанням естроген-гестагенного препарату, бромокриптину та стимуляцію овуляції кломіфену цитратом. У ході підготовчого (діагностичного) етапу дослідження встановлено, що у 1-й підгрупі у 89,5 % пацієнток виявлено супутні захворювання органів малого таза і тільки ендокринні порушення за типом НЛФ - у 10,5 %. У жінок 2-ї підгрупи частота поєднаної патології становила 23,3 %, а ендокринних порушень - 76,7 %. Ці результати підтвердили необхідність лапароскопічного та гістероскопічного обстеження всіх хворих із безпліддям під час вирішення питання щодо стимуляції овуляції. Після короткотривалих циклів (3 міс) терапії монофазним естроген-гестагенним препаратом у 31,6 % пацієнток із НЛФ і у 17,1 % із ановуляцією спостерігався позитивний ефект щодо зниження частоти больових відчуттів у ГЗ, при цьому найчутливішими до терапії виявились пацієнтки з дифузними формами фіброзно-кістозної хвороби (ДФКХ) із переважанням кістозного та залозистого компонентів. При відновленні двофазних овуляторних циклів на тлі стимуляції кломіфену цитратом лише 5,7 % жінок пред'являли скарги на біль у ГЗ протягом перших 1 - 2 циклів. Додаткових вогнищевих утворень у підгрупах не виявлено, а діагностовані раніше фіброаденоми не збільшились. Аналізуючи отримані дані, встановлено позитивний вплив різних видів гормональної терапії на стан ГЗ у пацієнток із порушеннями менструально-репродуктивної функції, зокрема з ДФКХ із переважанням кістозного та залозистого компонентів, тобто структур, найбільш чутливих до відновлення нормального рівня прогестерону. Незважаючи на відсутність негативної динаміки на тлі стимуляції овуляції та відновлення нормальної структури ГЗ після проведеної терапії жінкам із порушеннями МФ ендокринного генезу показані регуляція менструального циклу та динамічне спостереження за станом ГЗ із метою профілактики розвитку гіперпластичних процесів.

Мета дослідження - встановлення частоти лейоміоми матки (ЛМ), структури та взаємозв'язку з супутньою гінекологічною патологією, визначення підходів до лікування шляхом ретроспективного аналізу історій хвороб. Проведено ретроспективний аналіз 12 241 історії хвороби пацієнток, які проходили лікування протягом 2012 - 2016 рр. Результати обстеження фіксували у спеціально розробленій формалізованій історії хвороби для подальшого введення та обробки інформації. У результаті проведеного ретроспективного аналізу встановлено, що, частота ЛМ становила від 17,3 % із поступовим зростанням до 21,6 %. Радикальні втручання проведено у 55,5 % жінок без тенденції до зниження по роках. Тільки у 5 % випадків проведено органозберігальне втручання, а у 8,4 % використовували гістероскопію (ГС). Проте відзначено позитивну тенденцію до підвищення частоти застосування як консервативної міомектомії (КМ), так і ГС по роках. ЛМ діагностували у 824 хворих, що становило 18,3 % пацієнток. Визначається постійна тенденція зростання частоти ЛМ. Серед цих хворих 305 пацієнткам були проведені оперативні втручання (хірургічна група - ХГ), такі, як КМ або радикальна операція різними доступами. Решта 519 жінок отримували консервативну терапію (консервативна група - КГ). Середній вік обстежених хворих становив 38,3 +- 0,4 року у жінок ХГ і 39,2 +- 0,3 року у КГ. ЛМ до 25 років діагностували рідко, менше 1 % випадків, проте у ХГ у 4 рази частіше. Починаючи з 26 років, частота ЛМ зростає в обох групах до 8,5 % із різким підвищенням після 30 років (у 3 рази). Досягає піку у віці 36 - 40 років у ХГ та у 41 - 45 років у КГ із поступовим зниженням після 45 років. У жінок КГ достовірно частіше ЛМ перебігала на тлі хронічних запальних захворювань органів малого таза (ХЗЗОМТ) - у 207 хворих проти 92 жінок у ХГ. Тоді як тазові спайки діагностували в обох групах з однаковою частотою (54 жінки у ХГ і 82 хворі у КГ). Щодо ендометріозу, то зовнішній генітальний ендометріоз достовірно частіше виявляли у жінок ХГ, а саме - у 40 пацієнток проти 31 жінки у КГ. Тоді як внутрішній ендометріоз (аденоміоз) в обох групах виявляли з однаковою частотою (49 хворих) у ХГ і 90 пацієнток у КГ). Серед хірургічних втручань переважали органозберігальні операції - 262 пацієнтки проти 72 жінок, яким проведено радикальне втручання. Найчастіше КМ проводили лапаротомічним (ЛТ) доступом (130 хворих). У 2 рази рідше використовували лапароскопію (ЛС), здебільшого у жінок із безплідністю для видалення невеликих лейоматозних вузлів із переважно субсерозним розташуванням (60 пацієнток). У 41 жінки субмукозні вузли видалено шляхом гістерорезектоскопії (ГРС). Анемію достовірно частіше виявляли у жінок із ЛМ, які потребували хірургічного втручання, - 47 хворих у ХГ проти 48 пацієнток у КГ. Безплідність при ЛМ діагностували у кожної четвертої пацієнтки, дещо частіше у ХГ - 83 жінки проти 124 хворих у КГ.

Мета дослідження - оцінювання структури самостійних і поєднаних форм аномалій розвитку матки та/або піхви (АРМіП) у дітей та підлітків з обгрунтуванням необхідності проведення ультразвукового скринінгу у цій віковій категорії. Обстежено 146 пацієнток з АРМіП віком від 10 до 20 років. Усім хворим проводили клінічне обстеження, яке включало збір анамнестичних даних, гінекологічний огляд, ультразвукове дослідження (УЗД). Розрахунок показників діагностичної інформативності УЗД виконували з урахуванням чутливості, специфічності та точності методу. У ході дослідження встановлено, що найбільшу питому вагу з усіх аномалій внутрішніх статевих органів становили вади розвитку матки (37,0 %), повне подвоєння матки і піхви (17,1 %), аплазія піхви (15,1 %). Генну або хромосомну патологію виявлено у 36 хворих, в інших 110 пацієнток припускали мультифакторну природу захворювання. Привертає увагу той факт, що у 48 пацієнток із вадами розвитку матки та/або піхви, які не пред'являли скарг, вади виявлено при первинному УЗ-скринінгу, що свідчить про ефективність даного методу при обстеженні дівчаток і підлітків. У 12 дітей при УЗД крім АРМіП виявлено пухлини та пухлиноподібні захворювання придатків матки. Також виявлено 57 випадків вад розвитку інших органів і систем у 49 обстежуваних пацієнток, причому у 8 вади були поєднаними. У більшості випадків, у 99 пацієнток із аномаліями розвитку внутрішніх статевих органів, анамнез був обтяженим за рахунок факторів їхніх батьків (обтяжена спадковість, хвороби, профшкідливості тощо). У результаті комплексного клінічного обстеження хворих із вродженими аномаліями розвитку внутрішніх статевих органів був уточнений діагноз, виявлено частку спадкових і деяких середовищних факторів у проявах даної патології, яка належить до числа нерідких гінекологічних захворювань, що характеризуються різноманітністю форм аномалій, клінічної симптоматики та високим відсотком діагностичних помилок. У пубертатному віці застосування ехографії для уточнення стану внутрішніх статевих органів має велике практичне значення. Неінвазивність, відсутність психогенної травматизації, безпека та висока інформативність надають змогу не тільки діагностували вроджену патологію, але й застосовувати цей метод як динамічне спостереження за станом матки та/або піхви у дівчаток і підлітків, що є вкрай важливим у виборі раціональних методів корекції даної патології.

Мета дослідження - визначення та аналіз ехографічних і доплерометричних показників при вагітності монохоріальною біамніотичною двійнею. Обстежено 198 вагітних віком 18 - 38 років, яких розподілено на 3 клінічні групи. До I (контрольної) клінічної групи (КГ) увійшли 65 вагітних із неускладненим перебігом одноплідної вагітності (ОВ); до II КГ включено 60 пацієнток із біхоріальними біамніотичними двійнями (БХБА); до III КГ ввійшли 73 жінки з вагітністю монохоріальними біамніотичними двійнями (МХБА). З метою з'ясування диференційно-діагностичних критеріїв і більш детального оцінювання патогенетичних факторів розвитку синдрому близнюкового перетікання (СБП) у III КГ було виділено дві підгрупи: III-А підгрупа, до якої потрапили 21 вагітна з МХБА двійнями та ознаками СБП, та III-Б підгрупа, до якої ввійшли 52 вагітні з МХБА двійнями та відсутністю ознак СБП. Діагноз МХБА двійні встановлено під час ультразвукового дослідження у термінах 6 - 8 тиж гестації у 56, після 8 тиж - у 17 пацієнток. Комплекс патологічних проявів, виявлений під час УЗД (поєднання полігідрамніона в одного з плодів із маловоддям іншого, дискордантний розвиток плодів (ДРП) понад 20 %, відсутність візуалізації сечового міхура у плода-реципієнта та/або наявність великого за об'ємом сечового міхура у плода-донора, зменшення рухової активності у меншого плода, характерні зміни при доплерометрії у плодово-плацентарних і плодових судинах, ознаки анемії у меншого плода та ін.), надав можливість встановити діагноз СБП антенатально у 21 пацієнтки з III КГ, серед них у 11 діагностували I стадію СБП (за класифікацією R. Quintero et al.), у 8 - II стадію СБП. У 2 пацієнток у II триместрі вагітності виявлено тяжкі форми швидко прогресуючого СБП з ознаками зростаючої секвенції мало- та багатоводдя, прогресивного погіршення доплерометричних показників в артеріях пуповини обох плодів, зі зростанням пікової швидкості кровотоку у середньомозковій артерії плодів-донорів, асциту у плодів-реципієнтів. У цих вагітних було здійснено спробу лазерної коагуляції судинних анастомозів у плаценті під УЗ-навігаційним контролем у термінах 16(+5) і 18(+3) тиж гестації. Однак вагітність закінчилась передчасними пологами у термінах 24(+2) і 25(+4) тиж і супроводжувалась внутрішньоутробною загибеллю одного - меншого - плода (в 1 випадку) та ранньою неонатальною загибеллю більшого плода (в іншому випадку). При МХБА двійнях, не обтяжених СБП, середні значення антропометричних параметрів обох плодів достовірно не відрізнялись. Водночас, за наявності СБП біометричні показники плода-донора були ймовірно меншими щодо плода А (цієї самої підгрупи), так і при порівнянні з аналогічними анатомічними показниками плодів у вагітних III-Б підгрупи. Це наочно підтверджує ймовірність впливу прогресуючого СБП на темпи росту плодів і збільшення ризику ЗРП і хронічного дистресу (особливо у плодів-донорів).

Гіперпластичні процеси ендометрія (ГПЕ) характеризуються значною поширеністю, високим ризиком малігнізації та частим рецидивуванням. Мета дослідження - виявлення факторів ризику виникнення рецидивів при ГПЕ у поєднанні з міомою матки (ММ) на підставі дослідження клініко-анамнестичних даних і маркерів онкогенезу. У ході дослідження було обстежено 81 жінку з ГПЕ (34 жінки з простою гіперплазією ендометрія без атипії та 47 жінок із комплексною гіперплазією ендометрія без атипії). Пацієнток розподілили на групи з урахуванням наявності ММ (38 жінок без ММ і 43 жінки з ММ). Жінкам проведено ультразвукове дослідження та відеогістероскопію. Морфологічне дослідження макропрепаратів виконували у патолого-анатомічному відділенні Університетської клініки ЗДМУ. Рівні маркерів онкогенезу VEGF-A, Ki-67, APRIL, сурвініну та pPTEN у сироватці крові визначали імуноферментним методом з використанням реактивів Elabscience (США). Статистичне оброблення даних виконували за допомогою статистичних програм "Statistica 6.0 for Windows". У групі ГПЕ без ММ протягом року рецидиви спостерігались у 8 пацієнток. У жінок із ГПЕ у поєднанні з ММ протягом року рецидиви спостерігались у 13 пацієнток. У пацієнток із ГПЕ без супутньої достовірним предиктором рецидивування була наявність аденоміозу, ожиріння, артеріальної гіпертензії (АГ), патології щитоподібної залози та патології грудних залоз (ПГЗ). За наявності ММ достовірними предикторами рецидивування ГПЕ були аденоміоз, хронічний ендометрит, ожиріння, АГ і ПГЗ. Достовірними предикторами рецидивування у жінок із ГПЕ без ММ стали підвищення рівня VEGF-A більше 126 пг/мл, рівня APRIL - більше 36 пг/мл і сурвініну - більше 103 пг/мл. У пацієнток із ГПЕ у поєднанні з ММ значущу асоціацію з виникненням рецидивів мали підвищення рівня VEGF-A більше 126,96 пг/мл і рівня APRIL більше 41,36 пг/мл.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.216 + Р716.212.2

Рубрики:

Вагітність при захворюваннях організму матері

Патологія плода, плідних оболонок, плаценти, пуповини

Шифр НБУВ: Ж24354 Пошук видання у каталогах НБУВ 

За сучасних умов через підвищення частоти кесарева розтину (КР), що є не тільки методом оперативного розродження вагітних, але й операцією, виникають проблеми у репродуктивному здоров'ї прооперованих жінок. Ураховуючи розкриття багатьох аспектів повторного КР, залишаються дискусійними питання визначення діагностичних критеріїв неспроможності рубця на матці (РнМ), їх діагностичної цінності та використання у практичній медицині. Мета дослідження - вивчення особливостей перфузії матки у вагітних після попереднього КР і розроблення критеріїв прогнозування неспроможності РнМ. Проведено комплексне двоетапне (до та під час вагітності) обстеження 180 жінок з РнМ після попереднього КР за період з 2014 до 2019 р. Жінок розподілили на групи та підгрупи залежно від терміну настання вагітності після попереднього КР. На підставі проведених клініко-анамнестичних даних та отриманих результатів УЗД оперованої матки виявлено зміни кровотоків артерій матки та розроблено індекс артеріальної перфузії (АП) у вагітних. За допомогою запропонованого індексу встановлено особливості АП у жінок дітородного віку залежно від терміну настання вагітності та наявності неспроможності РнМ після попереднього КР. Це надало можливість визначити граничні значення даного показника для кожної групи жінок, у якій значення цього показника достовірно відрізнялось від показників здорових жінок. Запропоновані граничні рівні перфузії матки надають можливість діагностувати порушення перфузії матки під час вагітності на різних її термінах. Встановлено, що визначення індексу АП у вагітних розширює діагностичні можливості лікарів під час визначення стану післяопераційного РнМ після попереднього КР та є додатковим профілактичним заходом визначення його неспроможності. Вихід значень цього показника за порогові прогнозовані величини потребуватиме додаткових діагностичних дій із боку лікаря щодо пошуку додаткової поєднаної патології, яка може впливати на маткову перфузію крові.

Питання збереження репродуктивного здоров'я жінки протягом багатьох років не втрачає своєї актуальності. Фундаментальні дослідження останніх десятиліть надали можливість визначити основні механізми функціонування жіночої репродуктивної системи, але поодинокими залишаються дослідження щодо особливостей перебігу вагітності, ускладнень пологів і стану новонароджених у жінок із порушеннями менструальної функції (МФ) у пубертатний період (ПП). Мета дослідження - вивчення особливостей пологів і стану новонароджених у жінок, які мали порушення МФ у ПП, за даними лабораторних та інструментальних методів дослідження. За характером порушень основну групу (ОГ) вагітних (n = 120), які мали розлади МФ у ПП, було розподілено на 3 підгрупи: 1-а - вагітні з первинною олігоменореєю в анамнезі (n = 40), 2-а - з пізнім віком менархе (n = 40), 3-я - з пубертатними кровотечами (n = 40). До контрольної групи (КГ) увійшли вагітні (n = 40) із правильним ритмом менструацій (ПРМ) у пубертаті. У ході клінічного дослідження відзначали достовірні розбіжності біологічної неготовності організму до пологів у всіх підгрупах ОГ вагітних у порівнянні з ЕГ. У 35 вагітних, які мали порушення МФ у ПП, у передбачуваний термін пологів відзначено "незрілу" або недостатньо "зрілу" шийку матки, що порушувало пологову діяльність при мимовільних пологах у потиличному передлежанні та підвищувало частоту розродження шляхом кесарева розтину (КР). КР проведено у 51 вагітної ОГ: плановий КР - у 39, терміновий під час пологів - у 12. У групі вагітних із ПРМ мимовільні пологи відбулися у 37 жінок, плановий КР через звужений таз і великий плід провели у 2 жінок, екстрений КР - 1 випадок. Частота ускладнень під час пологів (порушення пологової діяльності, передчасний розрив плодових оболонок, кровотечі) в ОГ у 4 рази є вищою, ніж у КГ. У порівняльному аспекті між підгрупами розбіжності є недостовірними; 95,2 % новонароджених від матерів, які мали порушення МФ у ПП, народились у задовільному стані. Оцінка за шкалою Апгар є достовірно вищою у новонароджених від матерів, які отримали прегравідарну підготовку. Частота окремих станів, що виникали у ПП, найвища у новонароджених від матерів із первинною олігоменореєю в анамнезі. Результати проведених досліджень підтверджують наявність біологічної неготовності організму до нормального перебігу пологів у жінок, які мали порушення МФ у ПП. Про це свідчать порушення пологової діяльності, основним предиктором яких є плацентарна дисфункція. Частота окремих станів, що виникали у перинатальний період, достовірно вище, ніж у новонароджених від матерів, що мали ПРМ. Знизити частоту акушерських і перинатальних ускладнень у жінок зі зниженим репродуктивним потенціалом можливо шляхом оптимізації програми прегравідарної підготовки та впровадження науково обгрунтованого комплексу лікувально-профілактичних заходів.

Наведено оцінку й аналіз найбільш вагомих медичних і соціальних чинників ризику виникнення віддалених післяопераційних урогенітальних розладів у жінок репродуктивного віку після радикального хірургічного лікування з приводу міоми матки (ММ). Радикальні операції з приводу ММ зумовлюють зростання частки урогенітальних розладів, клінічні прояви яких справляють свій негативний вплив на фізичну, психоемоційну форму та соціальну значущість жінки у суспільстві. Проведено обстеження 80 жінок віком від 40 до 50 років. В основну групу ввійшли 40 пацієнток, яким виконано вагінальну гістеректомію, до групи порівняння - 40 пацієнток із гістеректомією, проведеною абдомінальним доступом. Надано дані з оцінювання стану тазового дна та урогенітальної дисфункції з використанням стандартизованої системи POP-Q, як на етапі передопераційного спостереження, так і протягом 3-х і 5-ти років після оперативного втручання. Проводили опитування, заповнення щоденників болю, сечовипускання, фізикальний огляд і бімануальне дослідження, визначення рН піхвового вмісту, кольпоскопію, оцінювали індекс стану піхви, стан мікробіоти слизових оболонок, комплексне уродинамічне обстеження, цистометрію, ультразвукове дослідження органів малого таза та визначення структури яєчників. Виділено найбільш вагомі чинники ризику, які б надали можливість формувати групи пацієнток, що вимагають індивідуалізованих підходів у виборі оперативних технік і реабілітаційної програми. До них віднесено: дані акушерсько-гінекологічного анамнезу (народження великих плодів, проведення епізіотомій, пологовий травматизм, високий паритет пологів); оперативні втручання на яєчниках, застосування агоністів гонадотропін-рилізинг-гормонів; хронічні захворювання дихальної системи та травного тракту, що супроводжуються підвищенням внутрішньочеревного тиску; наявність стигм недиференційованої дисплазії сполучної тканини; клінічні прояви неспроможності тазового дна та функціональних порушень сфінктерного апарату сечівника. Під час вибору методу та доступу у випадку оперативного лікування з приводу ММ доцільно враховувати наявність пролапсу тазових органів і початкових дизуричних проявів у жінки, функціональний стан сфінктерного апарату та гіпермобільність сечівника, акушерсько-гінекологічну патологію та попередні оперативні втручання на органах малого таза, вік і конституцію хворої, її поінформованість про можливі ускладнення, досвід хірурга та його вибір хірургічних технік.

У складному механізмі, що контролює початок пологів, виділяють багато факторів, серед яких важлива роль належить шийці матки (ШМ). Тому для зменшення загрози розвитку акушерських і перинатальних ускладнень проблеми своєчасної діагностики й адекватного лікування захворювань ШМ сьогодні не втрачають своєї актуальності. Мета дослідження - оцінювання особливостей перебігу пологів і післяпологового періоду у жінок, у яких застосовано деструктивні методи лікування патології ШМ. Усі обстежувані жінки (n = 201) після деструктивних методів лікування ШМ із приводу дисплазії 1 - 3-го ступеня (електроконізація, кріодеструкція, лазерна вапоризація або радіохвильова ексцизія) були розподілені на 3 групи: 1-а (ретроспективна, n = 114) - пацієнтки, у яких особливості пологів і післяпологового періоду вивчали анамнестично; 2-а (проспективна, n = 57) - жінки, яких включено до дослідження відразу після хірургічного лікування; 3-я (контрольна, n = 30) - практично здорові жінки. Хворі порівняльних груп були зіставні за віком (середній вік - 25,7 +- 4,4 року) і перебігом патологічного процесу у ШМ. Протягом 5 років, що тривало дослідження, вивчали особливості перебігу пологів, стан новонароджених і післяпологовий період у пацієнток після проведеного хірургічного лікування. У 1-й групі обстежуваних зареєстровано 114 вагітностей, з яких 97 закінчились пологами: природним шляхом - у 66 жінок, шляхом кесарева розтину (КР) - у 31. Основними ускладненнями під час пологів були слабкість пологової діяльності (44 пацієнтки), гіпоксія плода (41 пацієнтка), передчасні пологи (36 пацієнток). У 2-й групі жінок зареєстровано 57 вагітностей і 50 пологів: природним шляхом - у 7 пацієнток, шляхом КР - у 43 жінок. Найчастішим ускладненням у даній групі було передлежання плаценти (6 випадків). У групі контролю зареєстровано 30 вагітностей і 27 пологів: у 22 жінок природним шляхом, у 5 - шляхом КР. Найбільш частими ускладненнями пологів у цій групі були слабкість пологової діяльності (4 випадки), кровотечі у післяпологовий період (3 пацієнтки) і гіпоксія плода (3 випадки). Привертає увагу високий відсоток жінок у 1-й групі, у яких діагностовано розриви ШМ різного ступеня тяжкості (найбільший - у пацієнток після електроконізації); у 2-й і 3-й групах зареєстровано поодинокі випадки. В усіх трьох групах більше половини з новонароджених мали нормальну масу тіла (від 3000 до 4000 г) і високу оцінку за шкалою Апгар (від 8 до 9 балів). Під час аналізу пологів у жінок трьох досліджуваних груп виявлено, що у порівнянні з соматично здоровими жінками (3-я група) у пацієнток після деструктивних методів лікування патології ШМ (1-а і 2-а групи) відзначено зменшення частки пологів через природні шляхи (73,3, 57,9 і 12,3 % відповідно) і збільшення частки пологів шляхом КР (16,7, 27,2 і 75,4 % відповідно). При цьому найбільший відсоток оперативних втручань зафіксовано у перших двох групах у жінок після ампутації та конізації ШМ, найменший - у пацієнток після лазерної вапоризації та радіохірургічної ексцизії. Отже, ці методи деструкції ШМ є найменш травматичними, надають можливість вилікувати основне захворювання та зберегти репродуктивну функцію.

Мета дослідження - зниження частоти рецидивів гіперпластичних процесів ендометрія (ГППЕ) у жінок репродуктивного віку (РВ) із надмірною масою тіла (НМТ) на підставі вдосконалення та впровадження алгоритму лікувально-профілактичних і прогностичних заходів. Проведені дослідження носили поетапний характер. Так, на I етапі проведено аналіз клініко-анамнестичних, гормональних і метаболічних особливостей пацієнток РВ із НМТ і ГППЕ - 1-а група (n = 90), пацієнтки з НМТ, але без ГППЕ включено до 2-ї групи (n = 60). На II етапі проведено прогресивне рандомізоване відкрите порівняльне дослідження ефективності гормональної терапії ГППЕ у 90 жінок РВ із НМТ (1-а група) агоністом гонадотропін-рилізинг-гормону (підгрупа 1.1, n = 30), прогестином (підгрупа 1.2, n = 30), естроген-гестагенним препаратом (підгрупа 1.3, n = 30). На III етапі виявлено фактори ризику неефективності лікування та рецидивного перебігу ГППЕ у жінок РВ з ожирінням. Метод покрокового дискримінантного аналізу (n = 90): пацієнтки з рецидивуючим перебігом ГППЕ (3-я група, n = 40), пацієнтки без рецидиву ГППЕ (4-а група, n = 50). Під час порівняльного оцінювання ефективності лікування ГППЕ у жінок із НМТ встановлено, що частота рецидивів через 24 міс спостерігається у 6,7 % пацієнток після терапії a-GRG, у 46,7 % хворих, що отримували норетистерон, у 63,3 % жінок, що вживали комбіновані оральні контрацептиви. Рівень вимушеного оперативного лікування (гістеректомія) становить 3,3 % у жінок, які отримували a-GRG і 23,3 % - у жінок, які вживали норетистерон і комбіновані оральні контрацептиви. Встановлено, що у жінок РВ із ГППЕ та НМТ для лікування найбільш ефективним і безпечним щодо дії на метаболічні процеси і гормональний статус є застосування a-GRG. Використання норетистерону та комбінованих оральних контрацептивів можливо за відсутності виявлених чинників ризику.