Досліджено поняття автентичності існування в "негативному" та "позитивному" екзистенціалізмі. На підставі історико-філософського та компаративного аналізу концепцій С. Кіргегора, К. Ясперса, М. Гайдегера, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, Н. Аббаньяно, О.Ф. Больнова висвітлено еволюцію поняття "екзистенція". Досліджено процес імплантації класично-екзистенціалістичних ідей у сучасну філософію та екзистенціально-гуманістичну психологію. Феномен екзистенції у класичному екзистенціалізмі розглянуто як специфічну смислову матрицю структури людського буття й особливий тип духовного самоздійснення людини, взаємопов'язаний з її здатністю діяти за умов зростання різноманіття сучасного швидкоплинного світу, реалізовувати власні творчі потенції, проявляти креативні здібності для зноходження адекватного вирішнення проблем сьогодення.

  Скачати повний текст

Теоретично висвітлено суперечності, що виникає у разі традиційного приписування автору можливості завершення та створення "цілого" поетичного буття. Ця суперечність полягає в тому, що сам автор залишається принципово незавершеним, тому що він не входить у простір, який завершується. Але позиція автора є постійно мінливою і виключає саму можливість створення ним "цілого" поетичного буття, передбачає, водночас з цим, створення "цілого" самого автора. Це означає вихід зі сфери естетичного, цілком включеного в кореляцію "я - інший", тобто, добровільну відмову від продовження акту уявлення, здатного в суттєвій формі явити через судження про "прекрасне" предмет цього судження і, водночас, здатного в чуттєвій формі створити через судження про "високе" предмет цього судження. Якщо предмет судження про "прекрасне" займає позицію "іншого", пояснюваного судженням з позиції "я", що повністю вписується у кореляцію "я - інший", то предмет судження про "піднесене" і саме судження про нього одне і те ж, що порушує закономірності кореляції "я - інший". За відсутності наявних доказів існування предмета судження про "піднесене", можна повірити в його існування, тим самим вийти за межі кореляції "я - інший", віднести предмет "піднесеного" до предметів віри, що існують поза кореляцією "я - інший". Це дозволяє говорити про архітектоніку віри, як про надархітектоніку, що містить у собі архітектоніку естетичного об'єкта (кореляції "я - інший") і дозволяє автору, зберігаючи свою тілесну обмеженість, завершувати поетичне буття: створювати "ціле" героя та "ціле" автора. Тобто, автор, втілений в образ, стає автором-творцем, що займає позажиттєву/позазнаходжувану позицію щодо хронотипів зображуваного і зображувального світів, а не з'являється відразу як автор-творець, минаючи стадію автора, втіленого в образ.

  Скачати повний текст

Здійснено соціально-філософське дослідження аквакультури. Розглянуто науково-методологічні засади вивчення феномену аквакультури як рушійної сили соціальної активності особистості за умов екологічної кризи. Виявлено та проаналізовано категорії, що відображають зміст аквакультури. З'ясовано її суть і проаналізовано підходи до осмислення у суспільствознавчій думці. Запропоновано визначення аквакультури як цілепокладаючу діяльність людини стосовно пізнання, перетворення, впорядкування, охорони, раціонального та комплексного використання такої складової природного середовища, як вода та водний ресурс, спрямовану на відтворення, оновлення, організацію та трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів, ціннісних орієнтацій суб'єктів.

  Скачати повний текст

Наведено результати цілісного філософського дослідження такого феномену, як парадигмальна наука. Виявлено новий онтологічний параметр підходу до вивчення науки - парадигмальність. Розглянуто основні сутнісні характеристики парадигмальної науки, закономірності та причини її становлення та розвитку. З метою вивчення специфіки парадигмальної науки, її функціонування та взаємозв'язку з іншими соціокультурними інститутами розроблено та застосовано аксіологічну методологію як найбільш адекватну об'єкту дослідження. Запропоновано новий напрямок філософського вивчення науки - аксіологія науки. Досліджено дію цінностей у всіх площинах наукового знання - гносеологічній, епістемологічній, методологічній, антропологічній, соціокультурній, метафізичній, онтологічній. Виявлено зв'язок логіки оцінок у цих сферах буття науки з ціннісною орієнтацією вченого, наукового співтовариства, дисципліни та науки як соціокультурного інституту. З позицій аксіологічного аналізу та критики розглянуто проблеми взаємодії парадигмальної науки з реаліями інформаційного суспільства, зв'язок науки з його економічними, політичними і соціальними цілями. Зазначено, що аксіологічна критика в даному випадку розуміється не як ціннісне відношення чи оцінне судження, а як метод виявлення обмежень, які накладаються на науку парадигмою.

  Скачати повний текст

Розглянуто музично-виконавське мистецтво як творчу практику, тобто спосіб закріплення, відтворення та розвитку музичного досвіду людини. Охарактеризовано "актуальне буття" музичного твору у процесі виконання його для слухачів. Визначено шляхи та способи актуалізації музичного твору, сформувані в історії європейської музики. Висвітлено процес перетворення нотного тексту у звуковий феномен на матеріалі сонати op.27 N 1 Л. ван Бетховена, "Крейслеріани" Р.Шумана та творів В.Бібіка (П'ята та Сьома сонати для фортепіано, вокальний цикл на вірші А.А.Ахматової). Узагальнено досвід актуалізації музичної класики у сучасній культурі України, взаємопов'язаний з організацією та проведенням міжнародних фестивалів класичної музики "Харківські асамблеї" (1991 - 2007 рр.).

  Скачати повний текст

Вперше здійснено розмежування свободи як об'єктивної реальності людського буття та свободи як феноменальної даності, до якої відносяться мислення та культуротворення. Уточнено зміст понять "сенс" і "значення" як нетотожних смислових аспектів у процесі культуротворення: значення як ідеального концептуального смислу, об'єктивованого в предметах культури, та сенсу як ціннісно-почуттєвого відношення суб'єкта. Обгрунтовано культуротворчий зміст поняття "мотивації", що виявляється у потребі самоздійснення та втілюється в актах вираження та розуміння. Виявлено характер культуротворення як відповіді Іншому та відповідальності перед Іншим. Визначено місце рефлексії у здійсненні свободи як прояснення й актуалізації смислів. Встановлено роль Іншого як межі свободи й об'єктивної умови культуротворення.

  Скачати повний текст

Досліджено роль ідеології у формуванні світовідношення і цілепокладання людини в індивідуальному та колективному аспектах. Розглянуто ідеологію та її антропологічні аспекти у різних проблемних полях, а не як окремий предмет дослідження. Проаналізовано антропологічні моменти ідеологічних процесів: інтерполяцію, суб'єктивність, відчуження, ідеологічну маніпуляцію, гегемонію, функціонування ідеології у різних полях. Наведено результати філософсько-антропологічного аналізу практик деідеологізації та тези про "вічність ідеології", розглянуто питання існування ідеологічно нейтральних суспільних практик. Доведено, що антропологічна обумовленість ідеології полягає в її залежності від глибинних аспектів людської природи. Зроблено висновок, що ідеологія є однією з ключових детермінант людського буття, сформована в результаті взаємодії індивідуального несвідомого, цілепокладання людини та суспільних запитів.

  Скачати повний текст

З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст

На підставі аксіологічної та феноменологічної методологій проаналізовано ідею духовного творення людини та розуміння її сутності в межах екорелігійних впливів на ціннісний світ особи. Показано, що сучасна плюралістична релігійність має межу, окреслену Іншим, що дозволяє відродити та оновити релігійну духовність, подолати сучасну антропологічну кризу. Доведено, що релігійність, яка визначена як людська здатність до самовизначення та самотворчості, вихід за межі наявного буття, вказує на неутилітарну ціннісну спрямованність людини до творчості ціннісно-смислової форми буття у світі та є способом самовизначення, самоактуалізації, самоздійснення людини. Зроблено висновок, що на шляху до майбутньої цивілізації зміна релігійних парадигм неминуча, що пов'язано з необхідністю оновлення та збереження національних традиційних цінностей.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження раціональності в антроповимірних контекстах, що розкривають такі первісні значення терміну "ratio", як міра, лічба, співрозмірність, та відбивають нагальність співвіднесення людської діяльності та її результатів. Розглянуто раціональність як феномен діяльнісного буття людини, акцентовано увагу на прагматичній сутності даного поняття. Здійснено реконструкцію розуміння раціональності в прагматично зорієнтованих напрямках філософії XX ст. (постструктуралізму, сучасної антропології, марксизму, неомарксизму, прагматизму, комунікативної традиції), що дозволяє відтворити підстави переходу від монологічної до діалогічної парадигми соціокультурного розвитку сучасного суспільства. Обгрунтовано тезу, що трансісторична філософська проблема людини може бути прийнята як опосередкування у дослідженні домінантних тенденцій культурно-історичних філософських парадигм. Обгрунтовано доцільність розуміння сучасної філософської парадигми у контексті її антроповимірної складової, що проявляється в новітніх розробках теми суб'єктивності, свободи, толерантності, ціннісного виміру буття.

  Скачати повний текст

Визначено методологічні засади соціально-філософського аналізу мусульманського світогляду в аспекті повсякденного буття особистості. Проаналізовано наукові дослідження феномену арабо-мусульманського світогляду особистості у суспільствознавчій думці. З'ясовано основні поняття, що характеризують мусульманський світогляд особистості в арабському суспільстві та процес його генези. Вивчено зміст, цінності, особливості світогляду мусульманина як передумови реалізації ним особистісного проекту життя, висвітлено межі його світоглядної свободи. З'ясовано чинники формування світогляду особистості мусульманина у сучасному арабському світі. Виявлено тенденції розвитку його світоглядної парадигми у контексті соціально-культурних змін у сучасному арабському світі.

  Скачати повний текст

Проаналізовано архетипний шар поетики В. Вітмена та Б.-І. Антонича в межах архетипології першостихій (землі, вогню, води, повітря), першообразів колективного підсвідомого і з погляду архетипіки Самотності, Мандрівника, Бога, співця-пророка, пошуків сенсу людського буття. Виявлено ряд типологічних збігів і розбіжностей у відображенні архетипних знаків космологічності, космогонічності та міфосимволіки часопростору в художньому світі американського й українського поетів. Розкрито специфіку поєднання язичницьких і християнських архетипів у творчості В. Вітмена та Б.-І. Антонича.

  Скачати повний текст

Досліджено один з шедеврів російської класичної літератури у контексті поетичного буття автора, своєрідності виникнення, розвитку та розв'язання його конфлікту. Запропоновано критичне ставлення поширеного погляду на роман, за якого увага приділяється життєвому (соціальному) конфлікту. Цей конфлікт досліджено як перетворену форму поетичного конфлікту буття Тургенєва-автора. Трагічність головного героя роману інтерпретовано як архітектонічний ефект розв'язання любовного конфлікту в онтологічному сенсі поняття "кохання". Запропоновано трактування кохання як фундаментальної цінності, щодо якої були спрямовані пошуки твердих орієнтирів митцями російської літератури.

  Скачати повний текст

Здійснено філософський аналіз концепту слобожанської ментальності, формування та проявів феномену слобожанської ідентичності. Проведено порівняльний аналіз теоретичних підходів щодо ментальності. Досліджено дану ментальність через соціокультурні та мистецькі репрезентації в церковному будівництві та філософській думці. Установлено два типи таких репрезентацій у слобожанській ментальності, що характеризуються через уведення поняття стилю, а саме: бароко та народний стиль. Зазначено, що стиль інтерпретується як специфічна структурно-семіотична модель. У аспекті локальної ідентичності та стилю проаналізовано репрезентації слобожанської ментальності у візуальному та вербальних аспектах. Доведено, що гетьмансько-державний стиль (бароко) виступає як динамізуючий фактор національного буття, а народний стиль - як гармонізуючий у просторово-часовій локалізації на Слобожанщині XVII - XVIII ст. Показано, що оскільки опозиція бароко - народний стиль, то він виступає аналогом відомих культурологічних дихотомій на позначення динаміки - стабільності, а слобожанська культура завдяки відкритості, діалогізованості та толерантності свого дискурсу належить до таласократичного типу культури.

  Скачати повний текст

Проведено системний аналіз онтологічних та аксіологічних вимірів феномену безсмертя у контексті соціального буття. На підставі вивчення концепцій безсмертя у соціокультурній та історико-філософській спадщині людства систематизовано уявлення про феноменологію безсмертя та визначено семантичні контексти досліджуваного феномену. Встановлено онтологічний статус безсмертя як фундаментальної світоглядної категорії, абсолютної універсалії культури, що виконує функцію соціального зв'язку минулого, сьогодення та майбутнього та є одним з аспектів трансісторичного існування людської культури взагалі. На підставі аналізу рівнів буттєвого виявлення феномену виділено рівень загальнолюдського (абсолютні складові), локально-історичного (особливості етнічних культур) та індивідуального. Зроблено висновок про аксіологічну природу феномену безсмертя як соціокультурної цінності. Розглянуто ідею про безсмертя як аксіологічну сенсоутворювальну функцію на рівні індивідуального. Встановлено, що безсмертя як онтологічний феномен є соціокультурним інтенційним утворенням аксіологічної природи. Виявлено, що у просторово-часових межах скінченного буття даний феномен невичерпний і знаходиться поза межами світу реального досвіду та наукового знання.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему біблійної герменевтики як особливої сфери гуманітарного знання та інтерпретації біблійних текстів як основного джерела інтертекстуальності, літературного діалогізму, алегоризації, архетипного мислення, символізму, метамовної семіотики світової культури. Висвітлено основні етапи розвитку герменевтики від давньоюдейської та ранньохристиянскої екзегези, патристики та схоластики до сучасних інтерпретативних теорій феноменологічної герменевтики, біблійного екзистенціалізму й архетипної критики. Досліджено теоретичні концепти минулих епох у взаємозв'язку з загальним розвитком філологічної думки, висвітлено літературознавчі аспекти інтерпретації тексту і явищ буття, формування методологічної системи науки про літературу, становлення її термінологічного апарату. Виявлено загальні закономірності розвитку ідей процесу осягнення та інтерпретації у світовій гуманітаристиці. З використанням дослідженої методології здійснено аналіз основних парадигм Біблії (історичної, культурологічної, жанрової, авторської), її художньо-образної структури за текстуальним, екстратекстуальним та метатекстуальним рівнями інтерпретації. Проаналізовано детермінанти біблійної семіотики у її архетипному, символічному, алегоричному та типологічному виявах. Грунтуючись на зазначених наукових концептах, розглянуто проблеми сакральності, анагогічності, есхатологічності біблійних текстів як Святого Письма.

  Скачати повний текст

Запропоновано системний аналіз біблійних мотивів у ліриці А.Ахматової, визначено їх роль у контексті як окремих творів, так і всієї творчості в цілому. Розкрито особливості поетики "семикнижжя" як циклу. На підставі аналізу образу ліричної героїні, яка переживає любов і страждання, виявлено біблійні теми Гріхопадіння, Хрещення, Спокути, Блаженства, Воскресіння, Благодаті. Їх послідовність обумовлює еволюцію образу ахматовської героїні. Розглянуто особливості наскрізного сюжету в ліриці Ахматової, проаналізовано відповідні біблійні образи, тропи, жанрові форми, ремінісценції з книг Святого Письма. Біблійні мотиви розглянуто в контексті інших історико-культурологічних пластів лірики Ахматової. Поетеса вводить їх з метою узагальнення своїх християнських уявлень про людське буття, бо вони надають поліфонічного звучання основним мотивам, що розвиваються у "семикнижжі". Розглянуто жанрові особливості "семикнижжя" Ахматової як циклу.

  Скачати повний текст

Розроблено соціально-філософську концепцію біографії як соціокультурного феномену, що характеризує індивідуально-особистісний вимір соціального буття та культури. Обгрунтовано теоретико-методологічну базу його дослідження у соціальній філософії та міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання. Проаналізовано теоретичні засади, пізнавальні можливості та межі біографічного підходу у соціальній філософії та соціогуманітарному знанні в цілому. Запропоновано модель і стратегію соціально-філософського аналізу біографії, що передбачає вихід на рівень соціальної онтології. Біографію у різноманітності своїх форм і типів проаналізовано як культурну інваріанту й універсалію соціокультурного буття, як сутнісний вираз вихідної саморефлексивності, герменевтичноті та наративності життя, механізм репрезентації індивідуально-особистісного начала культури в його конкретній історичності й унікальності. Сформульовано визначення феномену біографії як результату "персоналізації" надіндивідуальних соціокультурних норм, цінностей, зразків та як засобу універсалізації персонально-унікальних смислів. Проаналізовано проблематику "нового біографізму" як відображення антропологічного повороту у сучасній філософії та гуманітаристиці. Доведено, що "новий біографізм/автобіографізм" часто є неартикульованим, латентним елементом багатьох сучасних філософских концепцій, в яких відкрито продемонстровано відторгнення від "біографічного методу" у його класичних зразках і позитивістських модифікаціях. Розроблено методологічну базу науково-теоретичного представлення феномену біографії у синтетичній єдності соціальної онтології, соціальної феноменології та методології гуманітарного знання. Біографічний/автобіографічний аспект досліджено як одну з найважливіших складових такої синтезувальної архітектоніки. Показано, що біографічна спрямованість є способом утримання проблемно-тематичної єдності Humanities, теоретико-концептуальним гарантом якої здатна виступати соціальна філософія.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблему формування буденно-музичної свідомості як соціокультурного феномену, який має естетичні характеристики та функціонує як самостійна сфера буття-у-світі. Досліджено діалектику генезису, розкрито сутність й особливості функціонування буденно-музичної свідомості. Проаналізовано стан сучасної соціокультури, для характеристики якого у науковий обіг введено поняття "пост-культура". З'ясовано, що буденно-музична свідомість за умов пост-культури набуває значення своєрідного простору інобуття естетичного. Здійснено дослідження буденно-музичної свідомості як специфічної знакової спільності, яка має інтонаційну природу. Виявлено, що у процесі формування буденно-музичної свідомості має місце процес символізації, який не досягає рівня символу. Розглянуто часову проблематику буденно-музичної свідомості. З'ясовано, що буденно-музична свідомість є сферою реалізації "досвіду темпоральності", що відтворюється у культурі та є основою музичної комунікації за умов розвитку соціокультури та її специфічної посткультурної стадії.

  Скачати повний текст

Запропоновано концепцію українського романтизму як філософії національної ідентичності. Український романтизм розглянуто не як літературно-мистецький напрям, а як потужний ідейний рух, що зумовив напрямок розвитку української національної самосвідомості. Як головні методологічні принципи застосовано концепцію емотивізму М.Шелера, інтерпретацію життєвого світу Е.Гусерлем, концепцію семіосфери Ю.Лотмана та теорію наративної ідентичності П.Рікера. На базі цих підходів показано, що романтизм через зміст текстів цієї філософської течії відображає глибинні архетипні структури народного світосприйняття, виражені міфо-образами та символами народної творчості, які є світоглядними засадами національної ідентичності. Вивітлено розвиток українського романтизму від його ідейних витоків до формування історіософської концепції, яка у своїй еволюції трансформувалась до філософії та ідеології українського консерватизму. Доведено, що основним результатом цього процесу було конституювання субстанційних духовних структур національної самодостатності на рівні національних наративних практик. Буттєві смисли національної ідентичності визначено на підставі інтерпретації романтиками структури українського світу й архетипної матриці "єднання - розбрат". Розкрито особливості конституювання малоросійської ідентичності, яку виражає малоросійський національний метанаратив "Історія Русів". Занепад українського світу внаслідок актуалізації моменту розбрату відображено через концепт "буттєвий блуд" в аналізі наративів Г.Квітки та М.Гоголя. Ствердження української ідентичності найбільш повною мірою виражає український метанаратив "Кобзар". Аргументовано, що формування історіософської концепції "Книги буття українського народу" свідчить про конституювання української ідентичності на рівні національної самодостатності.

  Скачати повний текст