Ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа – його народження, земне служіння, чудеса, розп’яття, воскресіння та вознесіння. До ІІ століття вони оформилися в чотири канонічні книги – Євангелія від апостолів Матвія, Марка, Луки та Івана. Християнською церквою на Нікейському церковному соборі у 325 році їх оголошено священними та включено до Нового Заповіту.

Крім канонічних, існують також 57 апокрифічних євангелій. Вони писались значно пізніше після смерті Ісуса, і християнська церква не має впевненості в їхній істинності. Найбільш стародавні рукописи з уривками текстів Євангелія датують близько 70 року та 125–130 роками. Найбільш давній повний список усіх чотирьох каонічних Євангелій датовано IV століттям.

Серед Євангелій як пам’яток книжної писемності на українських теренах найвідомішими є Пересопницьке Євангеліє (перший із відомих перекладів Святого Письма староукраїнською літературною мовою), Остромирове Євангеліє, Луцьке Євангеліє, Бучацьке Євангеліє та Мазепинське Євангеліє.